Чоловіки під охороною - Мерль Робер

— Хіба вам мало запитання про наші взаємини, яке поставила Гельсінгфорс? Невже ви ніколи не помічали, що Кроуфорд за нами шпигує?

Я збрехав би, коли б сказав, що ні. Тож вирішую мовчати. Але мовчанка не заспокоює мене, скоріше навпаки. Берідж упинається в мене всіма своїми кігтями.

— Докторе, — каже вона, і її груди схвильовано здіймаються, в очах спалахує полум'я, і ось мої очі вже поїдають її, таку прекрасну в тваринному шаленстві, і мене зовсім невчасно охоплює бажання, я ледве чую Берідж, бо відчуваю непогамовне прагнення обійняти її... — Докторе, — каже вона низьким тремтячим голосом, — у вас виробилась особлива лицемірна звичка мовчати! Так ви ухитряєтесь не визнати провину цієї сучки! І не питаєте в мене, чому вона написала той донос! Звісно, ви вважаєте, що самі в усьому цьому зовсім не винні — святі, як Ісус. Ви ж бо з її боку нічого не помітили. Мовляв, я нічого особливого не робив, тільки час від часу спокусливо всміхався тій особі.

— Ви до мене несправедливі, Берідж, — промовляю я не зовсім переконливо і вже не всміхаюсь.

— Лицемір! — вигукує Берідж свистючим голосом і ступає крок уперед, ніби збирається на мене накинутись. — У вас справді безліч вад, докторе, вже не кажучи про те, що ваші друзі називають "грубістю й невситимим статевим інстинктом".

— Дякую за цитату, — невдоволено відповідаю я. — І Стайнові дякую. І Ріті за те, що переказала вам його слова.

— Подякуйте й Кроуфорд, яка так ощасливлювала вас у ті хвилини, коли ви заходили до її кубла перевіряти приготовлені нею препарати. О, це правда, ви їй більше не всміхалися, навіть не дивились на неї! (Отже, Берідж за мною стежила!) Але щоразу, коли ви з нею розмовляли, голос у вас був теплий, рухи знадливі, а латинський чар так і пер із вас! А та сучка вигинала стан, випинала груди й стріпувала собі на очі пасмо брудного волосся, щоб справити на вас враження кінозірки!

— Постривайте, — кажу я, підносячи вгору руки. — Так, Кроуфорд мені подобалась! Але волосся в неї, щоб ви знали, не брудне!

— Що?! — скрикує Берідж, страшенно обурена. — І ви зважуєтесь у цьому признатися?! Який бридкий цинізм!

— Ну що ви, Берідж, давайте виберемо щось одне. Або — лицемір, коли все заперечую, або — цинік, коли признаюся.

— Ви й лицемір, і цинік! — відповідає Лія, насилу стримуючи гнів.

Та цього разу я не даю їй розвинути свою думку.

— Дозвольте мені, Берідж, поставити вам одне запитання, перше ніж ви розірвете мене на шматки. Якщо я подобався Кроуфорд, то чи не означає це, що вона любить чоловіків? І чому б у такому разі "нам" не завербувати її.

— Я про це міркувала, — спокійно, навіть сумовито відповідає Берідж. — На жаль, Кроуфорд належить до тих непослідовних людей, у яких мозок думає одне, а тіло робить інше. Кроуфорд — святенниця Руху за визволення жінок, обмежена бедфордистка. Якби вона з вами переспала, то це їй дуже сподобалося б, але й тоді вона неодмінно донесла б на вас.

Припущення неперевірене, та коли добре подумати, то це, гадаю, правда.

— І що тепер з нею буде? — питаю я.

— Тобто коли знайдуть серед її речей суперляльку? Заспокойтеся, докторе, нічого серйозного. Місіс Берроу спровадить її до виправного будинку. А там їй пояснять, що жіноча піхва чутлива тільки ледь-ледь, що всю втіху жінка дістає через клітор, отож чоловік їй зовсім не потрібен.

Ця пісня мені знайома. Її мотив я вловив ще в гнітючій писанині Дебори Грімм. Але мене вражає те, як перевтілилася Берідж. Те, що Кроуфорд звідси спровадять, наче заспокоїло її; переді мною стоїть уже зовсім інша жінка: весела, збуджена, задерикувата.

— А що думаєте про це ви, докторе?

— Я не гінеколог, до того ж це питання спірне.

— Ви маєте свою думку?

— О, думку! Про це стільки думок, скільки дослідників. Повірте мені, Берідж, люди, які стверджують, ніби з'ясували загадку жіночого оргазму, — несосвітенні дурисвіти.

— Ну що ви, докторе, не будьте таким скромним, — каже Берідж, труснувши волоссям кольору червоного дерева і втупившись у мене блискучими очима, сповненими іронії й запалу водночас. — Ви ж бо маєте про це власну думку! Дозвольте мені розгадати її! Тож як фалократ, що розкаявся не до кінця, ви схиляєтесь до думки про піхвовий оргазм.

— Я хотів би послатись на Кегеля, — намагаюся боронитись я.

— Хто той Кегель?

— Гінеколог.

— І що зробив цей гінеколог?

— Він вирішив лікувати нетримання сечі у своїх пацієнток за допомогою вправ, які зміцнюють м'язи навколо піхви.

— І досяг успіху?

— Такого, на який навіть не сподівався. Його пацієнтки не тільки одужали, а й не забарилися помітити, що оргазм у них відбувається набагато легше, ніж доти. А декотрі з них, що були фригідні, спізнали його вперше.

— І який висновок ви з цього робите?

— Що куприкові м'язи відіграють у жіночому оргазмі велику роль і що їх відчутно стимулює тиск і тертя стороннього тіла.

— Тиск і тертя стороннього тіла? Як чудово сказано! Ви просто поет, докторе! — глумливо каже Берідж.

Але водночас вона несподівано червоніє до самих вух, відвертається від мене — волосся погойдується в неї на потилиці — й гордовито, владно кидає мені через плече:

— Я прийду до вас одразу ж пополудні. Маю сказати вам про два рішення, які стосуються безпосередньо вас.

За обідом я завважую, що Стайн і далі сердиться на мене. Він і не дивиться в мій бік, а ще більше прикрості завдає мені те, що я перетворився на порожнє місце і для Муч. Хтозна, як вони витлумачили мою відсутність у суботу й мою відмову в неділю взяти участь у прогулянці верхи. Зате Дейв сидить поруч страшенно щасливий. Він дивиться на мене то по-змовницькому, то замилувано. З усього бачу, він задоволений, що батькові вдалося вийти за колючий блувіллський дріт і провести ніч за загадкових обставин у лісі.

Я понурюю очі й бачу ноги Берідж, яка з тацею в руках дріботить до порожнього столика. Вона сидить сама не довго, бо незабаром я, не підводячи повік, упізнаю за тим столиком голубі штани Кроуфорд, Та зиркає на Берідж, змірюючи її досвідченим поглядом. Навіть більше, той Іуда в жіночій подобі дуже люб'язно всміхається до своєї колеги, що на неї він, як і на мене, написав доноса.

Дейв полишає мене й біжить до своїх друзів на тенісний корт; син признався мені, що з-поміж усіх надає перевагу одинадцятирічній Джоан Сміт, бо вона — дівчинка, до того ж тендітна. Я в захваті від цього фалократа в пуп'янку.

Проковтнувши останній шматок, я теж покидаю кафетерій. Біля дверей я привітно киваю Джесперсенові, що, стрункий, гарний, щойно зайшов. Але тепер я знаю, що приховується за цією люб'язною оболонкою. За мить я так само дружньо киваю головою — яка оманлива зовнішність! — Ріті, що всміхається мені, шкандибаючи з тацею в руках поряд із чорнявою здоровулею (я одразу ж запитую себе, чи ця жінка не з лабораторії Джесперсена й чи то не вона підтримує зв'язок із "нами").

У довгому коридорі, що веде до виходу, в мене відбуваються аж дві зустрічі. Спершу я здалеку бачу, як у мій бік дибуляє на своїх товстих каучукових ногах містер Берроу. За два кроки від мене він зупиняється, похиляє лискучу свою маківку й довірливо шепоче мені, що сьогодні о дев'ятій вечора знову приїде бригада лаборантів і що я, як він сподівається, прийму її добре. Я запевняю його в цьому і, сказати щиро, обертаюся, щоб подивитися йому вслід, — так дивує мене його хода, на яку я спочатку не звернув уваги. Нарешті його великі сідниці зникають у дверях кафетерію, і я йду далі. Та не надовго я лишаюсь у коридорі сам. У другому його кінці з'являється місіс Берроу. Побачивши її, я скромно потуплюю очі — як і слід робити ЧО, котрий усвідомлює своє подвійно низьке становище — чоловіка та ще й невихолощеного — у світі, де все, навіть недостатня дражливість піхви, нагадує йому про те, що він тут зайвий. Але я, сам не знаю чому, принизливо примружую очі, лишаючи в полі зору тільки ноги місіс Берроу, і водночас підводжу голову, розпростую плечі й налягаю на закаблуки; одне слово, як сказала б ота мерзенна Одрі, "козирюся". Що ж, тим гірше, моя постать нікого не обманює! Поза в мене така природна, що я, підійшовши до місіс Берроу ближче, підводжу повіки, зиркаю на неї, і вона у відповідь теж дивиться мені у вічі. На її обличчі з'являється така промовиста усмішка, яку я добре розумію, навіть не торкнувшись руки місіс Берроу, коли проходжу повз неї.

Дякую вам, місіс Берроу! Цілком можливо, що з цих сигналів одного корабля другому в блувіллській ночі нічого не вийде, до того ж я не схильний порушувати чиюсь подружню вірність. А втім, я майже певен, що вам тільки закортіло зробити мені приємність і ніяких серйозних намірів у вас нема. Перше ніж подивитись на мене й усміхнутись мені, ви озирнулися, мов дівчинка, щоб пересвідчитись, чи ми в коридорі самі. Це звичайні пустощі, не більше. Ви тільки на мить прочинили віконце з вашого світу задумливої ортодоксальності. І тепер почуваєте себе краще, а я теж починаю запитувати себе, наскільки ж розгалужена жіноча змова, оте "ми", і чи то не вам найзручніше зі свого місця інформувати "їжака" про те, в які дні будуть обшуки...

Я ще надихаю Дейва на подвиги в тенісній грі й через кілька хвилин повертаюсь до лабораторії. Тут мене чекає прикра несподіванка. Я попросив Еребела приготувати сьогодні пополудні три дози вакцини — для Сміта, Пірса й для мене, але застаю тільки дві. Викликаю по селектору Берідж. Вона приходить так швидко, наче ждала мого виклику.

— Берідж, — кажу я, як тільки вона причиняє за собою двері, — тільки ви, крім мене, маєте ключ від мого кабінету. А я щойно помітив, що зникла третя доза вакцини.

— О, прошу вас, — каже Берідж з удаваною веселістю, — не надавайте своєму обличчю такого виразу, як у полісмена. Це зовсім вам не личить. Тут нема нічого загадкового. Третьою дозою розпорядилась я.

Я не вірю власним вухам.

— Розпорядилися ви?

— Еге ж.

— Без мого відома? Не порадившись зі мною? Неймовірно! Тоді дозвольте вас спитати: чи я ще керую цією лабораторією?

— Ну що ви, докторе, не гарячкуйте. Ніхто не заперечує вашого наукового керівництва лабораторією.

— Берідж, ви зараз же повернете вакцину!

— Зробити це неможливо, — цілком спокійно відповідає вона. — Її вже використано.

— Використано?! — вигукую я, підносячи вгору руки.