Війна і мир (том 4) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев
Жартування і презирство, само собою зрозуміло, виражалося в шанобливій формі, в тій формі, в якій Кутузов не міг і запитати, в чому і за що його звинувачують. З ним не говорили серйозно; доповідаючи йому і питаючи його дозволу, вдавали виконання сумного обряду, а за спиною його підморгували і на кожному кроці намагалися його обманювати.
Всіма цими людьми, саме тому, що вони не могли розуміти його, було визнано, що зі старим говорити нічого; що він ніколи не зрозуміє всієї глибокодумності їх планів; що він буде відповідати свої фрази (їм здавалося, що це тільки фрази) про золотий міст, про те, що за кордон не можна прийти з натовпом бродяг, і т. п. Це все вони вже чули від нього. І все, що він говорив: наприклад, те, що треба почекати провіант, що люди без чобіт, все це було так просто, а все, що вони пропонували, було так складно і розумно, що очевидно було для них, що він був дурний і старий, а вони були не владні, геніальні полководці.
Особливо після приєднання армій блискучого адмірала і героя Петербурга Вітгенштейна цей настрій і штабна плітка дійшли до вищих меж. Кутузов бачив це і, зітхаючи, знизував тільки плечима. Тільки один раз, після Березини, він розсердився і написав Бенігсену, який доносив окремо государю, наступний лист:
"Через хворобливі ваші напади, звольте, ваше Превосходительство, з отримання цього, відправитися в Калугу, де і чекайте подальшого веління і призначення від його імператорської величності".
Але слідом за відсиланням Бенігсена, до армії приїхав великий князь Костянтин Павлович, який робив початок кампанії і видалений з армії Кутузовим. Тепер великий князь, приїхавши до армії, повідомив Кутузову про незадоволення государя імператора за слабкі успіхи наших військ і за повільність руху. Государ імператор сам днями мав намір прибути до армії.
Старий чоловік, настільки ж досвідчений в придворній справі, як і в військовій, той Кутузов, який в серпні того ж року був обраний головнокомандувачем проти волі государя, той, який видалив спадкоємця і великого князя з армії, той, який своєю владою, на противагу волі государя наказав залишити Москву, цей Кутузов тепер негайно ж зрозумів, що час його скінчився, що роль його зіграна і що цієї уявної влади у нього вже немає більше. І не по одним придворним відносинам він зрозумів це. З одного боку він бачив, що військова справа, та, в якій він грав свою роль, — скінчена, і відчував, що його покликання виконано. З іншого боку, він в той же самий час став відчувати фізичну втому в своєму старому тілі і необхідність фізичного відпочинку.29-го листопада Кутузов в'їхав до Вільно, — в свою добру Вільну, як він говорив. Два рази в свою службу, Кутузов був у Вільно губернатором. У багатій уцілілої Вільні, окрім зручностей життя, яких так давно вже він був позбавлений, Кутузов знайшов старих друзів і спогади. І він, раптом відвернувшись від усіх військових і державних турбот, занурився в рівне, звичне життя на стільки, на скільки йому давали спокою пристрасті, що кипіли навколо нього, як ніби все, що відбувалося тепер і мало відбутися в історичному світі, анітрохи його не стосувалося .
Чичагов, один з найпалкіших відрізувателів і опрокидувачів, Чичагов, який хотів спочатку зробити диверсію в Грецію, а потім до Варшави, але ніяк не хотів іти туди, куди йому було велено, Чичагов, відомий своєю сміливістю розмови з государем, Чичагов, який вважав Кутузова собою облагодіяним, тому що, коли він був посланий в 11-му році для укладення миру з Туреччиною, крім Кутузова, він, переконавшись, що мир вже укладено, визнав перед государем, що заслуга замирення належить Кутузову; цей-то Чичагов перший зустрів Кутузова у Вільні у зàмка, в якому повинен був зупинитися Кутузов. Чичагов у флотському віцмундирі, з кортиком, тримаючи кашкет під пахвою, подав Кутузову стройовий рапорт і ключі від міста. Те презирливо-шанобливе ставлення молоді до старого, що вижив з розуму, надзвичайно виражалося у всьому зверненні Чичагова, який знав уже звинувачення, які зводились на Кутузова.
Розмовляючи з Чичаговим, Кутузов між іншим сказав йому, що відбиті у нього в Борисові екіпажі з посудом цілі і будуть повернуті йому.
— Ви хочете мені сказати, що мені нема на чому їсти. Навпаки, можу вам услужити всім, навіть якби ви захотіли давати обід. [C'est pour me dire que je n'ai pas sur quoi manger ... Je puis au contraire vous fournir de tout dans le cas meme ou vous voudriez donner des diners,] — спалахнувши, промовив Чичагов, який кожним словом своїм бажав довести свою правоту і тому передбачав, що і Кутузов був стурбований цим самим. Кутузов посміхнувся своєю тонкою, проникливою посмішкою і, знизавши плечима, відповів: — Я хочу сказати тільки те, що говорю. [Ce n'est que pour vous dire ce que je vous dis.]
У Вільно Кутузов, на противагу волі государя, зупинив більшу частину військ. Кутузов, як говорили його наближені, незвичайно опустився і фізично ослаб в це своє перебування у Вільно. Він неохоче займався справами по армії, надаючи все своїм генералам і, чекаючи государя, віддавався розсіяному життю.
Виїхавши з своєю свитою — графом Толстим, князем Волконським, Аракчеєвим і іншими, 7-го грудня з Петербурга, государ 11-го грудня приїхав до Вільно і в дорожніх санях прямо під'їхав до замку. У замку, незважаючи на сильний мороз, стояло чоловік сто генералів і штабних офіцерів в повній парадній формі і почесна варта Семенівського полку.
Кур'єр, що підскакав до замку на пітній трійці, попереду государя, прокричав: "Їде!" Коновніцин кинувся в сіни доповісти Кутузову, який чекав в маленькій швейцарської кімнатці.
Через хвилину товста велика фігура старого, в повній парадній формі, з усіма регаліями, що вкривали груди, і підтягнутим шарфом черевом, перекачуючись, вийшла на ганок. Кутузов надів капелюх по фронту, взяв в руки рукавички і бочком, насилу переступаючи вниз ступенів, зійшов з них і взяв в руку приготований для подачі государю рапорт.
Біганина, шепіт, ще відчайдушно промайнула трійка, і всі очі скерувались на підлітавші сани, в яких вже видно було постаті государя і Волконського.
Все це за п'ятдесятирічною звичкою фізично тривожно подіяло на старого генерала; він заклопотано і квапливо обмацав себе, поправив капелюх і враз, в ту хвилину як государ, вийшовши з саней, підняв до нього очі, підбадьорившись і витягнувшись, подав рапорт і став говорити своїм мірним, запобігливим голосом.
Государ швидким поглядом окинув Кутузова з голови до ніг, на мить насупився, але одразу ж, подолавши себе, підійшов і, розставивши руки, обняв старого генерала. Знову по старому, звичному враженню і по відношенню до задушевної думки його, обійми ці, як і зазвичай, подіяли на Кутузова: він схлипнув.
Государ привітався з офіцерами, з Семенівським караулом і, потиснувши ще раз руку старого, пішов з ним в замок.
Залишившись наодинці з фельдмаршалом, государ висловив йому своє невдоволення за повільність переслідування, за помилки в Червоному і на Березині та повідомив свої міркування про майбутній похід за кордон. Кутузов не робив ні заперечень, ні зауважень. Той самий покірний і безглуздий вираз, з яким він, сім років тому, вислуховував накази государя на Аустерлицькому полі, встановилося тепер на його обличчі.
Коли Кутузов вийшов з кабінету і своєю важкою, пірнаючою ходою, опустивши голову, пішов по залу, чийсь голос зупинив його.
— Ваша світлість, — сказав хтось.
Кутузов підняв голову і довго дивився в очі графу Толстому, який, з якоюсь маленькою штучкою на срібному блюді, стояв перед ним. Кутузов, здавалося, не розумів, чого від нього хотіли.
Раптом він ніби згадав: ледь помітна посмішка майнула на його пухкому обличчі, і він, низько, шанобливо схилившись, взяв предмет, що лежав на блюді. Це був Георгій 1-го ступеня.
Глава 11
На другий день були у фельдмаршала обід і бал, які государ удостоїв своєю присутністю. Кутузову наданий Георгій 1-го ступеня; государ надавав йому найвищі почесті; але незадоволення государя проти фельдмаршала було відомо кожному. Дотримувалася пристойність, і государ показував перший приклад цього; але всі знали, що старий винен і нікуди не годиться. Коли на балі Кутузов, за старою єкатерининською звичкою, при вході государя в бальну залу велів йому до ніг кинути взяті прапори, государ неприємно поморщився і промовив слова, в яких деякі чули: "старий комедіант".
Незадоволення государя проти Кутузова посилилося у Вільні особливо тому, що Кутузов, очевидно, не хотів або не міг розуміти значення майбутньої кампанії.
Коли на другий день вранці государ сказав присутнім у нього офіцерам: "Ви врятували не одне Росію; ви врятували Європу ", — всі вже тоді зрозуміли, що війна не закінчена.
Один Кутузов не хотів розуміти цього і відкрито говорив свою думку про те, що нова війна не може поліпшити становище і збільшити славу Росії, а тільки може погіршити її стан і зменшити ту вищу ступінь слави, на якій, на його думку, тепер стояла Росія. Він намагався довести государю неможливість набрання нових військ; говорив про тяжке становище населення, про можливість невдач і т. п.
При такому настрої фельдмаршал, природно, представлявся лише перешкодою і гальмом майбутньої війни.
Для уникнення зіткнень зі старим сам собою знайшовся вихід, який полягав в тому, щоб, як під Аустерліцем і як на початку кампанії при Барклаї, вийняти з-під головнокомандувача, не турбуючи його, не оголошуючи йому про те, той ґрунт влади, на якій він стояв, і перенести її до самого государя.
З цією метою потроху переформувався штаб, і вся суттєва сила штабу Кутузова була знищена і перенесена до государя. Толь, Коновніцин, Єрмолов — отримали інші призначення. Всі голосно говорили, що фельдмаршал став дуже слабкий і має розладнане здоров'я.
Йому треба було бути слабким здоров'ям, для того щоб передати своє місце тому, хто заступав його. І дійсно, здоров'я його було слабе.
Як природно, і просто, і поступово з'явився Кутузов з Туреччини в казенну палату Петербурга збирати ополчення і потім в армію, саме тоді, коли він був необхідний, точно так само природно, поступово і просто тепер, коли роль Кутузова була зіграна, на місце його з'явився новий, затребуваний діяч.
Війна 1812-го року, крім свого дорогого російському серцю народного значення, повинна була мати інше — європейське.
За рухом народів із заходу на схід мав слідувати рух народів зі сходу на захід, і для цієї нової війни потрібен був новий діяч, який має інші, ніж Кутузов, властивості, погляди, який рухається іншими мотивами.
Олександр Перший для руху народів зі сходу на захід і для відновлення меж народів був так само необхідний, як необхідний був Кутузов для порятунку і слави Росії.
Кутузов не розумів того, що означало Європа, рівновага, Наполеон.
