Аліса в Задзеркаллі - Керрол Льюїс
Тільки дуже спекотно і страх як хочеться пити!
— Я знаю, чим тобі зарадити, — привітно мовила Королева, добуваючи з кишені невеличку коробку. — Коржиком не погребуєш?
Аліса подумала, що відмовлятися буде нечемно, хоч це було зовсім не те, чого їй хотілося. Отже, вона почала гризти коржика. Він був дуже сухий — ще ніколи в житті небезпека вдавитися не була для Аліси такою близькою.
— Доки ти вгамовуєш спрагу, — мовила Королева, — я тут дещо виміряю.
Вона добула з кишені стрічку з дюймовими позначками й заходилася міряти землю, встромляючи то тут, то там маленькі кілочки.
— На третьому ярді, — озвалася Королева, вганяючи в землю черговий кілочок, — я дам тобі настанови... Ще коржика?
— Ні, дякую, — відповіла Аліса. — Одного мені цілком достатньо!
— Сподіваюся, ти вгамувала спрагу? [32]
Аліса не знала, що й відповісти, але, на щастя, Королева не чекала на відповідь.
— На четвертому ярді, — вела вона далі, — я їх тобі повторю — щоб не забула. На п'ятому скажу: "Прощавай!" А на шостому — піду.
Аліса не зводила з неї очей. Коли всі кілочки було забито, Королева вернулася до дерева і знову поволі рушила вздовж рядка кілочків. Біля кілочка, що позначав початок третього ярду, вона повернулася обличчям до Аліси і промовила:
— Пішак, як ти знаєш, за першим ходом проскакує клітинку. Тож Третю клітинку ти також проскочиш на всіх парах — тобто паротягом, — і зараз же опинишся на Четвертій. Нею володіють Круть і Верть... П'ята клітинка майже вся залита водою... Шоста — володіння ШаламаБалама... Але ти мовчиш?
— А... хіба... я мала щось сказати, — затинаючись, запитала Аліса.
— Ти повинна була подякувати мені за великодушні настанови, — з суворим докором мовила Королева. — Але вважаймо, що це було сказано. Отож Сьома клітинка — це суцільний ліс, але один із Кінних Лицарів покаже тобі шлях... А на Восьмій клітинці ми обидві будемо Королевами, і відсвяткуємо це!
Аліса підвелася, зробила реверанс і знову сіла.
Біля наступного кілочка Королева обернулася ще раз.
— Коли тобі забракне слова — скажи його по-французькому! — зауважила вона. — Ходи носаками врізнобіч! І пам'ятай, хто ти! [33]
І не дожидаючи нового Алісиного реверансу, Королева підбігла до наступного кілочка, мигцем обернулася, сказала: "Прощавай!" і кинулася до останнього.
Хтозна, як саме це сталось, та щойно Королева його сягнула, як ураз пропала з очей*. Чи то вона розтанула в повітрі, а чи гайнула до лісу ("А прудка вона, як вітер!" — подумала Аліса) — сказати було годі: щезла — та й усе.
Зате Аліса добре затямила, що вона — Пішак і що незабаром її хід.
________________________________________
*Якщо глянути на розміщення шахів на діаграмі, що її подає в передмові автор, неважко помітити, що Аліса (білий пішак) і Чорна Королева стоять поряд на сусідніх клітинках. Перший хід задачі: Королева йде на h5. [34]
________________________________________
Розділ третій
Задзеркальні комахи
Спершу, звичайно, належало оглянути місцевість, де вона мала ходити.
— Зовсім, як на уроці географії, — подумала Аліса, спинаючись навшпиньки, щоб побачити якнайдалі. — Головні ріки? Нема жодної. Видатні гори? Хіба ця, що я на ній стою, але навряд чи вона має назву. Головні міста... Ой, а що то за створіння ген-ген аж отам збирають мед? Ба ні, то не бджоли — хіба їх побачиш з такої далечі?..
Якусь часину Аліса стояла мовчки, пильнуючи за одним із тих створінь, що метушилися поміж квітів, запускаючи в них свій хоботок.
"Достоту, як бджола", — подумала Аліса.
Але те створіння аж ніяк не могло бути звичайною бджолою; і це й справді була не бджола, а слон, як вона невдовзі збагнула. Від такого відкриття Алісі аж дух перехопило.
— Яи ж велетенські там мусять рости квіти' — подумала Аліса. — Такі собі безверхі будинки на палях замість стеблин!.. А скільки ж то меду можна з них набрати!.. Мабуть, я збіжу донизу...
— Ні, ще не тепер, — сказала вона, стримавши негайне бажання бігти. — Перш ніж туди йти, треба запастися гарненькою замашною гілкою — відмахуватись від слонів... Ото буде потіха, коли мене запитають удома, як мандрівка, а я відповім: "О, мандрівка була хоч куди, тільки — [35] тут вона за своїм звичаєм ледь скинула головою, — тільки... стояла страшенна спека, і не було спасу від слонів!"
— Спущусь-но я з іншого боку, — сказала вона трохи перегодом. — А до слонів завітаю пізніше. Тим більше, що мені так і кортить потрапити на Третю клітинку!
Здобувшись на таке виправдання, Аліса збігла з пагорба і перескочила перший із шести струмків*.
________________________________________
________________________________________
________________________________________
________________________________________
________________________________________
________________________________________
— Квиточки, будь ласка! — загукав Контролер, просуваючи у вікно голову.
Усі відразу попростягували свої квитки. Квитки були хіба лиш трохи менші за самих пасажирів, і, здавалося, заступили увесь вагон.
— А ти що? — сказав Контролер, сердито глипнувши на Алісу. — Твій квиток, дитино!
І безліч голосів хором ("Наче в пісні", — подумалось Алісі) закричали:
— Не затримуй його, дитино! Знаєш, скільки коштує його час? Тисяча фунтів — одна хвилина!
— Боюсь, я без квитка, — злякано мовила Аліса. — Там, де я була, не було залізничної каси...
І знову гримнув хор голосів:
— Там, де вона була, не знайшлося місця для залізничної каси. Знаєш, скільки коштує там земля? Тисяча фунтів — дюйм!
________________________________________
*Шість струмків — то шість горизонталей, що відділяють Алісу від восьмої, куди вона прагне потрапити, щоб стати Королевою. [36]
________________________________________
— Не викручуйся! — зауважив Контролер. — Можна було купити в машиніста.
І ще раз зазвучав хор голосів:
— Машиніст — це той, хто веде паротяг. Знаєш, скільки коштує його дим? Тисяча фунтів — клубочок!
"Краще мені сидіти тихо!" — подумала Аліса.
Цього разу голосів не було, бо й вона мовчала. Однак, на превеликий подив, усі пасажири хором подумали (сподіваюсь, ти уявляєш, що означає думати хором, бо я, зізнатися, аж ніяк):
"Краще тобі сидіти тихо. Знаєш, скільки коштує розмова? Тисяча фунтів — слово!"
— Сьогодні мені ця тисяча фунтів буде снитися цілу ніч! — подумала Аліса.
А Контролер тим часом уважно її розглядав — спершу в телескоп, далі в мікроскоп, а тоді в театральний бінокль. Нарешті він сказав: "Ти їдеш не туди!", зачинив вікно і подався геть.
— Авжеж, така мала дитина, — озвався пан, що сидів навпроти (зодягнутий у білий папір), — мусить знати, куди вона їде, хоч би навіть не знала й свого імені!
А Цап, — він сидів поруч із паном у білому, — заплющився й гучно промовив:
— Вона мусить знати дорогу до залізничної каси, хоч би й не вміла читати!
Ще далі, за Цапом, сидів Жук (та й чудернацькі ж пасажири зібралися у вагоні!), а що тут, здається, було заведено говорити всім по черзі, то Жук підпрягся й собі:
— Доведеться їй вертатися назад багажем! [37]
Алісі не було видно, хто сидів за Жуком, вона тільки почула хрипкий голос:
— Нехай пересяде на інший...
Тут голос закашлявся й замовк.
"З голосу ніби охриплий кінь", — подумала Аліса.
І враз тонісінький-претонісінький голосочок пропищав у неї над самим вухом:
— Маєш слушну нагоду скаламбурити, скажімо: "Де хрип — там грип..."
Інший, напрочуд лагідний голос озвався з глибини вагона:
-На ній треба написати: "Обережно, дівчинка".
До цих голосів долучилися нові ("Як багато тут пасажирів!" — подумала Аліса):
— Її треба відіслати поштою... і краще з головпошти, поки вона — з головою...
— Ні, треба телеграмою, в телеграфному стилі...
— Хай сама тягне цей самотяг...
І так далі.
Але білопапірний добродій нахилився вперед і шепнув їй на вухо:
— Не слухай їх, дитино! Краще купляй на кожній зупинці зворотній квиток.
— Ще чого бракувало! — спалахнула Аліса. — Я взагалі не просилася в цю подорож! Я щойно з лісу! І мені хочеться вернутися назад!
— З цього теж вийшов би ловкенький дотеп, — пропищав тонісінький голосочок біля самого її вуха. — щось на зразок: "Раз вліз в ліс, то й сиди собі там пеньочком".
— Не будьте таким докучайлом! — сказала Аліса, роззираючись, бо не могла збагнути, звідки лунає той голосок. — Якщо вам так припекло каламбурити, то робіть це без мене! [38]
Голосочок тільки глибоко зітхнув, — мабуть, він належав якомусь безталанникові.
— Годилося б мовити йому кілька співчутливих слів, — подумала Аліса. — Аби ж тільки воно зітхало по-людському...
Але зітхання було таке кволе, що Аліса не почула б його взагалі, якби їй не зітхнули над самісіньким вухом. Від цього у вусі так залоскотало, що вона й думати забула про безталання нещасної крихітки.
— Я знаю: ти — друг, — знову задзумів голосочок. — Любий і давній друг. І ти не скривдиш мене, дарма що я комаха...
— Яка саме? — трохи занепокоїлася Аліса.
Насправді Алісу цікавило одне: чи не може та комаха часом її уджигнути, але то, певно, було б не надто чемне запитання.
— Невже ти не здо... — почав голосочок, але тут його заглушив пронизливий свист паротяга. Аліса і решта всі у паніці посхоплювалися на ноги.
Кінь, що вистромив був голову з вікна, спокійно втягнув її назад і пояснив:
— Це струмок! Зараз будемо перестрибувати!
Усі ніби заспокоїлись, лише Алісі на саму думку про стрибучі потяги стало якось мулько на душі.
— А втім, я зразу опинюся на Четвертій Клітинці, — потішила себе вона.
Тієї ж миті вагон сторчма здійнявся в повітря*. З переляку Аліса вчепилася в те, що трапилося їй під руку. То була Цапова борода.
________________________________________
*Стрибок потяга переносить Алісу з d2 на d4. Це єдиний "довгий стрибок", дозволений Пішакові. Перескочивши через струмок, Аліса опинилася на третій горизонталі. Потяг довезе її до четвертої. [39]
________________________________________
* * * * * * * * * * *
* * * * * * * * * *
* * * * * * * * * * *
Але борода наче здиміла, щойно Аліса до неї діткнулася. Аліса чомусь опинилася під деревом, а Комар (ось хто до неї щойно озивався!) колихався тепер на гілці якраз у неї над головою і обмахував її своїми крильми.
Комар, звичайно ж, був велетенський ("десь із курча завбільшки", — прикинула Аліса), однак зовсім не страшний після того, як вони стільки пробалакали.
— ...Невже ти не любиш комах? — спокійно, мов і не він, провадив Комар.
— Я люблю тих, що розмовляють, — відповіла Аліса.
