П'ятеро поросят - Крісті Агата

Він пішов цим шляхом.

Еркюль Пуаро запитав:

— Він не підтримав теорії захисту, тобто самогубства?

Фогг покрутив головою.

— Ця теорія, по суті, ніколи не сприймалася "серйозно. Я не хочу сказати, що Депліч максимально не скористався нею. Він був прекрасний. Він створив хвилюючий портрет чоловіка, сповненого, душевності, темпераменту і любовної насолоди, зненацька полоненого пристрастю до молодої гарної дівчини, чоловіка, якого мучить сумління, але неспроможного вистояти. Потім — відчуття гидливості, зневаги до самого себе, муки совісті за власне ставлення до дружини й дитини і, зрештою, несподіваний рішенець покінчити з усім… Єдиний чесний вихід! Прошу вас вірити мені: це був хвилюючий виступ! Слова Депліча викликали у багатьох сльози. Уявіть собі нещасного, що мучиться в боротьбі між власними пристрастями і глибокою порядністю. Ефект був колосальний! Однак варто було йому закінчити свою промову, як чари розвіялися, і вже ніщо не могло пов'язати цього уявного образу з особою Еміаса Крейля. Всі знали про нього занадто багато. А Депліч не зумів навести жодного доказу, який підтвердив би, що справді могло так статися. Можна сказати, що Крейль був людиною, яка майже зовсім не мала совісті, навіть найелементарнішої, байдужою, егоїстичною, але з особливим життєрадісним егоїзмом! Якщо в нього і були колись моральні засади, То тільки стосовно до живопису. Я переконуюсь, що він ніколи не дозволив би собі написати поганої картини, незалежно, яка була б тому причина. Але у всьому іншому він мав добрячий темперамент, обожнював життя, любив його пристрасно і палко. Щоб він покінчив самогубством? Все, що завгодно, тільки не це!

— Можливо, був вибраний не найкращий захист?

Фогг знизав своїми вузькими плечима.

— Який ще захист можна було вибрати? Не можна було спокійно сидіти чи виступати, оскільки це не звичайний процес і звинуваченню навіть не потрібно було шукати доказів проти звинуваченої. Доказів було багато, дуже багато. Вона мала справу з трунком, сама зізналася, що викрала його. У наявності, отже, всі можливі докази: засоби, мотив злочину, випадок — все!

— А хіба не можна було спробувати довести, що всі ці обставини штучні, інсценізовані?

Фогг відповів рішуче:

— Вона сама їх визнала, у кожнім разі, більшість із них. Але як би то не було, ваша думка цілком природна. Ви хочете сказати, я так гадаю, що хтось інший убив його, але так усе це обставив, аби звалити вину на неї.

— Гадаєте, що подібну теорію неможливо захищати?

Фогг мовив спокійно:

— Боюся, що так. Ви натякаєте на якогось таємного Ікса. Де його шукати?

А Пуаро сказав:

— У вузькому колі, зрозуміло. Було лише п'ятеро, які могли мати стосунок до справи. Чи не так?

— П'ятеро? Зараз подивимось. Насамперед, той ексцентричний і старомодний старий зі своєю манією виготовлення ліків із трав. Небезпечне захоплення! Хоча приємна людина. Дещо, правда, незрозумілий тип. Я не уявляю його в образі Ікса… Затим ота дівчина. Вона могла б прибрати Керолайн, але, звичайно, не Еміаса. Потім біржовий маклер — кращий друг Крейля. Подібне можна зустріти в поліційних романах, тільки не в буденному житті. Більше нікого не залишалось… Чекайте! Молодша сестра — ще дитина. Їй не можна пред'являти серйозних претензій. Отже, всього четверо.

Еркюль Пуаро додав:

— Ви забули гувернантку.

— Еге ж, правильно. Ці бідні гувернантки… Завжди про них забувають! Все ж я пригадую її, туманно. Щось між молодістю і зрілістю… Досить некрасива, але дуже здібна. Уявляю собі, якийсь психолог сказав би, що вона запалала гріховною пристрастю до Крейля і тому вбила його. Відкинута стара діва!.. Просто-напросто я в це не вірю! Мої спогади, хоч дещо й бліді, задавнені, не дають підстави бачити її неврастенічкою.

— З тих пір минуло багато часу.

— Вважайте, років п'ятнадцять-шістнадцять… Так, саме так… Тому ви не можете претендувати, щоб мої спогади про процес були досить яскравими…

Еркюль Пуаро заперечив:

— Навпаки. Я бачу, що ви згадуєте про все надто добре. Мене навіть дивує, як чітко ви тримаєте в пам'яті події. Коли ви розповідаєте про процес, певно, ці образи проходять перед вашими очима?

Фогг сказав повільно:

— Так. Ви маєте рацію. Я знову бачу все зовсім чітко.

— Мені цікаво, шановний, дуже цікаво, аби ви зуміли сказати — чому?

— Чому?

Фогг задумався. Його витончене, розумне лице було зосереджене, явно заінтриговане.

— Так, справді, чому?

Пуаро змінив запитання:

— Подумайте лишень, що саме ви ясно бачите? Свідків? Захист? Суддю? Звинувачену на лаві підсудних?..

— Ну, звичайно ж… Це і є причина! — сказав Фогг тоном людини, яка, зрештою, в чомусь розібралася. — Звичайно! Ви вказали причину! Все моє життя я буду бачити її! Дивно, як вражають романтичні події. Тому що в ній дійсно було щось романтичне. Не знаю, чи була вона насправді гарна… Але була вона не дуже молода, здавалася втомленою, з синцями довкола очей. Та водночас всі і все зосереджувалося довкола неї. Весь інтерес, вся драма. І, дивна річ, майже весь час її ніби не було там. Здавалося, вона поїхала далеко-далеко, зоставивши тільки своє тіло, спокійне, уважне, з легкою ввічливою усмішкою на вустах. Вся вона була ніби в напівтонах, розумієте, в переходах тіні і світла. І водночас була живою, живішою, ніж та дівчина зі своїм досконалим тілом, чарівним лицем, жорстокою і молодою силою. Я захоплювався Ельзою Грі єр, тому що вона була смілива, вміла боротися, що вона безстрашно, з презирством, без миті слабості зустрічала своїх мучителів, А Керолайн Крейль я захоплювався тому, що вона не боролась, ніби ховалася в своєму світові напівтонів і тіней. Вона ніколи не була переможена, тому що ні миті" не брала участі в битві. Настала пауза.

— В одному я твердо переконаний: вона любила людину, яку вбила. Вона так сильно її любила, що її півжиття вмерло разом із ним.

Пан Фогг замовк і витер свої окуляри.

— І все ж мені здається, що розповідаю вам занадто дивні речі! Я був ще молодим на той час. Молодим і честолюбним. Ці речі вражають. Все ж Керолайн Крейль — у цьому я переконаний — була надто примітною жінкою. Я ніколи її не забуду. Ніколи!..

МОЛОДИЙ АДВОКАТ

Джордж Мейх'ю виявився обачним і не вельми товариським.

Він, зрозуміла річ, пам'ятав про цю справу, але не зовсім ясно. Нею займався його батько, а йому на той час було тільки дев'ятнадцять років.

Так. Ця історія з Крейлем, знаменитим художником, картини якого ціняться досить високо і справді дуже талановиті — дві з них були в галереях Тейт, — прогриміла тоді. Але, хай дарує пан Пуаро, він не зовсім чітко уявляє собі, що його цікавить. Дочка? Он як! Вона в Канаді? Дивно, він завше думав, що вона в Новій Зеландії. Джордж Мейх'ю полагіднішав, трохи пом'якшав. Страшна подія в житті дівчини. Він їй надто симпатизував. Було б значно краще, якби вона ніколи не взнала правди. Ї яка потреба говорити про це зараз? Вона хоче знати? Так, але що саме можна знати? Є, звичайно, звіти про процес. Він особисто, по суті, нічого не знає. Але гадає: не було великих сумнівів Щодо винності пані Крейль. Звичайно, дещо й виправдовувало. Художники — люди, з якими не так-то легко жити. Судячи з того, що він чув, у Крейля завжди і в усьому була замішана жінка — то одна, то інша. А вона, його дружина, мабуть, була жінкою-власницею, нездатною сприймати спокійно такі витівки. Тепер вона просто розлучилася б, і кінець. Заждіть, гм… Якщо я не помиляюсь, здається, леді Діттишем була тою молодою жінкою, яка замішана в процесі.

Пуаро відповів, що, здається, так.

— Газети ще інколи згадують про неї, — додав Мейх'ю. — Тому що ця пані частенько фігурувала в різних шлюборозлучних процесах. Тепер, як вам, певно, відомо, вона дуже багата. До Діттишема була одружена з цим дослідником… А він особа, яка майже весь час у тій чи іншій мірі перебуває в центрі загальної уваги. Вона — тип жінки, якій подобається популярність.

— А можливо, поклонниця героїв, — підказав Пуаро.

Ця думка схвилювала Джорджа Мейх'ю.

— Еге ж, можливо, й так. Все можливо.

Пуаро запитав:

— Ваша фірма представляла інтереси пані Крейль протягом багатьох років?

Джордж Мейх'ю заперечливо похитав головою:

— Навпаки. "Джонатан і Джонатан" були у Крейль юристами. Все ж, беручи до уваги обставини, пан Джонатан вважав незручним захищати інтереси пані Крейль і домовився з моїм батьком, аби ми взяли ведення справи. Мені здається, для вас було б цікаво, пане Пуаро, зустрітися з старим Джонатаном. Він зараз на пенсії — йому понад сімдесят… Він знав усі інтимні справи сім'ї Крейль і міг би сказати значно більше, ніж я. Власне, я не можу вам розповісти абсолютно нічого, я був тоді хлопчаком. Мені здається, що я навіть не був на тому процесі.

Пуаро підвівся, і Джордж Мейх'ю, ступаючи за ним, додав:

— Можливо, ви знайдете за потрібне поговорити з Едмундсом, нашим адміністративним секретарем. Він тоді працював у нас, і його захоплювала ця справа.

Едмундс був зразком людини невелемовної. Очі його виражали благорозумність і обачність, властиві законникам. Він уважно розглядав Пуаро, намагаючись створити собі про нього думку заздалегідь, до того, як вони розпочнуть бесіду.

— Так, я пригадую справу Крейль, — сказав він і додав суворо: — Це була жахлива справа. — Едмундс спрямував свій проникливий погляд на Еркюля Пуаро, ніби зміряючи його. — З тих пір минуло багато часу, і не варто ворушити її знову.

— Вирок трибуналу не завжди є кінцем справи.

Квадратна голова Едмундса поволі похитувалася на знак згоди.

— Я можу сказати, що ви не праві.

Еркюль Пуаро мовив:

— Пані Крейль залишила дівчину.

— Так, я пригадую. Її, здається, відправили до рідні за кордон? Чи не так?

— Так от, ця дочка твердо переконана, що її мати не винна.

Кущисті брови пана Едмундса піднялися.

— Ось у чім справа!

Пуаро запитав:

— Можливо, є щось таке, що ви могли б мені повідомити і що підкріпило б цю переконаність дівчини?

Едмундс довго роздумував, потім похитав головок.

— Чесно кажучи, я не можу стверджувати, що є. Я захоплювався пані Крейль. Ким би вона не була, вона насамперед була панною. Не те, що та, інша — всього-на-всього проститутка. Безстидна. Вона з тих, що кидаються на шию чоловікам. І не соромилася показувати це! Пані Крейль була дамою вищого класу.

— Що не завадило їй бути вбивцею?

Едмундс нахмурив брови, сказав ще з більшою схвильованістю:

— Це запитання я ставлю перед собою щодня.