Війна і мир (том 1) - Толстой Лев

Але після виходу вчорашній флігель-ад'ютант чемно передав Волконському бажання імператора дати йому аудієнцію. Імператор Франц прийняв його, стоячи посеред кімнати. Перед початком розмови князя Андрія вразило те, що імператор ніби зніяковів, не знаючи, що сказати, й почервонів.

— Скажіть, коли почався бій? — спитав він квапливо. Князь Андрій відповів. Після цього запитання йшли інші,

такі ж прості запитання: "Чи здоровий Кутузов? Коли він виїхав з Кремса?" і т. ін. Імператор говорив з таким виразом, наче вся мета його полягала лише в тому, щоб поставити певну кількість запитань. А відповіді на ці запитання, як було надто очевидно, не могли цікавити його.

— О котрій годині почався бій? — спитав імператор.

— Не можу донести вашій величності, о котрій годині почався бій з фронту, але в Дюренштейні, де я перебував, військо почало атаку о шостій годині вечора,— сказав Волконський, жвавішаючи і при цій нагоді гадаючи, що йому пощастить представити вже ютовий у його голові правдивий опис усього того, що він знав і бачив.

Та імператор усміхнувся й перебив його:

— Скільки миль?

— Звідки й куди, ваша величність?

— Від Дюренштейна до Кремса.

— Три з половиною милі, ваша величність.

— Французи залишили лівий берег?

— Як доносили лазутчики, вночі на плотах переправились останні.

— Чи досить фуражу у Кремсі?

— Фуражу не було доставлено в тій кількості... Імператор перебив його:

— О котрій годині вбито генерала Шміта?

— О сьомій годині, здається.

— О сьомій годині? Дуже сумно! Дуже сумно! Імператор сказав, що він дякує, і вклонився. Князь Андрій

вийшов і зараз же його оточили придворні. З' усіх боків дивились на нього привітні очі і чути було привітні слова. Вчорашній флігель-ад'ютант робив йому докори, чому він не зупинився в палаці, і пропонував йому свій дім. Військовий міністр підійшов, поздоровляючи його з орденом Марії-Терезії 3-го ступеня, яким нагородив його імператор. Камергер імператриці запрошував його до її величності. Ерцгерцогиня теж бажала його бачити. Він не знав, кому відповідати, і кілька секунд збирав думки. Російський посланник узяв його за плече, одвів до вікна і почав розмовляти з ним.

Всупереч словам Білібіна, звістка, яку він привіз, була прийнята радісно. Призначено було подячний молебень. Кутузова було нагороджено Марією-Терезією великого хреста, і вся армія одержала нагороди. Волконський одержував запрошення звідусіль і цілий ранок мусив робити візити головним сановникам Австрії. Закінчивши свої візити о п'ятій годині вечора, в думці складаючи листа до батька про бій і про свою поїздку в Брюнн, князь Андрій повертався до Білібіна. Біля ґанку будинку, в якому жив Білібін, стояла до половини навантажена речами бричка, і Франц, слуга Білібіна, насилу несучи чемодан, вийшов з дверей. (Перш ніж їхати до Білібіна, князь Андрій поїхав до книгарні запастися на похід книжками й засидівся в крамниці).

— Що таке? — спитав Волконський.

— Ach, Erlaucht!— сказав Франц, насилу вкидаючи чемодан у бричку.—Wir ziehen noch weiter. Der Bösewicht ist schon wieder hinter uns her!1

— Що таке? Що? — питав князь Андрій.

Білібін вийшов назустріч Волконському. Завжди спокійне обличчя Білібіна було схвильоване.

— Non, non, avouez que c'est charmant,— казав він,— cette histoire du pont de Thabor (місту Відні). Ils l'ont passé sans coup férir2.

Князь Андрій нічого не розумів.

— Та звідки ж ви, що ви не знаєте того, що вже знають усі кучери в місті?

— Я від ерцгерцогині. Там я нічого не чув.

— І не бачили, що скрізь збираються в дорогу?

— Не бачив... Та в чому річ? — нетерпляче спитав князь Андрій.

— У чому річ? Річ у тому, що французи перейшли міст, який захищає Ауерсперг, і мосту не висадили в повітря, так що Мю-

1 — Ах, ваше сіятельство! Ми вирушаємо ще далі. Лиходій уже знову за нами по п'ятах!

2 — Ні, ні, погодьтеся, що це чарівно, ця історія з Таборським мостом. Вони перейшли його без опору.

рат біжить тепер шляхом до Брюнна, і сьогодні-завтра вони будуть тут.

— Як тут? Та чому ж не висадили в повітря мосту, коли він замінований?

— Д про це я вас питаю. Цього ніхто, і сам Бонапарте, не знає.

Волконський знизав плечима.

— Але ж коли міст перейдено, виходить, і армія загинула: її буде відрізано,— сказав він.

— У тім-то й штука,— відповів Білібін.— Слухайте. Вступають французи у Відень, як я вам казав. Усе дуже добре. Другого дня, тобто вчора, пани маршали: Мюрат, Ланн та Бельяр, сідають на коней і вирушають на міст. (Зауважте, всі три гасконці.) Панове,— каже один,— ви знаєте, що Таборський міст міновано і контрміновано, і що перед ним грізний tête de pont1 і п'ятнадцять тисяч війська, якому наказано висадити в повітря міст і нас не пускати. Але нашому государеві імператору Наполеону буде приємно, якщо ми візьмемо цей міст. Поїдьмо втрьох і візьмемо цей міст.— Поїдьмо,— кажуть інші; і вони їдуть і беруть міст, переходять його і тепер з усією армією по цей бік Дунаю простують на нас, на вас і на ваші сполучення.

— Годі-бо жартувати,— журно і серйозно сказав князь Андрій. Звістка ця була гірка і разом з тим приємна князеві Андрію.

Тільки-но він почув, що російська армія перебуває в такому безнадійному становищі, йому спало на думку, що саме йому ось судилося вивести російську армію з цього становища, що ось він, той Тулон, який виведе його з рядів невідомих офіцерів і відкриє йому перший шлях до слави! Слухаючи Білібіна, він міркував уже, як, приїхавши до армії, він на військовій раді подасть думку, що стане єдиним порятунком армії, і як йому самому буде доручено виконання цього плану.

— Годі-бо жартувати,— сказав він.

— Не жартую,— продовжував Білібін,— нічого нема правдивішого і сумнішого. Ці добродії приїжджають на міст самі і підіймають білі хусточки; запевняють, що перемир'я і що вони, маршали, їдуть для переговорів з князем Ауерспергом. Черговий офіцер пускає їх у tête de pont *. Вони розповідають йому тисячу гасконських дурниць: кажуть, що війну закінчено, що імператор Франц призначив побачення Бонапарту, що вони бажають бачити князя Ауерсперга тощо. Офіцер посилає за Ауерспергом; ці добродії обнімають офіцера, жартують, сідають на гармати. А тимчасом французький батальйон непоміченим входить на міст, скидає мішки з горючими речовинами в воду і підходить до tête de pont К Нарешті з'являється сам генерал-лейтенант, наш милий князь Ауерсперг фон-Маутерн. "Любий вороже! Цвіте австрійського воїнства, герою турецьких воєн! Ворожнечу закін

1 мостове укріплення

чено, ми можемо подати один одному руку... імператор Наполеон аж палає від бажання познайомитися з князем Ауерспер-гом". Одне слово, ці добродії, недарма гасконці, так закидають Ауерсперга прекрасними словами, його так зачаровує ця так швидко встановлена інтимність з французькими маршалами, так засліплює споглядання Мюратової мантії та його страусових пір'їн, qu'il n'y voit que du feu, et oublie celui qu'il devait faire, faire sur l'ennemi1. (Незважаючи на жвавість своєї розповіді, Білібін не забув зробити паузу після цього mot, щоб дати час оцінити його.) Французький батальйон вбігає в tête de pont, забивають гармати, і міст взято. Ні, але що найкраще,— говорив він далі, заспокоюючись у своєму хвилюванні чарівністю власного оповідання,— це те, що сержант, приставлений до тієї гармати, за сигналом якої мали запалювати міни й висаджувати в повітря міст, сержант цей, побачивши, що французькі війська біжать на міст, хотів уже стріляти, та Ланн одвів його руку. Сержант, який, видно, був розумніший за свого генерала, підходить до Ауерсперга й каже: "Князю, вас обдурюють, он французи!" Мюрат бачить, що справу програно, якщо дати говорити сержантові. Він з удаваним подивом (справжній гасконець) звертається до Ауерсперга: "Я не впізнаю такої хваленої в світі австрійської дисципліни,— каже він,— і ви дозволяєте так розмовляти з вами нижчому чинові!" C'est génial. Le prince d'Auersperg se pique d'honneur et fait mettre le sergent aux arrêts. Non, mais avouez que c'est charmant toute cette histoire du pont de Thabor. Ce n'est ni bêtise, ni lâcheté...2

— C'est trahison peut-être3,—сказав князь Андрій, виразно уявляючи собі сірі шинелі, рани, пороховий дим, звуки пальби і славу, що чекає його.

— Non plus. Cela met la cour dans de trop mauvais draps,— продовжував Білібін.— Ce n'est ni trahison, ni lâcheté, ni bêtise; c'est comme à Ulm...— Він неначе замислився, шукаючи вислову:— c'est... c'est du Mack. Nous sommes mackés*,— закінчив він, почуваючи, що він сказав un mot, і свіже mot, таке mot, яке повторюватиметься.

Зібрані доти брижі на лобі швидко розпустилися на знак задоволення, і він, трошки усміхаючись, став розглядати свої нігті.

— Куди ви? — сказав він раптом, звертаючись до князя Андрія, який встав і попростував до своєї кімнати.

— Я їду.

1 що він бачить лише їх вогонь і забуває про свій, про той, який він зобов'язаний був відкрити проти ворога.

2 Це геніально. Князь Ауерсперг ображається й наказує заарештувати сержанта. Ні, погодьтеся, що це чудово, уся ця історія з мостом. Це не то що дурість,— не то що підлість...

3 — Може, зрада,

4 — Також ні. Це ставить двір у занадто погане становище. Це ні зрада, ні підлість, ні дурість; це як при Ульмі, це... це маківщина. Ми обмацалися.

— Куди?

— В армію.

— Та ви ж хотіли побути ще два дні?

— А тепер я їду зараз.

І князь Андрій, зробивши розпорядження про від'їзд, пішов до своєї кімнати.

— Знаєте що, дорогий мій,— сказав Білібін, входячи до нього в кімнату.— Я подумав про вас. Чого ви поїдете?

І на доказ незаперечності цього доводу всі брижі збігли з його обличчя.

Князь Андрій запитливо подивився на свого співрозмовника і нічого не відповів.

— Чого ви поїдете? Я знаю, ви думаєте, що ваш обов'язок — мчати в армію тепер, коли армія в небезпеці. Я це розумію, mon cher, c'est de l'héroïsme

— Анітрохи,— сказав князь Андрій.

— Але ви un philosophe2, будьте ж ним до кінця, подивіться на речі з другого боку, і ви побачите, що ваш обов'язок, навпаки, берегти себе. Полишіть це на інших, які ні на що більш не здатні... Вам не наказано приїжджати назад, і звідси вас не відпустили; отже, ви можете зостатись і їхати з нами, куди нас поведе наша нещасна доля.