Цусіма - Новиков-Прибой Олексій
Інженер Васильєв і доктор Макаров пішли в ресторан "Кафе де Парі", куди нижнім чинам вхід був заборонений. Ми ще гуляли в місті, яке після третьої години наповнилося білими кітелями офіцерів і синіми комірами матросів. Удалося нам побачитись і поговорити з товаришами з інших суден. Як жаль було, що так скоро минув наш час! На рейді маячила ескадра, нагадуючи, що наша доля нерозривно зв'язана з нею. О шостій годині вечора, отруєні скороминущою свободою, красою екзотики, ласкавими посмішками жінок і каламуттю алкоголю, ми вертались на броненосець "Орел", щоб далі переживати на ньому всю гіркоту свого існування.
Хмари, що з'явились на заході, загортались червоними парусами призахідного сонця, перетворюючи світ у фантастичну казку.
ПРАВДА ХВИЛЮЄ КОМАНДУ
На броненосець "Орел" прийшла пошта — листи й газети. Як завжди, всі новини з Росії викликали серед особового складу пожвавлення. Але тепер всі були зацікавлені статтями капітана 2-го рангу Кладо, надрукованими в "Новом времени". Спочатку ці статті читались тільки в кают-компанії. Багато було розмов про них. Автор серед офіцерів став героєм. Ми вже чули про це, але докладно не знали, в чому тут була справа, поки кілька номерів цієї газети не потрапило нам у руки.
Після вечері я спустився в кормовий кубрик. Народу було багато. Всі притихли, коли я почав читати статті Кладо вголос:
— "Те вирішальне значення, яке має в цій війні панування над морем, і, як наслідок цього, ті гарячі надії, які покладає вся Росія на ескадру Рожественського, що йде тепер на Далекий Схід, мимоволі змушують всякого поставити собі запитання: чи можна вважати успіх цієї ескадри в бою забезпеченим?
Страшно ставити собі такі питання, але треба мати мужність дивитися правді прямо в очі, і я постараюсь, наскільки це мені доступно, сумлінно відповісти на ці питання..."
Далі він розкриває перед нами, яким флотом володіють японці, про що до цього часу ми нічого не знали. Головні сили противника складатимуться з дванадцяти кораблів: броненосні — "Мікаса", "Сікісіма", "Асахі" і "Фудзі"; броненосні крейсери "Івате", "Ідзумо", "Азума", "Якума", "Азама", "Токіва", "Ніссін" і "Кассуга". Далі, у них є ще два старі броненосці, з яких один — "Чін-Ієн"— озброєний чотирма хоча й старими, але дванадцятидюймовими гарматами. Крім того, їхнім головним силам допомагатимуть дванадцять або п'ятнадцять бронепа-лубних крейсерів першого і другого класу. Всі ці судна мають хороший хід і озброєні цілком сучасною артилерією. До них треба ще додати з півтора десятка канонерок. Щодо мінної флотилії противника, Кладо попереджає, що в вищій мірі було б необережно налічувати в ній менше, ніж п'ятдесят-шістдесят міноносців різних типів.
Головні сили нашої ескадри складалися з п'яти цілком нових броненосців— "Суворов", "Александр III", "Бородино", "Орел" і "Ослябя". З ними було ще два броненосці: "Сысой Великий", хоч і підстаркуватий, але озброєний сучасною артилерією, і "Наварин", зовсім уже старий і з старими гарматами. Броненосних крейсерів, крім одного "Адмирала Нахимова", досить древнього і з застарілою артилерією, у нас не було. Тільки "Олег" належав до хороших крейсерів, але й той був тільки напівброненосним. Крім цього, до нашої ескадри входило п'ять броне-палубних крейсерів першого і другого рангу, рахуючи в тому числі і таке застаріле судно, як "Дмитрий Донской". Такі були наші сили, коли не брати до уваги ще біля десятка міноносців.
Як видно з цього, перевага на боці противника в майбутній битві буде велика. Кладо, порівнюючи бойові коефіцієнти того і другого флоту, приходить до висновку, що на морі японці дужчі за нас, в 1,8, тобто майже в два рази. Коли я вголос прочитав такі рядки, один із слухачів сказав:
— Пропадати нам!
В кормовому кубрику зразу всі захвилювались. Загарячився гальванер Голубев, вигукуючи:
— Адже Кладо порівнює тільки броненосні кораблі. І то виходить для нас плачевно. А коли взяти інші японські судна та їхню мінну флотилію, що вийде? Перевага на їхньому боці буде ще більша...
Його перебив кочегар Бакланов:
— Заждіть, я вам один приклад наведу. В селі у нас був підходящий для нас випадок. Три брати Лупигорєви посварилися з трьома братами Лохмотниковими. Сили на тій й на другій стороні, можна сказати,були рілні. Далі Лупигорєви полізли в хату своїх ворогів битися. Але в цьому от і була їхня помилка. За братів Лохмотникових заступились їхні жінки і діти-підлітки. Хоч і невелика підмога, а все-таки вона стала в пригоді: хто за волосся тягне, хто рогачем лупцює, хто в морду поліном тиче. Словом, кінчилось для Лупигорєвих дуже погано — рознесли їх ущент. Ще гірше буде з нашою ескадрою. Головні наші сили слабші від японських, і все-таки ми ліземо в чужу хату битись. Замість жінок і дітей їм допомагатимуть різні допоміжні судна і міноносці. Можемо ми уціліти? Про це Кладо нічого не пише.
— Виходить, що ми всі кандидати на той світ,— озвався чийсь голос.
Машинний квартирмейстер Громов, високий, широколиций чоловік, сумно вставив:
— Треба написати додому, щоб заздалегідь замовили по мені панахиду.
Я читав далі статті Кладо. йому не можна було не повірити. Його докази здавалися нам надзвичайно логічними і незаперечними. В цих статтях, як тепер з'ясувалося, він ще в листопаді пророкував, що навряд чи до нашого приходу на Далекий Схід вистоїть Порт-Артур. Мало того, він попереджав і про те, що на допомогу 1-ї ескадри ми не повинні розраховувати. І тепер все це здійснилось: нема у нас більше ні Порт-Артура, ні 1-ї ескадри. З безнадійністю він говорить про владивостоцький загін крейсерів — "Громобой" і "Россию". На думку Кладо, їм важко буде з нами з'єднатись і подати нам під час битви допомогу. Значить, він і тут матиме рацію.
Голос Кладо, докотившись до Носсі-Бе за дванадцять тисяч морських миль, прозвучав для нас набатом, попереджаючи про загрозу біди 5. На що ми могли надіятись? Загін контр-адмірала Небогатова, який, очевидно, уже вийшов до нас на з'єднання, не можна було розглядати як серйозну силу.
Довелося знову мені звернутись до інженера Васильєва за поясненням. Він усе знає. Днів через два я пішов до нього в каюту перемінити книгу. Я розповів йому, яке сильне враження справили на матросів статті Кладо.
— Тепер тільки про це й говорять у всіх частинах корабля: в кочегарці, в машині, за подвійним бортом, в мінних відділеннях, на баку. Газети зачитали до того, що важко стало розбирати текст. Дехто з команди переписує статті собі в зошити. Збудження серед маси росте. Кладо вважають мало не за революціонера. Він не побоявся сказати правду і за те був заарештований... *
Васильєв, вислухавши мене, заговорив:
— Наші офіцери теж від нього в захопленні. Він показав усі труднощі перемоги над Японією. А це значить, що з начальства знімається відповідальність в разі нашого програшу. Кладо і теперішнє, і майбутнє піддав нещадній критиці. Це добре. Але ми все-таки почекаємо іншого критика, ще сміливішого, такого, який підніметься і над Кладо. Коли вже взялися критикувати, то треба це робити по-справжньому і добиратись до самого коріння нашого соціального ладу. Він оцінив нашу ескадру одиницею, а японський флот — одна і вісім десятих. Інарше кажучи, противник сильніший за нас на морі майже вдвоє. Щоб перемогти японців. Кладо радить послати на Далекий Схід все лахміття Балтики і посудини Чорного моря. Але хіба таким поповненням нашої ескадри ми зрівняємося з японцями? Ні. Але, якби навіть і зрівнялись обидві сторони морськими силами, це ще не забезпечило б у повній мірі нас від небезпеки. Кладо, підраховуючи бойові коефіцієнти, не взяв до уваги ще цілий ряд обставин. Японський флот забезпечений портами, доками, майстернями, складами. А у нас є єдиний порт — Владивосток, але й той неустаткований і жалюгідний. Треба мати ще на увазі те, що противник за цю війну встиг набути досвіду і натхненний здобутими перемогами. А що ми протиставимо цьому? Нашу воєнну непідготовленість, тупість і бездарність головного командування, що викликають навіть у офіцерства невіру в свої сили. Згадайте весь безлад в бою з гулльськими рибалками...
— Дуже добре пам'ятаю,— вставив я.— По-моєму, вже тоді всю ескадру треба було завернути назад і скоріше укласти мир.
— Але, як бачите, цього не було зроблено, і ми йдемо далі. Природа обділила наших верховодів розумом. Тепер припустимо, що ми переможемо. Що ж з цього вийде потім? Треба буде продовжувати вже почату східну політику. Доведеться відновляти з-під руїн залізницю, фортецю, порт. Треба буде тримати на краю світу величезний флот і чималу армію. Далі нам не обійтися без вугільних станцій. На все це потрібні народні гроші. Адже східна політика буде здійснюватись насильством над життям ста сорока мільйонів людей. Загляньмо ще далі в майбутнє. Зовнішній ворог приборканий. Тоді побідоносний уряд пригадає дещо і внутрішньому ворогові. І знов заживемо по-старому. Будемо проводити світову політику, лібералів частувати привидами реформ, а революціонерів— каторгою і кулями. Словом, цілковита безпросвітність у майбутньому.
Від розмови з ним мені стало ще сумніше, ніж від статей, прочитаних у газеті. Кладо уже не здавався мені такою визначною людиною. Васильєв помітив мою зневіру і вигукнув:
— Нічого, друже! Все буде інакше.— Він перемінив тему розмови.— Он у мене в кутку висить ікона Миколи-угодника. А ви знаєте, звідки вона мені дісталась?
— Робітники подарували її вам, коли ми ще стояли в Ревелі, Вони хотіли написати вам подячну грамоту, але побоялися це зробити: і вас могли б підвести, і себе.
— Я все-таки зрадів такому подарункові, хоч і не вірю в чудодійну силу його. У мене є свій пророк.
З останніми словами він заліз на стіл, дістав з-за ікони важкеньку книгу і показав її мені. Я із здивуванням прочитав назву книги: "Капітал" Карла Маркса.
Мене не вабили ні офіцерські чини, ні ордени, ні багатство. Я добре знав, що все це дістається людям не обов'язково обдарованим і чесним. Але мені хворобливо-пристрасно хотілося бути такою ж розумною і освіченою людиною, якою в моїх очах був Васильєв, хотілося так само, як і він, перебуваючи навіть на військовому кораблі, читати Маркса і геніальні твори інших мислителів, так само, як він, вільно розбиратися в усій плутанині життєвого чортовиння.
