Хроніка капітана Блада - Сабатіні Рафаель

Підписано в десятий день місяця червня року тисяча шістсот вісімдесят восьмого".

Голос полковника ще не встиг замовкнути, як Макартні вибухнув:

— Сто чортів, полковнику! Чи ви сказились, чи маєте мене за дурня?

— Ви вважаєте, що я щось забув? Хіба щось написано не так?

Макартні люто грюкнув по столу кулаком:

— Та ви ж накидаєте мені зашморг на шию! [459]

— Тільки в тому разі, якщо ви захочете мене обдурити. Які ж я ще маю гарантії, що ви, взявши ці п'ять тисяч, не відмовитесь від своєї обіцянки.

— Я дав вам слово,— з притиском мовив Макартні.— Моє слово повинно вас задовольнити!

— Ваше слово! Та що таке ваше слово? — француз відверто глузував.— Ні, так не годиться. Вашого слова замало.

— Та ви просто хочете мене образити?

— Ніскільки. Будьмо практичними, майоре. Спитайте самі себе, чи могли б ви покластися на слово людини, яка відіграє в цій справі нечесну роль?

— Нечесну, сер? Що, в біса, ви хочете цим сказати?

— Хіба ви, беручи хабара, не зраджуєте свого обов'язку? Хіба це чесний вчинок?

— Господи боже! Цікаво почути про це від вас, враховуючи ваші наміри.

— Ви самі в цьому винні. До того ж я не лицемірю. Навіть більше — я був настільки з вами відвертий, що ви вважаєте мене за пройдисвіта. Але, майоре, мені не треба порушувати закон, як вам.

По цих примирливих словах запала мовчанка. Потім знову заговорив Макартні:

— І все ж таки я цього паперу не підпишу.

— Підпишете, ще й прикладете печатку, бо інакше я вам грошей не заплачу. Та чого ви боїтесь, майоре? Даю вам слово честі, що...

— Ваше слово честі? Диявол і пекло! Та чим ваше слово краще від мого?

— Обставини роблять його кращим. З мого боку не може виникнути спокуси порушити його, як з вашого. Це мені просто невигідно.

На цей час Бладу стало зрозуміло, що оскільки Макартні не дав французові ляпаса за всі образи, то він скінчить тим, що підпише папір. Тільки відчайдушна потреба в грошах могла такою мірою приборкати цього англійця. Тому Блад нітрохи не здивувався, коли пролунав сердитий вигук Макартні:

— Дайте перо! Кінчаймо швидше!

Знову запала тиша, потім почувся голос полковника:

— А тепер поставте печатку отут, де віск. Досить вашого персня.

Капітан Блад не став чекати, що буде далі. Високі вікна, що виходили в сад, були розчинені, швидко насувались сутінки. Він нечутно переступив через підвіконня й зник [460] поміж кущів. Біля стовбура високої шовковиці Блад знайшов тонку, але міцну ліану, що згорнулась там, немов змія. Вийнявши ножа, він зрізав її під корінь і стягнув униз.

Незабаром на пальмовій алеї з'явися Макартні, несучи під пахвами по важкій шкіряній торбі й щось задоволено мугикаючи собі під ніс. Там, де вечірні тіні були най-густіші, він раптом перечепився, як йому здалося, об туго натягнуту поперек стежки вірьовку й, мов підтятий, гепнувся долілиць.

Приголомшений на мить важким падінням, він не встиг навіть ворухнутися, щоб підвестить, як на спину йому щось навалилось і приємний голос промовив по-англійському, хоч і з добре помітним ірландським акцентом: .

— У мене немає тут ні піратів, майоре, ні корабля, ні гармат, у мене немає, як ви зауважили, навіть шпаги. Але в мене ще є руки й голова на плечах, і цього більше ніж досить, щоб упоратися з таким нікчемним мерзотником, як ви!

— Стонадцять чортів! — вилаявся напівзадушений Макартні.— Вас за це повісять, капітане Блад! Присягаюсь, повісять!

Макартні відчайдушно пручався, силкуючись вирватися із залізних обіймів нападника. Він лежав так, що не міг скористатися із своєї шпаги, тому сягнув до кишені, де носив пістолет, але тільки виказав цим рухом свої наміри. Капітан Блад негайно заволодів зброєю.

— Ану тихо,— наказав Блад,— бо зараз я продірявлю вам голову!

— Підлий Іуда! Злодій! Пірат! То ось як ти додержуєш свого слова?

— Мовчіть, смердючий нікчемо, я не давав вам ніякого слова. Ви змовлялися з французьким полковником, а не зі мною. Це він купив вас, щоб ви зрадили свій обов'язок. Я до вашого шахрайства непричетний.

— Непричетний? Ти брешеш, мов пес. їй-богу, ви обидва запеклі негідники й працюєте вкупі.

— А це вже зайва й безглузда образа,— сказав капітан Блад.

Макартні знову вибухнув лайкою.

— Ви надто багато говорите,— зауважив капітан Блад і з великим знанням справи двічі вдарив Макартні по голові руків'ям пістолета. Майор м'яко тицьнувся обличчям у землю, немов людина уві сні. [461]

Капітан Блад підвівся й пильно подивився в навколишні сутінки. Все було спокійно. Він нахилився, підібрав шкіряні торбини, що їх Макартні випустив, падаючи, зв'язав їх шарфом і повісив собі на шию. Потім підняв непритомного майора, вправно завдав його на плече й, отак навантажений, похитуючись, пройшов алеєю і вийшов за ворота.

Ніч була дуже тепла, а Макартні важив чимало. Капітан Блад обливався потом, але вперто посувався вперед, аж поки дістався до низького цвинтарного муру. Саме починав сходити місяць. Блад поклав свою ношу на мур, зіпхнув її на цвинтар і скочив слідом за нею. При світлі місяця й під захистом муру він швидко зв'язав майорові руки й ноги його ж власним поясом, запхнув йому в рот кучері його ж перуки, а щоб цей неприємний кляп не випав, він обмотав майорів рот його шарфом, але залишив вільними ніздрі.

Блад уже закінчував цю операцію, коли Макартні розплющив очі й вирячився на нього.

— Авжеж, це я — ваш давній друг, капітан Блад. Я оце намагаюсь влаштувати вас якнайзручніше на цю ніч. Коли вас вранці знайдуть, ви можете розповідати своїм рятівникам які завгодно зручні для вас брехні, що порятують вас від необхідності пояснювати те, чого неможливо пояснити. Бажаю вам, дорогий майоре, доброї ночі.

Він перестрибнув мур і швидко подався по дорозі до моря.

На молу байдикували англійські матроси, які доставили майора з "Роял Дачіс" на шлюпці й тепер чекали на його повернення. Трохи далі кілька місцевих мешканців вивантажували з човнів рибу. І ніхто не звертав на Блада ніякої уваги, коли він простував у кінець молу, де вранці пришвартував пінассу. В рундуці, куди він поклав торбини з золотом, ще залишилося трохи харчів, які він прихопив минулої ночі на "Естремадурі". Поповнити їх запас він не наважився, тільки набрав з джерела два барильця води.

Після цього він ступив у пінассу, відштовхнувся й схопився за весла. Попереду була ще одна ніч у відкритому морі. Проте вітер не змінився, він був попутним, як і минулої ночі, й мав дробре прислужитись Бладу дістатись до Гваделупи, куди він вирішив спрямувати своє суденце.

Вийшовши з бухти, Блад підняв вітрило і поплив на північ вздовж берега, де скелі, що стояли у воді, кидали чорнильно-чорні тіні на залиту білим місячним сяйвом поверхню '[ 462] моря. Човен неквапливо просувався вперед, розрізаючи схожу на збрижену ртуть воду, й нарешті острів залишився позаду. Тепер перед капітаном Бладом лежала десятимильна смуга відкритого моря.

Неподалік від Гранд-Тер, східного з двох головних островів Гваделупи, Блад ненадовго зупинився почекати сходу сонця. Коли зайнялося на світ і вітер посвіжішав, він пройшов упритул біля Сент-Енн, де не зустрів жодного корабля, обігнув цей острів і попрямував на північний схід. Через дві години він був біля Порт дю Муль.

В гавані стояло з півдесятка кораблів, і Блад довго й з тривогою розглядав їх, поки його погляд не зупинився на чорній бригантині, череватій, як фламандський олдермен. Така форма корпусу досить красномовно свідчила, що судно голландське. І капітан Блад, підійшовши до нього, впевнено піднявся на палубу.

— Мені треба якнайшвидше дістатись до північного узбережжя Французької Еспаньйоли,— звернувся він до кремезного шкіпера,— і я вам добре заплачу, якщо ви доставите мене туди.

Голландець подивився на нього не дуже прихильно.

— Якщо ви так поспішаєте, то вам треба пошукати того, що вам потрібно, десь-інде. Я йду в Кюрасао.

— Я ж сказав, що добре заплачу. П'ять тисяч золотих цілком компенсують вашу затримку.

— П'ять тисяч? — Голландець недовірливо витріщився на Блада. Такої суми він не сподівався заробити за цілий рейс.— Хто ви такий, сер?

— Яке це має значення. Я той, хто готовий заплатити п'ять тисяч золотих.

Шкіпер бригантини примружив свої маленькі сині очі.

— Заплатите наперед?

— Наперед заплачу половину. Другу половину я маю одержати там, куди хочу дістатись. Але ви можете затримати мене на борту свого корабля доти, доки я з вами не розплачусь.

Щоб голландець не схитрував, Блад вирішив не говорити, що він має при собі всю цю суму.

— Ну що ж, я міг би вийти в море й сьогодні вночі,— повільно мовив шкіпер.

Блад зразу ж витягнув одну із своїх торбинок. Другу він засунув у барильце з водою, що стояло в рундуці пі-насси, і вона спокійно пролежала там ще чотири дні, поки бригантина не ввійшла у протоку між Еспаньйолок) й Тортугою. [463]

Тут капітан Блад оголосив, що бажав би зійти на берег, заплатив решту грошей і спустився в свою пінассу. І коли голландець побачив, що Блад спрямував її не на Ес-паньйолу, а на північ, до Тортуги, цієї піратської фортеці, то його невиразні підозри цілком підтвердились. Проте це його нітрохи не схвилювало. Крім Блада, він був єдиною людиною, яка мала зиск від угоди, укладеної на острові Марі-Галанте.

Таким чином капітан Блад повернувся нарешті на Тор-тугу до своєї флотилії, яка вже оплакувала його як покійника. З цією флотилією, що складалася з п'яти великих кораблів, він через місяць з'явився в бастерській гавані з наміром поквитатися з полковником де Кулевеном, якому, на думку Блада, він дещо заборгував.

Його прибуття на чолі такої могутньої сили викликало переполох не тільки серед населення, але й у гарнізоні. Проте він з'явився надто пізно. Полковника де Кулевена там уже не було, і поява капітана Блада не могла його злякати, бо полковника на той час заарештували й відправили до Франції.

Про це капітана Блада повідомив новий військовий комендант острова Марі-Галанте полковник Сансер, що прийняв Блада з усією люб'язністю, на яку тільки може заслуговувати флібустьєр, що поставив на рейді могутню флотилію.

Капітан Блад розчаровано зітхнув, почувши цю новину.

— Який жаль! — вигукнув він.— А мені треба було сказати йому кілька слів. Заплатити невеличкий борг.

— Невеличкий борг в п'ять тисяч золотих, наскільки я здогадуюсь,— зауважив француз.

— Слово честі, ви непогано поінформовані.

— Коли головнокомандуючий французької армії в Америці прибув сюди, щоб з'ясувати обставини нападу іспанців на Марі-Галанте,— пояснив Сансер,— він виявив", що полковник де Кулевен пограбував французьку колоніальну скарбницю саме на таку суму.