Король Матіуш Перший - Корчак Януш
Фелеку довелося вдатися до крайніх заходів: він викликав поліцію. Лише тоді депутати вгамувалися.
— Крикунів виставлятиму за двері, — пригрозив Фелек. — І взагалі говорити належить по черзі.
Першим узяв слово босоногий хлопчисько в зношеному піджаку.
— Я як депутат заявляю: жилося нам погано. Гратися й гуляти не дозволяли, годували упроголодь, а коли падав дощ, зі стелі лило, як з відра, тому що дахи були діряві.
— І білизну не міняли! — викрикнув хтось із місця.
— І на обід давали не суп, а помиї!
— Як свиням!
— І ніякого порядку не було!
— У комірку замикали без жодної провини.
Знову здійнявся крик.
Довелося на десять хвилин перервати засідання й навести лад.
За двері виставили чотирьох найгорластіших депутатів. Журналіст у короткій, але виразній промові пояснив, що жоден почин не обходиться без недоліків, наступного літа буде краще, і попросив вносити свої пропозиції.
Знову закричали всі одразу:
— Я хочу голубів тримати!
— А я — собаку!
— У всіх дітей має бути годинник!
— Хай нам не забороняють телефонувати!
— Не хочемо, щоб нас цілували!
— Казки хай розповідають!
— Ми любимо ковбасу!
— Зельц!
— Не хочемо рано лягати спати!
— Кожному — велосипед!
— І своя шафка!
— І якнайбільше кишень. У мого тата тринадцять кишень, а в мене лише дві. І нічого не вміщається, а загубиш хустку — лають.
— Свистки хочемо!
— Револьвери!
— У школу на автомобілі їздити!
— Геть дівчат і малят!
— Я хочу бути чарівником!
— Усім — по човну!
— Щодня хочемо ходити в цирк!
— Щоб Великдень був щодня!
— І Різдво!
— Усім дітям — по окремій кімнаті!
— Хочемо вмиватися туалетним милом!
— Напахуватися парфумами!
— Щоб кожен мав право раз на місяць розбивати вікно!
— Дозволити курити!
— Геть контурні карти!
— І диктанти!
— Встановити день, коли дорослі сидітимуть удома, а діти ходитимуть, куди захочуть!
— Хай королями скрізь будуть діти!
— Дорослі нехай ходять до школи!
— Апельсини замість шоколаду!
— І черевики!
— Автомобілі!
— І пароплави!
— І будинки!
— І потяги!
— Гроші! Самі купуватимемо, що нам треба!
— Корову в кожен дім, де маленькі діти!
— І кінь!
— І по десять моргів землі!..
Так продовжувалося близько години. Журналіст посміхався і швидко-швидко записував усе в блокнот. Сільські дітлахи спочатку соромилися, але потім розійшлися і теж стали кричати. Матіуш дуже стомився.
— Ну добре, ось ви все записали, а що далі?
— Треба їх виховувати, — сказав журналіст. — Завтра надрукуємо в газеті звіт і пояснимо, що можна зробити, а чого ні.
Коридором пройшов депутат — противник дівчаток.
— Пане депутат! — звернувся до нього журналіст. — ІІІ, о ви маєте проти дівчаток?
— У нас у дворі є одне осоружне дівча. Нікому життя від неї немає. Сама перша чіпляє, а зачепиш її пальцем, кричить і біжить ябедничати. Ось ми й вирішили покласти цьому край.
Журналіст зупинив іншого депутата:
— Пане депутат, чому ви проти поцілунків?
— Поглянув би я, що б ви сказали, якби у вас було стільки тіток, скільки в мене! Учора був день мого народження. Так вони до того мене всього обслинили, що навіть крем шоколадний в горло не поліз. Хай дорослі лижуться, якщо їм це подобається, а нас залиште у спокої: ми цього терпіти не можемо!
Журналіст записав його відповідь у блокнот.
— Пане депутат, зачекайте хвилинку! У вашого тата і справді стільки кишень?
— Полічіть самі. У брюках дві кишені бокові й одна ззаду. У жилеті чотири маленькі кишеньки й одна внутрішня. У піджаку — дві внутрішні, дві бічні і вгорі одна. Навіть для зубочистки окрема кишенька. А в мене для біти кишені немає! Крім того, у них різні ящики, письмові столи, шафи, полиці. І ще вистачає нахабства хвалитися, що вони нічого не гублять і все кладуть на місце.
Журналіст записав і це.
Тут пройшли два депутати, які ополчилися проти малят.
— Чому? — запитав журналіст.
— А хто гойдає люльку й няньчить їх? Ми!
— І вічно поступайся їм, бо вони, бачте, маленькі.
— І приклад гарний подавай. Він нашкодить, а тобі дістається прочухан: "Це він у тебе навчився". А хто йому велів мавпувати?
Журналіст слухав і строчив.
XXXIX
урналіст надрукував у газеті статтю, у якій ішлося: жоден парламент на світі не може перетворити людину на чарівника, зробити так, аби щодня було перше квітня і дітлахи щовечора ходили в цирк. І ще: треба змиритися з тим, що на світі завжди були й будуть хлопчики й дівчатка, дорослі й малята.
Стаття була написана в доброзичливому, коректному тоні. Жодних образливих, різких виразів, на кшталт "несли нісенітницю… дурість…" або "відчухрати б їх за вуха". Журналіст перерахував, що можна здійснити, а чого — не можна.
Більше кишень? Будь ласка! Видадуть указ, аби кравці пришивали по дві зайві кишені… І так далі.
Клу-Клу прочитала газету й обурилася:
— Матіуш, дозволь мені піти на засідання парламенту. Я їм усе відверто викладу! Чому в парламенті немає дівчаток?
— Є, але вони мовчать.
— Тоді я відповім за них. Теж мені розумник знайшовся: через одну дівчинку-ябеду геть усіх дівчаток? А скільки серед хлопчиськ задирак і прилипав! Отже, їх теж геть? Білі люди стільки корисних, хороших речей придумали — і раптом така дурість! Нічого не розумію!
Їде Клу-Клу з Матіушем до парламенту, а серце в неї — тук-тук! — ось-ось із грудей вискочить, не через боягузство, а тому, що вона подумки готує промову і хвилюється. Дітлахи вирячуються на Клу-Клу, а вона, як ні в чому не бувало, сидить поруч із Матіушем у королівській ложі.
Фелек подзвонив дзвіночком.
— Засідання оголошую відкритим. Оголошую порядок денний. Перше: щоб кожна дитина мала годинник. Друге: щоб дітей не цілували. Третє: про кишені. Четверте: щоб не було дівчаток.
За першим пунктом записалося п'ятнадцять доповідачів.
Один заявив:
— Годинник потрібен, аби не спізнюватися в школу. Дорослі можуть обійтися без годинника: вони краще за нас рахують.
— Чому я повинен страждати, якщо в тата чи мами відстає годинник? А за своїм я сам стежитиму, щоб він ходив точно, — сказав інший.
— І не тільки, щоб вчасно приходити до школи, потрібен годинник. Запізнишся на обід чи заграєшся увечері у дворі — скандал. А звідки нам знати, котра година?
— Для ігор теж необхідний годинник. Спробуй розсуди без годинника по-справедливості, хто швидше бігає або довше на одній нозі простоїть!
— Візьмеш човен на годину, повеслуєш трохи, а тобі кажуть: час минув. Це брехня, але як доведеш без годинника, що ти правий. Доводиться платити.
Фелек знову подзвонив.
— Приступаємо до голосування. Я думаю, що постанова про годинник буде ухвалена одноголосно.
Проте дев'ятеро проголосували проти годинника. До них негайно ж підскочив журналіст: у чому справа, чому, чому, з якої причини?
— Почнемо розбирати, крутити — і зламаємо… Загубити можна. Зробиш стійку на руках, він і випаде з кишені й розіб'ється. Годинник не у всіх дорослих є, вони нам заздритимуть і сердитимуться. Можна прекрасно обійтися без нього. Батько відніме, продасть, а гроші проп'є.
Знову задзвонив дзвіночок.
— Прийнято більшістю голосів.
Щодо поцілунків розбіжностей не було. Діти заявили одностайно: "Не хочемо, щоб кожен мав право нас цілувати. Для батьків доведеться зробити виняток, а для тіток та інших родичів — ні".
За третім пунктом порядку денного ухвалили наступне рішення: дівчаткам пришивати по дві кишені, а хлопчикам — по шість.
Клу-Клу дивувалася. Чому таке нерівноправ'я: у дівчаток утричі або на чотири кишені менше, ніж у хлопчиків? Але вона промовчала, вирішила почекати, що буде далі.
Фелек знову подзвонив дзвоником.
— Переходимо до наступного пункту порядку денного: щодо дівчаток.
Що тут почалося!
— Дівчата — реви! Пестунки! Ябеди! Задаваки! Розмазні! Боягузки! Дівчата вічно ображаються, шепочуться, дряпаються.
Бідні дівчатка депутати сидять — і ні слова, лише з очей сльози котяться.
— Прошу слова! — почувся з королівської ложі голос Клу-Клу.
Запанувала тиша.
— У нас в Африці дівчатка такі ж спритні, як і хлопчики. Вони так само швидко бігають, лазять по деревах і роблять кульбіти. А у вас — суцільне неподобство! Хлопчики весь час сваряться з дівчатками, чіпляються до них, заважають гратися, а самі в їхніх іграх не беруть участь. По-моєму, серед хлопчиків більше пустунів, ніж серед дівчаток.
— Ого! — почулося із зали.
Дзвіночок Фелека заливався, закликаючи до порядку.
— Хлопчики — забіяки, грубіяни, бруднулі, вони рвуть одяг, говорять неправду.
Пролунали крик і свист.
Знову задзвонив дзвіночок.
— Хлопчики виривають із зошитів сторінки і бруднять книги. Погано вчаться. На уроках галасують. Б'ють шибки. Ображають дівчаток. Нечесно користуватися тим, що бідні дівчатка ходять у Європі в спідницях, і в них довге волосся, і тому вони слабкіші за хлопчиків…
— Хай обстрижуться!
— Хай вдягнуть брюки!
Фелек потряс дзвіночком.
— То хіба ображати слабких добре? І ще кажуть, що дівчатка погані!
Тут вибухнула справжня буря. Тупіт, свист, крик — усе злилося й перемішалося!
— Гляньте-но, вчити нас надумала!
— У клітку її, до мавп!
— Наречена короля!
— Дружина Матіуша!
— Жених і невіста, наїлися тіста!
— З дівчам зв'язався!
— Канарка жовтопуза ти, а не король!
Один хлопчисько скочив на стілець і, почервонівши від натуги, заволав щосили.
Фелек знав його. Це був хуліган, кишеньковий злодюжка на ім'я Антек.
— Антек, заткнись, а то в зуби дам! — крикнув Фелек.
— Слабо, бароне фон Раух! Феля, Феля — міністр без портфеля! Феля — пустомеля! Забув, як у торговок яблука крав? Фе, ля, Фе, ля — пус, то, ме, ля!
Фелек запустив в Антека чорнильницею і дзвоником. У залі завирувало, яку казані. Розсудливіші депутати поспішили до виходу. Ті, що залишилися, розділилися на дві групи й накинулися один на одного.
Матіуш, білий, як полотно, дивився на побоїще зі своєї ложі. А журналіст щось швидко строчив у блокноті.
— Не засмучуйтеся, бароне фон Раух! Нічого страшного. Боротьба об'єднує однодумців, — сказав він Фелеку.
А Фелек і не думав засмучуватися. Хай собі дубасять один одного, аби йому не дісталося.
Клу-Клу так і підмивало спуститися карнизом униз, схопити стілець і показати цим задавакам, як в Африці б'ються дівчатка. Адже бійка спалахнула через неї. Їй було жаль Матіуша: вона бачила, як він страждає. Нічого, заспокоювала вона себе. Так їм і треба. Обізвали її чорномазою? Подумаєш, що ж у цьому образливого? У клітку до мавп? Вона-то побувала там, а ось вони хай спробують, як це.
