Як Ерг Самозбудник блідавця переміг - Лем Станіслав
Не було його рік і шість тижнів. Коли вернувся, розповідав про не знані нікому країни: про перискоків, які невпинно будують отрутовикидальні, про планету, де жили клейоокі, що зливалися перед ним у ряди чорних ідолів, а він рубав їх навпіл, так, що оголювалася вапняна стіна, їхня кістка, і коли подолав їхні мордоспади, опинився віч-на-віч з обличчям завбільшки в півнеба, і кинувся в нього, щоб спитати дорогу, а під вістрям його вогнемеча лускала шкіра й видно було білі, перевиті судини нервів. Розповідав про Аберицію,— планету з прозорого льоду, яка, немов діамантова лінза, містить у собі модель усього Всесвіту; там він накреслив собі дорогу до країни блідавців. А ще була на його шляху країна вічного мовчання — кріотрицька Алюмнія, де він бачив тільки світло зірок, відбите у вершинах підвішених льодовиків, розповідав про королівство розлитих мармеладів, які виробляють з лави киплячі прикраси, про електропневматиків, які вміють запалити в парах метану, в озоні, хлорі й димах вулканів вогонь розуму й увесь час б'ються над тим, як вселити в газ геній думки. Вони пояснили, що до країни блідавців можна дістатися тільки тоді, коли виважиш двері сонця, яке називають Капут Медузою, знявши їх із хроматичних завіс. Промчав він і крізь нутро зірки, яке міниться снопами лілового і ясно-блакитного проміння, аж зброя на ньому від жару скручувалась. Довелося йому й протягом тридцяти днів розгадувати слово, яке приводить у рух викидач астропронціанів, бо лише через нього можна ввійти до холодного пекла болотяних істот; розповідав, як він нарешті опинився серед блідавців, як вони полонили його з допомогою липкої пастки, вибили йому з голови живе срібло й зробили коротке замикання. Потім дурили його, показуючи потворні зірки, але то було тільки псевдонебо, справжнє вони хитро сховали. Піддали вони його й тортурам, щоб дізнатись, який у нього алгоритм, а коли він усе витримав, заманули в засідку й завалили зверху магнетитовою горою, в якій він миттю розмножився на безліч Ергів Самозбудників. Відкинувши залізне віко, він виліз на поверхню й протягом місяця і п'яти днів чинив суворий суд над блідавцями; змагаючись з останніх сил, блідавці кинули на нього потвор на гусеницях, званих танкунами, проте це їм не допомогло, бо, не перестаючи в запалі битви різати, колоти й сікти, він так їх знесилив, що вони притягли йому й кинули до ніг того негідника блідавця, який викрав ключ. Тоді Ерг відрубав його гидку голову, випотрошив тіло й знайшов у ньому камінь, який називався трихобезоар і на якому дикунською мовою блідавців було викарбувано напис із вказівкою, де сховано ключик. Самозбудник розчахнув шістдесят сім білих, блакитних і червоних, як рубін, сонць, перш ніж знайшов ключик.
Про пригоди, яких він зазнав, про битви, в яких мусив перемогти, вертаючись, він уже й не згадував, бо дуже поривався до королівни, поспішаючи взяти шлюб з коронацією. Радісно завели його король з королевою до доньчиної кімнати, де, поринувши в сон, лежала мовчазна як скеля королівна. Ерг нахилився до неї, попорався біля клапана, щось у нього вставив, повернув, і зразу ж, на превелику втіху матері, короля й усіх придворних королівна розплющила очі й усміхнулася до свого рятівника. Ерг закрив клапан, заліпивши його пластиром, щоб не відкривався, і зауважив, що гвинтик, який він теж знайшов був, загубився під час битви з Полеандром Партобонем, Ятапурговим царем. Одначе ніхто не звернув на це уваги, а шкода, бо тоді королівське подружжя пересвідчилося б, що він зовсім нікуди не вирушав, бо ще змалку опанував мистецтво відкривання різних замків, отож і накрутив королівну Електрину. Виходить, не зазнав він жодної з розказаної ним пригод, а тільки й того, що перечекав рік і шість тижнів, аби не видалося підозрілим, як він швидко вертається з пропажею, а до того ж хотів упевнитися, що жоден з його суперників не повернеться. І лише тоді прибув до двору короля Болюдара, повернув королівну до життя, одружився з нею, на троні Болюдарському панував довго і щасливо й ніколи його брехня не вийшла на яв. З чого й видно, що ми правду розповіли, а не казку, бо ж у казках доброчинність завжди бере гору.