Це ти - По Едгар Аллан

і К°

Шато-Марго А — № 1-72пл.

Шановний містере Честен!

Відповідно до замовлення, пересланого нашій фірмі два місяці тому від нашого вельмишановного клієнта містера Барнебаса Шатлворсі, ми маємо честь приставити Вам сьогодні на вказану адресу подвійний ящик "шато-марго" марки "Антилопа", з ліловою печаткою. Ящик маркірований, як зазначено вище.

Зостаємося

вашими, добродію, покірними слугами,

Дубб, Зубб, Чубб і К°.

В місті ***, 21 червня 18.. року.

P.S. Ящик буде доставлений Вам фургоном наступного дня після одержання цього листа. Перекажіть наше шанування містерові Шатлворсі.

Д., 3., Ч. і Кф".

Власне, містер Честен після смерті містера Шатлворсі втратив будь-яку надію колись одержати обіцяне "шато-марго"; а тому тепер він побачив у цьому щось ніби вияв особливої ласки Провидіння. Звичайно, він щиро зрадів і в надмірі радості запросив назавтра численних друзів на petit souper (1) — посмакувати дарунок покійного містера Шатлворсі. Правда, запрошуючи, він і слівцем не згадав покійного містера Шатлворсі. Добре поміркувавши, він вирішив узагалі нічого не казати. Він — коли я добре пам'ятаю — не згадував жодним словом про те, що одержав "шато-марго" як дарунок. Він просто покликав друзів, щоб прийшли й допомогли йому розпити трохи вина напрочуд високої якості й з розкішним букетом, яке він замовив у місті місяців зо два тому, а завтра має одержати. Я не раз силкувався збагнути, чому це "Старий Чарлі" вирішив не згадувати про те, що він одержав вино як дарунок від приятеля, але так до пуття й не збагнув причин, хоча в нього, безперечно, була якась вельми шляхетна й великодушна причина.

(1) Невеличку вечерю (фр.).

Нарешті настав завтрашній день, і в домі містера Честена зійшлася численна й високошановна компанія. Далебі, там було півмістечка, і я серед них. Але, на велику прикрість господаря, "шато-марго" прибуло дуже пізно, коли гості вже віддали належну шану розкішній вечері, наготовленій "Старим Чарлі". Та нарешті його привезли — страхітливо великий ящик,— і все товариство було вже аж надміру веселе, тому й вирішили поставити ящик на стіл і випатрати його вже там.

Як сказали, так і зробили. Я теж допомагав; і ось уже ящик на столі, посеред безлічі пляшок та келихів; чимало їх, морочившись із ящиком, розбили. "Старий Чарлі", що вже встиг добряче підпити, дуже червоний на виду, сів на чільне місце з удавано поважною міною і грізно загрюкав по столу карафою, закликаючи всіх поводитися гідно "під час викопування скарбу".

Трохи погаласували, потім урешті вгамувались, і, як часто буває в таких випадках, запала глибока, значуща тиша. Мене попросили зірвати віко, і я, звичайно, зробив це, мовляв, "із безмежною втіхою". Я приставив до щілини долото, кілька разів легенько стукнув по ньому молотком, віко враз піднялося, і в ту ж мить у ящику рвучко звівся, обличчям просто до хазяїна, вкритий саднами, закривавлений, уже зачеплений тліном труп замордованого містера Шатлворсі. Якусь хвильку труп застигло, скорботно витріщався тьмяними мертвими очима в обличчя містерові Честенові; потім повільно, але виразно, з притиском промовивши двоє слів: "Це ти!" — вивалився через бічну стінку ящика, ніби цілком задоволений, і, здригаючись, простягся на столі.

Те, що відбулося потім, годі змалювати словами. Всі кинулися стрімголов до дверей і вікон, де декотрі з гостей, начебто найдужчі, просто-таки зомліли від жаху. Та минули перші божевільні секунди переляку, і очі всіх звернулись до містера Честена. Навіть проживши тисячу років, я не зміг би забути смертної муки, що відбилась на його спотвореному обличчі, щойно такому розчервонілому від радості й від вина. Якусь хвилину він сидів нерухомо, наче мармурова статуя; погляд його, безтямний, застиглий і порожній, був неначе звернений усередину, заглиблений у споглядання власної підлої, злочинної душі. Та врешті той погляд раптом ніби вернувся в довколишній світ; убивця схопився зі стільця, важко повалився головою й плечима на стіл і, припавши до трупа, квапливо, надривно виповів у всіх подробицях свій огидний злочин, за який раніше ув'язнили й прирекли до смерті містера Пенніфезера.

Зміст його сповіді був загалом такий: він їхав за своєю жертвою назирці аж до калабані, там вистрелив із пістолета в коня, руків'ям пістолета вбив вершника, заволодів його гаманцем і, гадаючи, що кінь неживий, на превелику силу затяг його в зарості ожини над водою. Труп містера Шатлворсі прив'язав до свого сідла й одвіз у безпечну схованку далеко в лісі.

Жилетку, ніж, гаманець і кулю він сам підкинув туди, де їх згодом знайдено, розраховуючи таким чином помститись містерові Пенніфезерові. Він-таки підстроїв так, щоб знайшли закривавлену хусточку й сорочку.

Під кінець цієї моторошної розповіді злочинцеві слова звучали кволо й глухо. Коли сповідь нарешті скінчилась, він звівся, позадкував від столу і впав — неживий.

Спосіб, яким злочинця змушено до цього вельми вчасного признання, був, при всій своїй дійовості, дуже простий. Надмірна щирість містера Честена була мені неприємна і з самого початку збудила в мене підозру. Я був при тому, коли містер Пенніфезер ударив його, і сатанинсько-злобний вираз, що на мить проступив на його обличчі, показав мені, що погроза помститись буде, коли з'явиться змога, неодмінно здійснена. Тому я був готовий розглядати всі маневри "Старого Чарлі" зовсім не в тому світлі, в якому розглядали славні городяни Ретлборо. Я зразу побачив, що всі знахідки-викриття, прямо чи непрямо, були зроблені ним самим. Але до кінця мені відкрила очі на правду історія з кулею, яку містер Честен сам знайшов у трупі коня. Городяни забули, що на трупі був і вхідний, і вихідний отвір від кулі, але я не забув. І добре зрозумів: якщо кулю, що пролетіла наскрізь, знайшли в трупі, значить її підкинув туди той, хто її там знайшов. Закривавлена сорочка й хусточка потвердили здогад, підказаний кулею: при пильнішому огляді кров виявилася звичайнісіньким бордо, не більше. Коли я замислився про всі ці речі, а також про ту щедрість та марнотратність, які почав виявляти містер Честен, підозра моя остаточно зміцніла, хоч я й не висловлював її.

Тим часом я сам заходився пильно розшукувати труп містера Шатлворсі і, зрозуміло, шукав його зовсім не в тих місцях, куди водив городян містер Честен. І справді через кілька днів я наткнувся на старий висохлий колодязь, майже не видний у заростях ожини, і там, на дні, знайшов те, що шукав.

А свого часу я чув ту розмову двох приятелів, у якій містер Честен вициганив у господаря обіцянку подарувати йому ящик "шато-марго". Це й дало мені ключ. Я роздобув міцну пластину китового вуса, запхав її крізь горло в труп, а труп поклав у старий ящик з-під вина, зігнувши його вдвоє так, щоб зігнувся й китовий вус. Потім сильно притиснув труп віком, а віко прибив гвіздками — звісно, розраховуючи на те, що, тільки-но гвіздки будуть вирвані, віко відкинеться, а труп випростається.

Забивши ящик, я позначив його, як годиться, надписав адресу, а тоді склав листа від імені тих виноторговців, чиїм клієнтом був містер Шатлворсі. Своєму служникові я наказав на мій знак підвезти ящик візком під двері містера Честена. Що ж до тих слів, які я надумав укласти в уста трупові, то я поклався на своє черевомовницьке вміння; а щодо їхнього ефекту — на сумління мерзенного вбивці.

Гадаю, що пояснювати більше нічого не треба. Містера Пенніфезера негайно випустили, він успадкував дядьків маєток і, навчений гірким досвідом, зажив по-новому, та й живе відтоді щасливо.