Життя Галілея - Брехт Бертольт

Так, я невдоволений, але саме за це незадоволення ви мені ще приплатили б, коли б мали більше здорового глузду. Бо я невдоволений самим собою. Натоміть ви клопочетесь про те, щоб я лишався невдоволений вами. Згоден, мені приємно, панове венеціанці, показати, щó я здатний зробити у вашому уславленому арсеналі, на ваших верфях і артилерійських полігонах. Проте ви не лишаєте мені часу віддатись дальшим дослідам у моїй галузі науки. Ви зав’язуєте рота волові, що молотить ваш хліб. Мені вже сорок шість, а я ще нічого не створив такого, що могло б задовольнити мене.

КУРАТОР. Тоді не заважатиму вам більше.

ГАЛІЛЕЙ. Дякую.

Куратор виходить. Галілей лишається сам. Починає працювати. Прибігає АНДРЕА.

ГАЛІЛЕЙ (не відриваючись від роботи). Чому ж ти не з’їв яблуко?

АНДРЕА. Та я ж їй показував, як Земля обертається.

ГАЛІЛЕЙ. Знаєш, Андреа, що я тобі скажу: не розказуй іншим про наші думки.

АНДРЕА. Чом же?

ГАЛІЛЕЙ. Бо власті забороняють.

АНДРЕА. Але ж це правда.

ГАЛІЛЕЙ. А вони забороняють. І потім іще: ми, фізики, не завжди можемо довести свою правду. Навіть учення славетного Коперніка ще не доведене. Воно поки що — тільки гіпотеза. Дай мені лінзи.

АНДРЕА. Півскудо не вистачило. Довелось залишити куртку в заставу.

ГАЛІЛЕЙ. Що ж ти робитимеш без неї взимку?

Пауза. Галілей упорядковує лінзи на аркуші з ескізом.

АНДРЕА. А що таке — гіпотеза?

ГАЛІЛЕЙ. Те, що береться за ймовірне, але не є фактом. От, наприклад, он там біля крамнички кошикаря Феліче держить дитину коло грудей; якщо сказати, що вона дає дитині молоко, а не сама бере від неї молоко, то це лишається гіпотезою, поки ти не підеш туди, не побачиш сам і не доведеш цього. А коли йдеться про зорі — то й поготів. Тут ми, як сліпа черва, майже нічого не бачимо. Стародавні вчення, яким вірили тисячоліттями, зовсім струхлявіли; в цих величезних будовах менше дерева, ніж у підпорах, якими намагаються їх утримати. В них є багато законів, які мало що пояснюють, тимчасом як у новій гіпотезі хоч і небагато законів, зате вони пояснюють багато чого.

АНДРЕА. Але ви ж мені довели все.

ГАЛІЛЕЙ. Довів тільки, що так може бути. Розумієш, ця гіпотеза дуже гарна, і ніщо її не заперечує.

АНДРЕА. Я теж хочу стати фізиком, синьйоре Галілео.

ГАЛІЛЕЙ. Вірю тобі, адже у фізиці ще так багато роботи. (Підійшов до вікна, дивиться крізь лінзи. Зі стриманою зацікавленістю). Глянь-но сюди, Андреа!

АНДРЕА. Пречиста Маріє, все так близько! Дзвіниця ось-ось! Я навіть можу прочитати мідні літери на дзвоні: "Gratia dei" .

ГАЛІЛЕЙ. Це принесе нам п’ятсот скуді.

2.

Галілей передає Венеціанській республіці свій новий винахід.

Не все велике, що великий діє.

І Галілей поїсти смачно вміє.

То ж вислухайте, не забравши гніву,

Про телескоп історію правдиву.

Великий арсенал Венеції в гавані. РАДНИКИ з ДОЖЕМ на чолі. Осторонь друг Галілея САГРЕДО і п’ятнадцятирічна ВІРДЖІНІЯ. Галілей тримає оксамитову подушку, на якій лежить 60-сантиметровий телескоп в кармазиновому шкіряному футлярі. На кафедрі ГАЛІЛЕЙ. Позаду нього стоїть штатив для телескопа, за яким наглядає шліфувальник ФЕДЕРЦОНІ.

ГАЛІЛЕЙ. Ваша світлосте! Висока Синьйоріє! На посаді викладача математики у вашому Падуанському університеті і директора вашого великого арсеналу тут, у Венеції, я завжди вважав за своє завдання не тільки виконувати свій високий педагогічний обов’язок, а й своїми корисними винаходами достачати Венеціанській республіці надзвичайні переваги. З глибокою радістю і з усією належною покорою можу вам сьогодні показати і передати свою дозорну трубу, або Телескоп, виготовлений на найвищих наукових і християнських засадах, у вашому всесвітньо-славному великому арсеналі, плід сімнадцятирічних терпеливих досліджень вашого покірного і відданого слуги.

Покидає кафедру і стає поруч із Сагредо. Галілей вклоняється.

(Стиха до Сагредо). Марно згаяв час!

САГРЕДО. Зможеш заплатити своєму м’ясникові, старий.

ГАЛІЛЕЙ. Так, вони з цього наживуться. (Вклоняється знову).

КУРАТОР (підіймається на кафедру). Ваша світлосте! Висока Синьйоріє! Знову венеціанськими літерами вписується славна сторінка у великій книзі мистецтв.

Поштиві оплески.

Вчений, який має світову славу, передає Вам, і тільки Вам, трубу, що в найвищій мірі придатна бути предметом комерції; ви можете виготовити її і кинути на ринок, коли тільки ваша воля.

Оплески стають гучніші.

І певно ви вже здогадались, що завдяки цьому інструментові ми зможемо на війні розпізнати число і тип кораблів ворога на цілих дві години раніше, ніж він побачить наші, і таким чином, знаючи його силу, зможемо вирішити, переслідувати його, прийняти бій ачи відступити?

Оплески стають бурхливими.

А тепер, Ваша світлосте, висока Синьйоріє, синьйор Галілей просить вас прийняти його винахід — цей інструмент, цей витвір його генія — з рук його чарівної доньки.

Музика. Вірджінія виступає наперед, вклоняється, передає телескоп Кураторові, той передає Федерцоні. Федерцоні кладе телескоп на штатив і наводить. Дож і радники підіймаються на кафедру і дивляться в телескоп.

ГАЛІЛЕЙ. Не обіцяю тобі, що вистою увесь цей карнавал. Всі вони гадають, що одержали прибуткову цяцьку. А це щось значно більше. Вчора вночі я навів трубу на Місяць.

САГРЕДО. І що ж ти побачив?

ГАЛІЛЕЙ. Він світить не своїм світлом.

САГРЕДО. Що?

РАДНИК. Синьйоре Галілею, я можу побачити фортецю Санта-Розіта. Он там на човні снідають. Смаженою рибою. Аж собі закортіло.

ГАЛІЛЕЙ. Я тобі скажу: астрономія вже тисячоліття тупцяє на місці, бо не було телескопа.

РАДНИК. Синьйоре Галілею!

САГРЕДО. До тебе звертаються.

РАДНИК. Крізь цю штуку занадто добре видно. Мушу сказати своїм дамам, щоб більше не купалися на дахові.

ГАЛІЛЕЙ. Знаєш, з чого складається Млечна Путь?

САГРЕДО. Ні.

ГАЛІЛЕЙ. А я знаю.

РАДНИК. За таку штуку можна заправити якихось десять скуді, синьйоре Галілею.

Галілей вклоняється.

ВІРДЖІНІЯ (приводить Людовико до батька). Тату, Людовико хоче поздоровити тебе.

ЛЮДОВИКО (ніяково). Поздоровляю, синьйоре.

ГАЛІЛЕЙ.Я його вдосконалив.

ЛЮДОВИКО. Так, синьйоре. Я бачив, футляр ви зробили червоний. А в Голландії він був зелений.

ГАЛІЛЕЙ (звертається до Сагредо). Я навіть міркую, чи не зможу я з цією штукою дещо довести.

САГРЕДО. Не гарячкуй.

КУРАТОР. Ваші п’ятсот скуді вам забезпечені, синьойоре Галілею.

ГАЛІЛЕЙ (не звертає уваги). Звичайно, я з недовір’ям ставлюся до всякого квапливого висновку.

Дож, огрядний, скромний чоловік наблизився до Галілея і з безпомічною гідністю намагається звернутися до нього.

КУРАТОР. Синьйоре Галілею, його світлість дож.

Дож тисне руку Галілею.

ГАЛІЛЕЙ. Так, п’ятсот. Ви задоволені, ваша світлосте?

ДОЖ. На превеликий жаль, наші отці міста завжди шукають якоїсь причіпки, щоб нашим ученим не перепала зайва копійка.

КУРАТОР. А з другого боку, де ж знайти інший стимул, синьйоре Галілею.

ДОЖ (усміхаючись). Нам потрібна причіпка.

Дож і куратор ведуть Галілея до радників, які оточують його. Вірджінія і Людовико поволі відходять.

ВІРДЖІНІЯ. Я добре трималась?

ЛЮДОВИКО. На мою думку, добре.

ВІРДЖІНІЯ. Може, щось не так?

ЛЮДОВИКО. О, ні-ні! Але зелений футляр, мабуть, теж пасував би.

ВІРДЖІНІЯ. Мені здається, що всі дуже задоволені батьком.

ЛЮДОВИКО. А мені здається, я починаю дещо розумітись на науці.

3.

Десятого січня тисяча шістсот

десятого року — пам’ятати треба:

Галілео Галілей побачив, що немає неба.

10 січня 1610 року з допомогою телескопа Галілей відкриває в небі явища, що стверджують правильність системи Коперніка. Друг Галілея остерігає його від небезпечних наслідків цих відкриттів. Галілей стверджує, що він вірить в людський розум.

Студія Галілея в Падуї. Ніч. ГАЛІЛЕЙ і САГРЕДО, загорнуті в теплі плащі, за телескопом.

САГРЕДО (дивлячись у телескоп, півголосом). Обідець серпа неправильний, зазубрений і грубий. На темній частині, біля освітленого кола — мерехтливі цятки. Вони спалахують одна за одною. З тих цяток ллється сяйво, розростаючись дедалі по більшій поверхні, і зливається з більшою сяючою частиною.

ГАЛІЛЕЙ. Як ти пояснюєш ці сяючі цятки?

САГРЕДО. Не може бути.

ГАЛІЛЕЙ. І все ж таки: це гори.

САГРЕДО. На зірці?

ГАЛІЛЕЙ. Велетенські гори. Їхні шпилі золотить східне сонце, а в цей самий час на схилах — ніч. Ти бачиш, як світло стікає з найвищих шпилів у долину.

САГРЕДО. Але це суперечить всій двохтисячолітній астрономії.

ГАЛІЛЕЙ. І все ж це так. Того, що ти бачив, жодна людина досі не бачила. Крім мене. Ти — другий.

САГРЕДО. Але Місяць не може бути Землею з горами і долинами, а Земля не може бути зіркою.

ГАЛІЛЕЙ. Місяць може бути Землею з горами і долинами, а Земля може бути зіркою. Це ж звичайне небесне тіло, одне серед тисячі інших. Подивися ще раз. Бачиш, що блякла частина Місяця зовсім потемніла?

САГРЕДО. Ні. Зараз якраз я бачу на ній слабке попелясте світло.

ГАЛІЛЕЙ. Що це за світло?

САГРЕДО. ?

ГАЛІЛЕЙ. Це світло від Землі.

САГРЕДО. Безглуздя! Як може світитися Земля з її горами, лісами і морями? Земля — холодне тіло.

ГАЛІЛЕЙ. Так само, як світиться Місяць. Бо обидві планети освітлені Сонцем, тому то вони й світяться. Що для нас Місяць, те й ми для Місяця. І він бачить нас то як серп, то як півколо, то як коло, а то й зовсім не бачить.

САГРЕДО. То між Місяцем і Землею, виходить, різниці нема?

ГАЛІЛЕЙ. Як бачиш — нема.

САГРЕДО. Ще не минуло й десяти років, як у Римі спалили чоловіка. Його звали Джордано Бруно, він твердив те саме.

ГАЛІЛЕЙ. Авжеж. А ми це бачимо. Зазирни в трубу, Сагредо. Ти бачиш, що різниці між Землею і Небом немає. Сьогодні десяте січня тисяча шістсот десятого року. Людство занесе в свій літопис: небо скасоване.

САГРЕДО. Це страшно.

ГАЛІЛЕЙ. Я відкрив ще щось. Мабуть, ще страшніше.

СИНЬЙОРА САРТІ (входить). Куратор.

КУРАТОР прожогом вривається до приміщення.

КУРАТОР. Пробачте за пізні відвідини. Був би вам дуже вдячний за розмову віч-на-віч.

ГАЛІЛЕЙ. Синьйор Сагредо може слухати все, що слухаю я, синьйоре Пріулі.

КУРАТОР. Але ж вам, певне, буде неприємно, якщо синьйор довідається, що сталось. На жаль, це щось неймовірне.

ГАЛІЛЕЙ. Знаєте, синьйор Сагредо звик у мене чути неймовірне.

КУРАТОР. А я боюсь, боюсь. (Показуючи на телескоп). Ось вона, ця знаменита штука. Можете спокійно викинути її геть. Вона нічого не варта, абсолютно нічого.

САГРЕДО (що схвильовано ходив по кімнаті).