Жертвопринесення - Гаррісон Гаррі

— О дев'ятнадцятій нуль-нуль. Все всі зрозуміли і з усім погодилися? Ось і відмінно. Зворотного шляху немає. Згодні?

Щільно стискуючи губи, Даміан кивнув. Хелена нічого не сказала. Застигла, як статуя, лише втупилася в Чака повним ненависті поглядом.

— Значить, вирішено. Пігулка діє миттєво і без жодного болю. Поїхали. Хелена, ти хочеш тягнути першою?

— Ні, — жінка ніяк не могла повірити, що усе це відбувається наяву. — Ти не можеш..

— У нас немає іншого виходу, — Даміан спробував посміхнутися. — Добре, першим тягнутиму я. А ти можеш стати другою.

— Не розгортай, — попередив Чак, коли Даміан протягнув руку і узяв найближчий до нього квадратик. — Давай, Хелена, нікому з нас це не подобається.

Вона не ворухнулася, поки Чак не знизав плечима і сам не потягнувся до квадратиків, що залишилися. Хапнула той, який хотів узяти Чак.

— Це мій.

— Як скажеш, — Чак сухо посміхнувся і узяв останній квадратик. Розгортаємо.

Обоє як і раніше стискували квадратики в кулаці. Чак неквапливо розгорнув свій. Чистий. Хелена ахнула.

— Що, тепер моя черга, — Даміан повільно зняв папір зі свого квадратика. Коротко глянув, знову стиснув в кулаці.

— Ми теж повинні його бачити, — похитав головою Чак.

Даміан розтиснув пальці, щоб показати, що хреста на квадратику немає.

— Я знала, що усе підлаштовано! — закричала Хелена і відкинула від себе загорнутий в папір квадратик. Даміан упіймав його, коли він відскочив від стіни, розгорнув. Усі побачили жирний хрест.

— Мені дуже шкода, — прошепотів Даміан, не піднімаючи очей на Хелену.

— Я думаю, нам усім потрібно випити, — сповістив Чак, дістав з однієї зі стінних шафок пляшку горілки. — У нас ще чотири літри горілки і пора їх використовувати.

Даміан глибоко вдихнув, щоб вигнати тремтіння з голосу.

— Вибач, але мене такий розклад не влаштовує.

Якщо я вийду звідси живим, то мене замучить совість. Я думаю, мені краще зайняти місце Хелени..

— Ні! — уперше крізь зовнішній спокій Чака визирнула злість. Цим зведеться нанівець право чесного вибору. Ти і так ставив на кін своє життя., хіба цього недостатньо? Смерть в космосі частенько справа випадку. Ось і сьогодні усі загинули, а ми випадково врятувалися. І знову поклалися на випадок. Він зробив свій вибір. Питання закрите, — він відкупорив пляшку і подав приклад, одним ковтком висьорбнувши п'яту частину.

Може, для того горілку і тримали в рятувальній капсулі. Хелена, все ще не вірячи в те, що трапилося, випила, тому що пляшку їй протягнули чоловіки, які не наважуються зустрітися з нею поглядом. Випита горілка притуплює почуття. Особлива багато випитої горілки.

Зірки ковзали повз ілюмінатор, термостат підтримував в рятувальній капсулі комфортні двадцять два градуси за Цельсієм, тихенько дзижчав вентилятор системи кондиціонування, забезпечуючи капсулу належною кількість кисню, з кожною хвилиною зменшуючи його запаси.

— Якщо лежиш, обмін речовин сповільнюється, — Чак закрив очі, щоб не бачити ні стін капсули, ні своїх попутників, які забилися в далекий кут. Підніс до губ пляшку з обпалюючою рідиною. — Обмін речовин визначає споживання кисню, а нам потрібно його економити. Не рухатися. Три тижні без їжі. Корисно для здоров'я.. — пластикова пляшка вислизнула з його пальців, що розтиснулися.

— Ні, ні, я не можу, — Хелена, ридаючи, кинулася на груди Даміана. Страх пересилив дію алкоголю.

— Ну що ти, не потрібно так, не потрібно, — Даміан випив, не знаючи, що і робити. Нахилив голову, поцілував її волосся, холодні від сліз щоки, пухкі ніжні губи.

Хелена відреагувала миттєво. Відповіла на поцілунок, притиснулася до нього усім тілом, рухаючи стегнами. Вони поплили по повітрю, злиті в тісних обіймах.

— Я хочу тебе, я не хочу помирати, не можу, не можу, — ридала Хелена. Узяла його руку, запустила собі за пазуху, на теплі, пружні груди. Допоможи мені, допоможи..

Даміан цілував її, охоплений пристрастю. Він знав, що всього в декількох футах від них лежить інший чоловік, але його це не хвилювало. Дивний порятунок, спочатку з загиблого корабля, потім від сліпого випадку, випита горілка, близькість смерті, жар жіночого тіла., напруга, що накопичилася в ньому, вимагала негайного виходу.

— Йди до мене, я тебе хочу, — шепотіла Хелена йому на вухо, потім схопила зубками за мочку. — Я не можу померти. Чому я повинна помирати? Він хоче цього, цей кабан. Тільки він цього хоче. Він хоче смерті, то чом би йому не померти? Чому він не залишив мене на кораблі? Він дав мені життя, а тепер хоче його відняти. І тебе чекає те ж саме, ось побачиш, розправившись зі мною, він знайде спосіб позбавитися від тебе. Тільки за цим він нас і врятував. Не можна вірити ні єдиному його слову. Він — жорстокий монстр, що несе смерть. Він вирішив мене убити. Він хоче мене, а тому збирається мене убити.

— Хелена.. — прошепотів Даміан, коли його член вже входив в бажану гавань.

— Ні! — зойкнула вона і з силою відштовхнула Даміана. Він не зрозумів, знову потягнувся до неї, але вона не підпускала його до себе. — Ні, я не можу, хочу, але не можу. Тільки не при ньому, тільки не перед смертю. Але я так тебе хочу..

І вона залишила його одного, заховалася в далекому кінці капсули. Перед очима Даміана усе пливло, час рухався ривками, то прискорюючись, то уповільнюючи свій біг. Несподівано Хелена опинилася поруч і сунула щось холодне йому в руку.

Кліпнувши, Даміан опустив голову і побачив на долоні виблискуючий скальпель.

— Зроби це! — прошепотіла вона і потягнула Даміана до космонавта, що хропів.

— ЗРОБИ ЦЕ! — прозвучав голос в його голові, і Даміан, не усвідомлюючи, заніс над Чаком руку із затиснутим в ній скальпелем.

— Сюди, — її палець вказав на пульсуючу на шиї артерію. — Зроби це!

Рука його опустилася.

Пролунало ревіння пораненого звіра. Протверезівши від болю, миттєво прокинувшись, Чак сів, махаючи руками. Скальпель на дюйм встромився в м'яз, від рани по повітрю пливли червоні сфери.

Руки Чака потягнулися до Даміана і прийнялися методично його бити. Космонавтів вчили битися в невагомості. Однією рукою Чак тримав Даміана за шию, а другою завдавав ударів, що перетворювали обличчя на криваве місиво. Даміан намагався відбитися, але у нього нічого не виходило. А над сутичкою дзвенів голос Хелени :

— Він намагався убити тебе, Чак, він хотів оволодіти мною, але я йому відмовила. Ось він і спробував убити тебе уві сні. Боягуз! Він намагався зґвалтувати мене., убий його.., викинь його з капсули. Сюди, в шлюз! вона відкрила внутрішній люк: запам'ятала, як це робив Чак. У шлюзі вистачало місця для однієї людини. — Сюди його!

Слова проникли крізь пелену люті, що оповила мозок Чака. Ну, звичайно, саме це він і хотів зробити. Не відпускаючи шию Даміана, Чак потягнув його до люка, почав запихати в шлюз. Скальпель випав з м'яза, червоних сфер стало більше.

Тіло Даміана обм'якнуло, Чак засунув в шлюз його ноги, руку.

— Я сам, — голос Даміана звучав рівно і спокійно. — Усе нормально. Я сам. Я на це заслужив.

Щось в його тоні насторожило Чака, він ослабив хватку.

— Це справедливо, — продовжив Даміан. — Я на тебе напав, зізнаюся, я хотів тебе убити. І неважливо, що вона використовувала своє тіло, як приманку, щоб змусити мене піти на вбивство, обіцяла усе., а потім перекинулася на твою сторону, побачивши, що у мене нічого не вийшло. Рішення я приймав сам, значить, і повинен відповідати за свої вчинки..

— Не вір йому, він бреше! — волала Хелена.

— Ні, у мене немає причини брехати. Я займаю твоє місце, Хелена, так вже, будь ласка, не обмовляй мене. Я намагався його убити заради тебе., і себе.

— Вона хотіла, щоб ти мене вбив? — прогарчав Чак.

— Ви обоє хочете моєї смерті! — закричала Хелена, зірвала важкий комп'ютер з поясу Чака, і з усією силою опустила на його голову.

***

— Тобі давно пора опритомніти, — донісся до нього голос Даміана. — Випий.

Чак відчув пов'язку на шиї, підніс сосок до губ, випив води, озираючись.

— І довго я пролежав?

— Приблизно дев'ять годин. Втратив трохи крові плюс отримав струс мозку.

— Ми удвох?

— Цілком вірно, — Даміан більше не посміхався. — Може, я щось зробив неправильно, але питання закрите. Я намагався убити тебе. Мені це не вдалося, і ти, що абсолютно справедливо, спробував убити мене. Але ми обоє не змогли довести справу до кінця. Може, я десь і помиляюся, але мені здається, що ми квити і взаємних претензій у нас бути не повинно.

— Я начебто і не скаржився. А де Хелена? Даміан похнюпився:

— Ну., коли шість годин минули, вона погодилася тягнути жереб. І знову програла. Напала на мене зі скальпелем. На жаль, твій комп'ютер повністю вийшов з ладу. Мені довелося його викинути.

— Страхова компанія відшкодує вартість, — просипів Чак. Господи, шия-то болить. І голова.

— Ти думаєш, ми виберемося? — запитав Даміан.

— Шансів на це значно більше, чим дев'ять годин тому.

— Мабуть. Може, вищі сили оцінять благородство міс Тібловські. Після таких жертв.. — він подивився в чорноту за ілюмінатором. — Як ти думаєш, коли ми виберемося звідси, ми повинні згадати про Хелену?

— Яку Хелену? — перепитав Чак. — При вибуху "Юрія Гагаріна" загинули сімдесят чотири людини. Тільки нам і вдалося врятуватися.