Благальниці - Есхіл

Відвага — насторожує,
І помилково друга може друг убить.

В О Л О Д А Р

(до воїнів)

Чужинець правду каже. Проведіть його
До вівтарів чимшвидше, до святинь міських.
500 При зустрічах помовчте, а спитає хто —
До храмів мореплавця супроводите.

(Данай відходить із супровідниками).

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Йому ти дав поради, в путь одправивши,
Мені ж як бути? Чим мене розважиш ти?

В О Л О Д А Р

Склади тут вітки, цей безмовний горя знак.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Ну ось. Поклала, як велів ти. Далі що?

В О Л О Д А Р

Тепер у гай священний, он у цей, ввійди.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Хіба ж то сховок? Таж туди проникне всяк.

В О Л О Д А Р

Не коршакам же в кігті віддаю тебе.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

До коршаків ще гірших не потрапити б!..

В О Л О Д А Р

510 Зичливий хтось до тебе — й ти зичлива будь.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Од страху дратівливим кожен робиться.

В О Л О Д А Р

Жінкам усяке страховиння мариться.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Тож словом, як і ділом, заспокій мене.

В О Л О Д А Р

Побудь сама тут — батько скоро вернеться —
А я піду і скличу громадян своїх
І спробую в них ласку до вас викликать.
А там повчу і батька, як поводитись.
Отож лишайсь на місці і богів проси,
Щоб у твоїх жаданнях помогли тобі.
520 Іду. Про що йшла мова, тим займусь тепер.
Хай Доля й Красномовність посприяють нам.

Володар відходить із рештою воїнів.

СТАСИМ ПЕРШИЙ

Х О Р

С т р о ф а І

Красо й хвало всіх владарів,
Блаженства і сили вершино,
Вислухай, Зевсе, — ми ж діти твої, —
Звільни нас од насильства,
Зверни свій гнів проти синів Єгипта,
Розметай темнобоку загибель,
Морем окрий багряним!

А н т и с т р о ф а І

Ти нам, жінкам, ласку яви,
530 Згадай, звідкіля йде рід наш,
Нашу праматір любив ти. Нехай
Живе переказ добрий:
Хіба ж не ти, Зевсе, Іо торкнувся?
Ми ж тобою пишаємось, батьком,
З Аргосу й ми походим.

С т р о ф а ІІ

Сюди — давній слід нас вивів,
Матері слід на квітучім лузі,
Де вигін був соковитий; звідси,
Гнана пекучим жалом,
540 Ошаленіла Іо
Мчала полями племен багатьох,
Аж вузину — пінявий вир
Між двох земель — перепливла,
Так-бо тоді
Їй повеліла Доля.

А н т и с т р о ф а ІІ

Біжить — ген по землі азійській,
Крізь пасовища фрігійські буйні,
А там — Тевтрант, що в краю мідійців,
Потім — Лідійські доли,
550 Гір Кілікійських кряжі,
І Памфілійські долає хребти,
Й вічних річок води стрімкі,
Й тучні поля, далі — лани,
Славні на хліб,
Де Афродіта править.

С т р о ф а ІІІ

А там — знов, бідну, той крилатий страж —
Сліпень — стрілами гонить:
У гай Зевса врожайний,
В луки, снігом напоєні,
560 Де б'є крилом Тіфон палкий,
Де Ніл пливе, повний вод цілющих,
Мчить, навісна, — ганебний біль
Жалить її, наслала шал
Гера сама на неї.

А н т и с т р о ф а ІІІ

І весь люд, хто в краях тих жив тоді,
Зблід, перейнятий жахом,
Дивне вгледівши диво —
Не корови й не жінки стать:
Істоти дві — в одну злились,
570 Напівлюдську. Всіх вона вражала.
Хто тоді зглянувсь над Іо,
Гнаною з краю в край жалом?
Хто прихистив нещасну?

С т р о ф а ІV

Зустрівсь їй — вічності володар,
Він і зглянувсь на неї:
Подув снаги рятівної
Всі страждання розвіяв.
Сором болісний — крик душі —
Втихнув, сплив із сльозами.
580 Із сім'я Зевса — правдомовна чутка йде —
Славного сина зродила.

А н т и с т р о ф а ІV

Блажен він, син її, навіки.
Гучно край одгукнувся:
"Справді, цей син життєдайний —
Пагін вишнього Зевса!"
Хто ж бо, хто погасити б міг
Шал караючий Гери?
Лиш Зевс могутній. Тож Епаф — його дитя,
Рід наш іде од нього.

С т р о ф а V

590 Кого з богів мала б я взивати,
Кого благать, як не Зевса-батька?
Він — усемогутній, найвеличніший владар,
Усього сущого творець,
Він же — й мого роду зачинатель.

А н т и с т р о ф а V

Адже з ніким він не ділить влади,
Його закон — над усі закони,
Тож не потребує знизу вверх дивитися.
За словом — діло вмить іде:
Задум його — здійснюється тут же.

ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ

Повертається Данай з провідниками.

Д А Н А Й

600 Вспокійтесь, доні: Аргос посприяє нам —
Народ голосуванням справу вирішив.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

І ти втішайся, старче, добрий віснику!
Скажи, однак, точніше про це рішення,
І як там голоси розподілилися?

Д А Н А Й

Усі — на нашу користь. Аж душа моя,
Дарма, що я старий вже, звеселилася.
Зметнулися правиці, розсікаючи
Повітря, щоб таке схвалити рішення:
"Нам жити в цьому краї дозволяється
610 Безпечно й вільно, нам притулок надано.
Не сміє ні тутешній нам нашкодити,
Ні гість. Усяк повинен захистити нас,
Коли хто скривдить, а як ні, то виженуть
Такого з батьківщини і зганьблять його".
Владар пеласгів — ось хто громадян схилив
До рішення такого, застерігши їх
Од гніву Зевса, прохачів захисника.
Сказав він, що на місто, заплямоване
Подвійно (бо прибульці — це ж і родичі)
620 Впаде біда — покара — й буде жерти всіх.
На це аргосці — ще й не оповіщено
Голосування — підняли правиці вмить.
Піддавсь охоче мові переконливій
Пеласгів люд. На інше — воля Зевсова.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Оддаваймо ж аргосцям добром за добро,
Їм бажаючи щастя. Хай Зевс, що людей
Захищає прибулих, прибульців слова
Молитовні почувши, здійснить усе те,
Що злітатиме з уст наших нині.

Х О Р

С т р о ф а І

630 Вчуйте ж і нас, боги,
Зевса безсмертні діти —
Молимось ми за край цей:
Щоб не повергнув його
В буйний вогонь війни
Криком жахним Арес —
Ворог веселості.
Хай кудись далі йде
Брати криваве жниво.
Тут-бо — нас прихистити
640 Вся громада рішила.
Тут — у шані покривджені,
Що припали до Зевса.

А н т и с т р о ф а І

Не за мужів — за нас,
Бідних жінок, з аргосців
Кожен подав свій голос,
Усевидющий-бо Зевс,
Месник, дививсь йому
В вічі, незборний бог.
Дім цей — приречений,
650 Де Громовержця гнів
Тяжко наліг на крівлю.
Тут — благальницям Зевса,
Міста родичкам, — шана.
Чисті, незаплямовані
Тут жертовники будуть.

С т р о ф а ІІ

Хай же з дівочих уст
В затінку віток тих
Щира молитва злине:
Мором нехай не косить
660 Люду в Аргоськім краї.
Кров громадянська нехай вовік
Не окропляє землі цієї.
Юнь хай війни не знає.
Хай Арес-людовбивець,
Муж Кіпріди, мечем не тне
Найніжнішого квіту.

А н т и с т р о ф а ІІ

Старці круг вогнища
Спільно хай радяться,
Колом широким сівши.
670 Місту — нехай ведеться:
Зевса-бо тут шанують,
Надто — Захисника, що всьому
Лад визначає законом сивим.
Хай правителів мудрих
Завжди край цей плекає.
Впору хай до роділь спішить
Артеміда-Геката.

С т р о ф а ІІІ

Жодна чума сюди
Хай не дотягнеться,
680 Хай не пустошить міста
Співам і танцям чужий,
Сліз винуватець Арес
Весь край цей криком хай не повнить.
Хай цю землю далеко
Рій хвороб оминає!
Хай цілитель — Лікейський Феб —
Любить молодь аргоську!

А н т и с т р о ф а ІІІ

Хай цілорічно Зевс
Плодом добірним тут
690 Рясно вкриває землю.
Вівці та кози нехай
Приріст багатий дають.
Хай чує люд щедру безсмертних ласку.
Хай за це співомовці
Їх при вівтарях славлять.
З уст дівочих нехай зліта
Ліри подруга — пісня!

С т р о ф а ІV

Хай рада — честі й права сторож —
Керує всім, прозорлива, в місті,
700 Хай про добро всенародне дбає.
Хай брати меч не спішить,
А радше мир укладе
Із чужаком — гідний, справедливий.

А н т и с т р о ф а ІV

Хай люд увесь божествам отчизни
Несе дари — б'є биків жертовних —
Лавром, як предки, чоло звінчавши.
Адже свій рід шанувать —
Велить закон: третій він
Зайняв рядок на скрижалях Правди.

Д А Н А Й

710 Благання ваші, доні, щиро схвалюю.
Одначе не лякайтесь, як із уст моїх
Неждане, лиховісне слово вчуєте.
З цієї вежі, що дала притулок нам,
Судно я бачу. Звіддаля пізнав його:
Вітрил відомий обрис, бік оснащений
Щитами, ніс тне хвилю; очі-отвори
За шляхом стежать, це судно сюди пливе,
Хоч нам немиле, — слухає керманича.
І веслярів он видно. Одяг білий в них,
720 А тіло — смагле, тож помітні здалеку.
Вже й допоміжні сили добре видно там.
На головному — вже вітрила згорнуто,
До берега на веслах те судно вже йде.
Кріпіться, доні! Спокій зберігаючи,
До вівтарів горніться. А мені пора
Піти за тими, хто нас захищатиме.
Коли ж посол чи вісник несподівано
Впаде за вами, за своєю власністю, —
Не бійтеся. Не вийде. Але все-таки
730 Затриматись я можу із підмогою.
З цього притулку краще ні на крок не йдіть.
Та не смутіться! Прийде час — поплатиться
Із смертних кожен, хто богами знехтував.

КОММОС

Х О Р

С т р о ф а І

Боюся, батьку! Мов на крилах, судна мчать,
Між берегом і ними — тільки мить одна!
Непереборний страх опанував мене!
Може, й не слід було бігти світ за очі?..
Холоне кров... Умліваю вся...

Д А Н А Й

Аргосці не відступлять. Жереб кинуто.
740 За вас, я в тому певен, будуть битися.

Х О Р

А н т и с т р о ф а І

Страшні сини Єгипта, гнівні, жадібні
До битви. Сам ти в цьому пересвідчився.
Збиті з колод важких, добре підігнаних,
Смолені судна мчать, лють — замість вітру їм,
А військо, глянь, — наче темний рій.

Д А Н А Й

Одначе й тут чимало стрінуть воїнів,
Опалених на сонці, загартованих.

Х О Р

С т р о ф а ІІ

Не залишай нас, батьку, одинокими!
Перед насиллям ми, жінки беззахисні.
750 Ті — кровожерливі, повні думок лихих,
Повні підступності. Що їм жертовники? —
Ворони ж це, не люди!

Д А Н А Й

Було б чудово, якби ще й богам вони
Такими стали, як і вам, ворожими.

Х О Р

Ані тризубці, ні всі інші речі ці
Священні не врятують од насильників.
Повні зухвалості, сили безбожної,
Люті собачої, оскаженілої —
На богів не зважають.

Д А Н А Й

760 Прислів'я каже, що й собаку вовк заїсть,
Поживи більше в житі — не в папірусі.

П Р О В І Д Н И Ц Я Х О Р У

Це — нелюди, потвори, одурманені
Жагою вбивства. Слід остерігатись їх.

Д А Н А Й

Похід морський не скоро споряджається
Й причалює не скоро: треба ж кинути
Шнури на берег. Навіть якорі всього
Не забезпечать, надто, коли гавані
Нема близької, коли сонце хилиться
До заходу. Бо з ніччю рій думок важких
770 Керманича діймає прозорливого.
Не висадить же війська, поки в гавані
Захищеній не стане весь похід морський.
Отож, коли боїшся, — до богів горнись,
А я піду й подбаю, хай з підмогою
Спішать.