Прохач у космосі - Шеклі Роберт

Всі вони вирішили, що жити протягом бозна-скількох років, які знадобляться "Женні Лінд", щоб дістатися бодай куди-небудь, і які минуть без усяких подій, буде марнуванням суб'єктивного часу. Отже вони ухвалили, що їх, заморозивши, введуть у стан анабіозу і збудять лише тоді, коли станеться щось варте уваги. Судити про те, варта чи не варта уваги якась подія, доручили капітану Максіютові, що, навчаючись на другому й третьому курсах Лаоського університету, працював репортером газети "Фенікс сан".

Рамон Хитромудро, інженер-шотландець із дивовижною долею, отримав наказ розбудити газетярів. Він належно підготував їхні індивідуальні системи підтримування життя, і за чверть години журналісти,— хоч у головах їм іще туманилось,— прагли дізнатися, що там скоїлось.

— Ми сіли на якусь планету,— пояснив Хитромудро.— Вона схожа на Землю, але, здається, не має ніякої цивілізації і тубільних розумних істот.

— І через те нас розбудили? — запитав Недолугго з Південно-східного інформаційного агентства.

— Ні, ще не все,— відповів Хитромудро.— На планеті є чужий корабель, і ми зустрілися з розумним інопланетянином.

— Ну, це вже ліпше,— сказала Мілігриш Лопес, представниця "Щоденника жіночого одягу" та багатьох інших газет.— Ви часом не зауважили, як він зодягнений?

— А ви вже знаєте, який у нього розум? — запитав Матеос Верхман, кореспондент газет "Нью-Йорк тайме" і "Лос-Анджелес таймс".

— А що він уже сказав? — докинув Ангел Потьомкін, представник ВС — СВ — АВС.

— Він навіть рота не розтулив,— відповів інженер Хитромудро.— 3 ним іще ніхто не розмовляв.

— Ви хочете сказати,— втрутився Е. К. Ацтекко з Західного інформаційного агентства,— що перший інопланетянин, якого зустріли земляни, стоїть, мов бовдур, надворі і в нього ще ніхто не взяв інтерв'ю?

Газетярі, лише на хвилину заскочивши в репортерську, аби взяти свої диктофони, посунули до виходу, за деким ще навіть тяглися дроти і трубки. Надворі троє з них підхопили комп'ютерного перекладача С-31, і, мружачись від яскравого сонця, всі мерщій подалися туди, де стояв інопланетянин, і, відіпхнувши морських піхотинців, обступили його.

Верхман увімкнув С-31, залишив одного мікрофона собі, а другого простягнув інопланетянинові, який, завагавшись на хвилю, таки взяв його.

— Проба, один, два, три,— мовив Верхман.— Ви зрозуміли, що я сказав?

— Ви сказали: "Проба, один, два, три",— відповів Нетрижер, і всі зітхнули, почувши перші слова, які перший чужинець промовив до землянина, і звеселившись на думку, що віднині в усіх історичних книжках Верхман видаватиметься справжнім ідіотом. Але Верхмана це не обходило,— досить, що його не забудуть,— отож він зразу став брати інтерв'ю. Решта приєдналася до нього.

Нетрижер мусив розповісти, що він їсть, як довго і часто спить; описати своє статеве життя і свої збочення від далекодовзької норми; викласти перші враження від землян і свою особисту філософію; сказати, скільки в нього дружин і як він дає собі з ними раду, скільки в нього дітей і як він сам себе відчуває. Йому довелося розповісти про свою роботу, захоплення, сказати, цікавиться він садівництвом чи ні, як відпочиває. Він мав відповісти, чи вживає наркотики, які саме і як; описати свої позашлюбні зв'язки і спортивні вподобання. Він мав викласти свої погляди на міжзоряну дружбу різних цивілізацій, обговорити переваги й незручності хвоста і багато, багато іншого.

Капітан Максіют, трохи аж засоромившись, що так занедбав свої офіційні обов'язки, виступив наперед і врятував чужинця, який ревно, аж упріваючи, намагався пояснити непояснюване.

Підійшов і полковник Казанвар: адже, зрештою, він відповідав за безпеку і мав якомога глибше розвідати вдачу і наміри чужинця. Сталась коротка сутичка: урядовці вирішували, хто з них перший розмовлятиме з Нетрижером, і чи, може, їм треба заговорити всім одразу. Зрештою ухвалили, що Максіют як символічний представник земного народу перший говоритиме з інопланетянином. Але визначили, що це буде суто офіційна розмова. Казанвар мав бачитись із Нетрижером пізніше, й розумілося, що та зустріч буде вже конструктивною.

Таке рішення задовольнило обох, тож Нетрижер і Максіют відійшли трохи вбік. Морські піхотинці повернулися на корабель, поскладали зброю в піраміди і знову заходилися чистити черевики.

Гнійко стояв позаду. За нього, аби взяти інтерв'ю, вчепився представник "Мідвестських вістей". Звали його Мельхіор Кар'єра, і він, крім того, мав ще писати статті для "Популярної механіки", "Плейбоя", "Роллінґ Стоун" і реферативного "Журналу інженерної автоматики". То було цікавуще інтерв'ю.

Бесіда Нетрижера з капітаном Максіютом точилася чудово. В багатьох царинах вони мали спільні релятивістські погляди, обидва були тактовні від природи, і кожен виказував доброзичливе розуміння й тих поглядів, яких сам не визнавав. Вони вподобали один одного, і капітан Максіют уражено відчув, що Нетрижер йому не такий чужий, як полковник Казанвар.

Натомість розмова з Казанваром, яка йшла зразу по першій, була зовсім не така. Зронивши кілька ґречних фраз, Казанвар притьмом перейшов до діла.

— Що ви тут робите? — спитав він.

Нетрижер уже давно приготувався, що доведеться пояснювати своє становище. І тому відповів:

— Я передовий розвідник космічного війська Далекодовгії. Бурею мене збило з курсу і, коли скінчилося пальне, я мусив тут сісти.

— Отже, вас ніби прибило до безлюдного острова?

— Воно й справді так. Але я тут, звичайно, до часу. Тільки-но мої співвітчизники зберуть необхідне спорядження й організують команду, вони вишлють по мене рятувального корабля. Та це забере трохи часу. Отже, якщо буде ваша ласка зоставити мені трохи пального, я буду вам щиро вдячний.

— Гм,— мугикнув полковник Казанвар.

— Перепрошую, що?

— Гм,— проказав комп'ютерний перекладач С-31,— це ввічливий звук, який видають земляни, позначаючи коротку хвилю мовчазної задуми.

— Набалакав чортзна-чого,— скривився Казанвар.— "Гм" узагалі нічого не означає. Ви кажете, вам потрібне пальне?

— Авжеж, полковнику,— повів далі Нетрижер.— Зваживши на зовнішні ознаки, я гадаю, що в нас майже однакові рушійні системи.

— Рушійна система "Женні Лінд"...— почав С-31.

— Постривайте, це ж таємниця,— урвав його Казанвар.

— Ні, вже ні,— відповів С-31.— Останні двадцять років на Землі всі використовують цю систему, і торік її офіційно розсекретили.

— Гм,— протягнув полковник і з досадою слухав, як С-31 пояснює будову реактивних двигунів.

— Саме так я й думав,— потвердив Нетрижер.— Мені навіть не треба коригувати паливну формулу. Ваше пальне я можу використовувати зразу.. Звісно, якщо ви дасте мені його.

— О, щодо цього ніяких проблем,— мовив Казанвар.— У нас пального достатньо. Проте, гадаю, спершу нам треба з'ясувати кілька питань.

— Які саме? — спитав Нетрижер.

— Скажімо, чи служитиме інтересам нашої безпеки те, що ми дамо вам пальне?

— Щось я не втну,— проказав Нетрижер.

— Та тут усе як на долоні. В далекодовзької цивілізації, безперечно,— високий технологічний рівень. Отже, ви становите для нас потенційну загрозу.

— Мій любий полковнику, наші планети в різних галактиках.

— Ну то й що? Ми, американці, на всіх війнах воювали якомога далі від дому. І, мабуть, далекодовжці теж. І що взагалі означає відстань, якщо ви можете дістатись аж сюди?

Нетрижер притамував свій гнів і пояснив:

— Ми мирний народ, дбаємо лише про оборону і щиро зацікавлені в міжзоряній дружбі та співпраці.

— Це тільки слова,— заперечив Казанвар,— але як я можу бути певен?

— Полковнику,— вирік Нетрижер,— а ви часом не...— він затнувсь і, шукаючи слово, вибрав те, яке не перекладалося буквально,— урмугуат?

С-31 надолужив потрібне:

— Він питає, чи ви часом не параноїк.

Казанвар аж ошкірився. Найдужче його гнівило, коли хто казав, ніби він параноїк. Тоді йому й справді здавалося, що його переслідують.

— Не чіпайте мене! — закричав він із люттю.— А тепер скажіть, чому заради інтересів земної безпеки я не звелів вас убити і знищити будь-який слід від вашого корабля? Поки ваш народ дістанеться сюди, ми б уже давно вибрались, і далекодовжці, чи як ви себе звете, нічого про нас і не дізналися б.

— Авжеж, ви б могли так учинити,— сказав Нетрижер,— якби я скоро, лиш помітивши ваш корабель, не попередив свій народ по радіо і не відходив від передавача, аж поки вийшов до вас. Я сповістив про вас на базу все, що міг, і навіть додав обґрунтоване припущення, якого типу сонце необхідне для вашого існування, а також підказаний аналізом іонного сліду здогад про напрям, у якому лежить ваш світ.

— Ну, ти хлопець промітний,— понуро буркнув Казанвар.

— Крім того, я сказав своїм співвітчизникам, що збираюся попросити трохи пального з ваших вочевидь багатющих запасів. Гадаю, коли ви відмовите мені в такій ласці, вони вважатимуть ту відмову за вкрай недружній учинок.

— Такого я й у гадці не мав,— мовив Казанвар.— Гм. Мені наказували не спровокувати міжзоряного інциденту.

— Ну? — чекаючи, спитав Нетрижер.

Потяглася гнітюча й довга мовчанка. Вже сама думка про надання того, що можна вважати за військову допомогу, та ще й істоті, яка завтра могла перекинутись у ворога, Казанварові була просто нестерпна. Але дітися, здається, було нікуди.

— Гаразд,— сказав він урешті.— Пальне я передам вам завтра.

Нетрижер подякував і цілком одверто та щиро почав розповідати про

численність і надзвичайну складність озброєнь далекодовзького космічного війська. Звісно, він трохи перебільшував. Власне, він не сказав ані слова правди.

III

Рано-вранці до Нетрижерового корабля підійшов чоловік із каністрою пального. Нетрижер сказав йому, щоб він ставив її де-небудь, але чоловік наполягав, буцімто він сам має занести каністру до крихітної кабіни "Туриста" й залити її в бак для пального. Так, мовляв, наказав полковник.

— Гаразд, ось уже й початок,— сказав Нетрижер Гнійкові.— Нам ще треба біля шістдесяти каністр.

— Але чого це вони прислали лиш одну? — спитав Гнійко.— Адже ясно, що однієї мало.

— Поки що я не знаю. Все залежить від того, чого прагне Казанвар.

— Що ви маєте на увазі? — спитав Гнійко.

— Сподіваюсь, нічого. Давай заждемо й побачимо.

У марному чеканні збігло кілька довгих годин. Нарешті звечоріло, але пального більше не прислали.