П'ятеро поросят - Крісті Агата

Мене злила сила, яку вона мала наді мною, і я намагався викорінити навіяне нею захоплення, постійно й настирливо зупиняючись на її негативних рисах. Не знаю, чи зрозумієте ви мене, коли скажу, що мені ніколи не подобалась Керолайн. Я був закоханий у неї в юності. Вона не звертала на це уваги, чого я не міг їй легко простити. Нагода трапилася, коли Еміас зовсім утратив голову з-за Ельзи Грієр. Хоча це зовсім не входило в мої наміри, я, ніскільки того не бажаючи, якось сказав Керолайн, що люблю її. Вона відповіла цілком спокійно: "Я знала це давно". Яка самовпевненість! Я знав, звичайно, що вона мене не любила, але бачив її стурбованість і розчарування, викликані новим захопленням Еміаса. В подібній ситуації жінка може бути легко підкорена. Вона погодилася прийти до мене тої ночі. І прийшла…

Блейк замовк. Йому важко було будь-що говорити.

— … Вона зайшла до моєї кімнати. Коли я обняв її, вона сказала без краплі хвилювання, що це не має резону і що вона жінка, яка любить раз у житті, себто однолюбка. Вона належала Еміасові Крейлю в добрі і злі, визнавала, що негарно вела себе зі мною, але інакше не могла. Вона попросила пробачення і пішла, залишивши мене. Вас здивує, пане Пуаро, коли скажу, що зненависть моя до неї зросла в сто разів! Вас здивує, що я не простив її нікрли! За ту образу, яку вона мені нанесла, а також за те, що вбила кращого мого друга…

Тремтячи від злості, Філіп Блейк врешті закричав:

— Я більше не бажаю говорити жодного слова про це! Ви чуєте? Ви отримали мою відповідь і тепер залиште мене в спокої! І більше ніколи не згадуйте мені про цю історію…

— Я хотів би довідатися, пане Блейк, про черговість, з якою залишали ваші гості лабораторію того дня.

Мередіт запротестував.

— Але, дорогий Пуаро, через шістнадцять років… Як я можу пригадати? Я сказав вам, що останньою вийшла Керолайн.

— Ви певні в цьому?

— Так… У всякому разі… так мені здається…

— Підемо зараз туди. Ви повинні бути абсолютно переконані, розумієте?

Усе ще заперечуючи, Мередіт пішов уперед. Він відімкнув двері, розчинив ставні. Пуаро сказав йому:

— Та-акс, добродію! Ви показали відвідувачам найцікавіші препарати з рослин. Заплющіть на хвилину очі і подумайте…

Мередіт слухняно підкорився. Пуаро витягнув із кишені носову хустину і поволі помахав нею. Блейк з легким тремтінням ніздрів промимрив:

— Так, так… Дивно, як відновлюються спогади! Керолайн була, пригадую, в платті світло-кофейного кольору. Філ мав нудний вигляд… Він завжди вважав мою пристрасть ідіотською…

— Тепер зосередьтесь, — сказав Пуаро, — Ви підете в бібліотеку, де будете читати уривок про смерть Сократа… Хто перший виходить із кімнати?

— Ельза і я… Так!.. Вона перша вийшла за двері. Я одразу ж за нею. Ми розмовляли біля одвірків, чекаючи, поки підійдуть останні, щоб я міг зачинити двері. Філіп… Так, Філіп був наступний. І Анжела. Вона запитувала Філіпа щось про биків і ведмедів. Вони пройшли через хол разом з Еміасом. Я залишився, чекаючи, зрозуміло, Керолайн.

— Отже, ви цілком упевнені, що останньою була вона. Ви бачили, що вона робила?

Блейк заперечливо похитав головою.

— Ні, я стояв спиною до кімнати і розповідав Ельзі свої надоїдливі спостереження про те, що деякі рослини треба збирати під повний місяць у відповідності з старими повір'ями. Вийшла поспішливо Керолайн, і я замкнув двері.

Він замовк і поглянув на Пуаро. Той поклав хустинку до кишені. Мередіт з неприємністю поморщився і подумав: "Чесне слово, цей тип вживає духи!"

— Я абсолютно впевнений у такій черговості. Ельза, я, Філіп, Анжела і Керолайн.

Пуаро сказав:

— Все чудово сходиться… Я хотів би влаштувати тут зустріч колишніх відвідувачів. Гадаю, це не буде важко?

— Слухаю, — сказала Ельза Діттишем з майже дитячою цікавістю і нетерпінням.

— Я хотів поставити вам одне запитання.

— Будь ласка.

— Після того, як усе, тобто процес, скінчилося, Мередіт Блейк просив вашої руки?

Ельза уважно подивилася на нього. Погляд її був презирливий.

— Так… А що?

— Ви були здивовані?

— Чи була я здивована?.. Вже не пригадую.

— Що ви сказали йому?

Ельза засміялася:

— А що, по-вашому, я могла йому сказати? Після Еміаса — Мередіт… Було б смішно! Це була дурниця з його боку. Він завжди був трохи дивакуватий. — Нараз вона посміхнулася. — Він хотів оберігати мене — "турбуватися про мене"… Думав, як і всі інші, що судові засідання були для мене страшним іспитом. Репортери! Викрики натовпу! Бруд і лайка, якою мене супроводжували… Бідний Мередіт! Який тупак!

І знову розсміялась.

Еркюль Пуаро знову зіткнувся з проникливим поглядом мадемуазель Уільямс і знову відчув, що роки ніби відступають, залишаючи його, сором'язливого і лякливого хлопчика, перед лицем учительки.

— Є ще одне запитання, яке мені хотілося задати.

Мадемуазель Уільямс дала зрозуміти, що готова вислухати.

— Анжела Уоррен була спотворена ще зовсім маленькою. В моїх замітках є на це натяки. В одному місці стверджується, що пані Крейль кинула в дитину прес-пап'є, в іншому сказано, що лом… Яка з цих версій правильна?

Мадемуазель Уільямс жваво відповіла:

— Я ніколи не чула про лом. Правильна перша версія.

— Хто вас про це інформував?

— Сама Анжела. Ще на початку нашого знайомства вона добровільно про це розповіла.

— Що вона сказала вам дослівно?

— Вона показала шрам, а потім сказала: це мені зробила Керолайн, коли я була маленькою. Вона кинула в мене прес-пап'є. Ніколи не натякайте про цей випадок в її присутності. Прошу вас! Це її страшенно нервує.

— А пані Крейль пригадувала коли-небудь про це?

— Зрідка. Вона передбачала, що я в курсі справи. Пригадую, одного разу мені сказала: "Я знаю, що ви вважаєте, ніби я занадто балую Анжелу, але ж у мене вічне почуття, що ніщо не може винагородити зло, якого я їй завдала…" І іншого разу: "Коли знаєш, що на все життя спотворив іншу людину, — це найтяжче ярмо, яке будь-хто може нести…"

— Дякую вам, мадемуазель Уільямс. Це все, що я хотів знати.

Сесілія Уільямс мовила різким голосом:

— Я вас не розумію, пане Пуаро. Ви показали Карлі мій звіт про трагедію?

Пуаро підтвердив.

— І ви все ж вважаєте?..

— Подумайте. Проходячи повз лавку торгівця рибою і бачачи у вітрині дюжину риб, ви вирішуєте, що то справжні риби, так? А от одна з них могла виявитися бутафорією.

Мадемуазель Уільямс відповіла високомірно:

— Цілком можливо, до того ж…

— Мабуть, так. Одного разу мій приятель узяв муляж риби (це було його ремесло, розумієте?), щоб порівняти її із справжньою. І коли б ви побачили в якійсь вітальні вазу з квітами цінії у грудні місяці, то, мабуть, вирішили б, що вони штучні. А вони могли виявитися справжніми квітами, привезеними літаком із Багдада.

— Який зміст цього пустослів'я? — запитала мадемуазель Уільямс.

— Сенс у тому, щоб показати вам, що на все ми повинні дивитися очима розуму.

Пуаро уповільнив крок, наближаючись до будинку, що виходив на Реджентс-парк, По суті, думав він, йому нічого дізнаватися в Анжели Уоррен. Єдине запитання, яке він справді хотів би їй задати, могло ще зачекати. Але невтолима пристрасть до симетрії привела його туди. П'ятеро людей! Отже — п'ятеро запитань.

Анжела Уоррен прийняла його з певним роздратуванням.

— Ви розкрили що-небудь? Прийшли до якогось висновку?

Пуаро поволі кивнув головою.

— Я почав, зрештою, просуватися вперед.

— Філіп Блейк?

Її тон був не то стверджувальним, не то запитальним.

— Мадемуазель, я не хотів би зараз нічого говорити. Ще не настав час. Про що я вас прошу — це бути настільки люб'язною і приїхати в Хандкросс Менор.

Анжела запитала, ледь нахмурившись:

— Що ви збираєтесь робити? Поновити події, які відбулися шістнадцять років тому?

— Можливо, поглянути на них з яснішої позиції. Ви приїдете?

Анжела Уоррен тихо відповіла:

— Звичайно, приїду. Буде цікаво подивитись… Можливо, тепер я побачу цих людей з яснішої позиції, як висловилися ви.

— І ви візьмете з собою листа, якого мені тоді показували?

Анжела Уоррен спохмурніла.

— Лист був написаний для мене. Він належить тільки мені! Я показала його вам з дуже серйозної виправдувальної причини. Але в мене зовсім нема бажання дозволити читати його стороннім людям, які не користуються моєю симпатією.

— Дозвольте дати вам пораду в цьому?

— І не говоріть! Я візьму листа з собою, але скористаюся своїм власним розумом, який, осмілюся вважати, незгірше вашого.

Пуаро на знак покірності підняв руку. Він устав, збираючись іти.

— Дозвольте задати вам маленьке запитання?

— А саме?

— Під час тих трагічних подій ви якраз закінчували читати книгу "Місяць і шість жнив" Сомерсета Моема?

Анжела широко розкрила очі, скрикнула:

— Мені здається… так, справді так! Звідки вам це відомо?

— Я хотів довести, мадемуазель, що я трохи ніби чаклун. Є речі, про які я знаю без будь-чиєї розповіді.

ПОНОВИНИ

Полудневе сонце заливало своїм промінням лабораторію у Хандкросс Менор. Принесені туди кілька крісел і диван скоріше підкреслювали занедбаність кімнати, ніж її умеблювання.

Злегка посіпуючи себе за вуса, Мередіт Блейк недоладно розмовляв з Карлою. Заїкнувшись, він сказав:

— Моя дорога, ви надто схожі на свою матір і все ж не подібні з нею…

— У чому ця схожість і неподібність?

— У вас її колорит, манера рухатися, але ви — не знаю як висловитись, — ви покладистіша, ніж була вона.

Філіп Блейк похмуро дивився у вікно, нервово барабанячи по склу.

— Який сенс всієї цієї затії? — промимрив він. — Такий прекрасний день…

Еркюль Пуаро поспішив заспокоїти його.

— Так, я прощу вибачення… Це, звичайно, непростимо… Я зриваю партію в гольф… Але, бачте, пане Блейк, ідеться про дочку вашого кращого друга. Ви ж можете пожертвувати задля неї одною грою?

Слуга доповів:

— Мадемуазель Уоррен.

Мередіт пішов їй назустріч.

— Як мило, що ви знайшли час прийти, Анжело, — сказав він. — Я знаю, ви дуже зайняті… — І провів її до вікна. Карла сказала:

— Доброго дня, тіточко Анжело. Я читала вашу статтю в сьогоднішньому "Таймсі". Приємно бути ріднею знаменитості. — Вона показала на високого юнака з сірими очима, вольовим підборіддям і рішучим поглядом. — Рекомендую вам Джона Реттері… Ми збираємося з ним одружитися.

Мередіт надався зустріти наступного відвідувача:

— О, мадемуазель Уільямс! Минуло стільки часу, відколи ми бачилися…

Тонка, тендітна, до кімнати зайшла стара гувернантка, її погляд на мить зупинився на Пуаро, затим перебіг на постать із квадратними плечима, в добре скроєному твідовому костюмі.

Анжела Уоррен підійшла до неї і усміхнулась.

— Я відчуваю себе знову школяркою.

— Я дуже горджуся вами, моя дорога, — сказала мадемуазель Уільямс. — Ви виявили мені честь.