Кінець Вічності - Азімов Айзек

Через те я намагався тримати його якомога далі від капсул. Я дуже потерпав, коли ти взяв його із собою в майбутнє, проте, як з'ясувалося, нічого поганого не сталося після вашої поїздки. Все йшло так, як і передбачалося.

Старий Обчислювач поволі потер руки, дивлячись на молодого Техніка з цікавістю та подивом.

— І ти про все зумів здогадатися сам. Мені просто в голові не вкладається! Я ладен заприсягтися, що на основі тільки тієї інформації, яку мав ти, навіть досвідчений Обчислювач не зміг би дійти правильних висновків. А Технік і поготів.

Нахилившись до Харлана, Твісел легенько поплескав його по коліну.

— В "Мемуарах Малансона", звичайно, нічого не сказано про твоє життя після від'їзду Купера.

— Розумію, сер, — сказав Харлан.

— Отже, ми можемо розпоряджатися тобою так, як нам захочеться. Ти виявив блискучий талант, і ми його не повинні закопати в землю. Гадаю, ти здатний на більше, ніж бути Техніком. Поки що я нічого не обіцяю, але, сподіваюсь, ти розумієш, що звання Обчислювача тобі до снаги.

Харланові легко вдалося зберегти незворушний вираз обличчя. Тут йому прислужився роками набутий досвід. "Додатковий хабар", — тільки подумав Харлан.

Однак він не повинен керуватися самими припущеннями. Дика, безпідставна здогадка, що осяяла його тієї незвичайної натхненної ночі, перетворилась на поважну гіпотезу — наслідок напруженої роботи в бібліотеці. Твіселова розповідь підтвердила її майже цілком, за винятком однієї деталі: Купер виявився Малансоном.

Це навіть зміцнило Харланові позиції, але він уже менше довіряв собі — помилившися в одному, він може помилитися в іншому. Треба унеможливити будь-яку випадковість. Він повинен діяти напевне!

Спокійним, майже байдужим тоном Харлан сказав:

— Тепер, коли я знаю всю правду, моя відповідальність ще більше зростає.

— Правда?

— Хотілося б знати, чи є ризик у цій ситуації? А що, коли якась несподіванка зашкодить мені вчасно повідомити Куперові необхідні дані?

— Я тебе не розумію.

Чи то тільки привиділось Харланові, чи й справді в стаючих утомлених очах промайнув страх?

— Я хочу знати, чи можна розімкнути коло? Скажу так: а що, коли несподіваний удар по голові виб'є мене з колії в ту саму мить, коли за приписом мемуарів я повинен діяти? Чи означає це, що весь план тоді піде шкереберть? Або, скажімо, я зумисне не дотримуватимуся приписів, викладених у мемуарах? Що тоді?

— Чого тобі раптом спало таке на думку?

— Проста логіка. Якщо я вас правильно зрозумів, то необережними або навмисними діями я можу розімкнути коло. Тобто знищити Вічність. А коли так, — стримано розвивав свою думку Харлан, — то мене повинні застерегти, щоб я був обережний і не робив необачних вчинків. Хоча, наскільки я собі уявляю, тільки збіг надзвичайних обставин може штовхнути мене на такі дії.

Твісел голосно розсміявся, однак в його сміхові Харлан уловив фальшиві нотки.

— Все це чисто академічні розумування, мій хлопчику. Нічого поганого не станеться, оскільки нічого поганого не сталося. Кола ніхто не розімкне.

— Ану ж як розімкне? Дівчина з 482-го...

— ...у цілковитій безпеці, — нетерпляче перебив Твісел і підвівся зі стільця. — Я бачу, цим розмовам не буде краю. Я наслухався подібних розумувань від своїх колег із підкомісії, яка очолює проект. Ми тільки гаємо біочас. А я, власне, ще й не сказав тобі головного, заради чого й запросив тебе сюди. Ходімо зі мною.

Харлан був задоволений. Для нього все стало ясно, і він тепер не сумнівався у власній могутності. Твісел зрозумів, що Харлан може сказати приблизно таке: "Я відмовляюся від занять із Купером". Або ж може дати Куперові інформацію, яка суперечить мемуарам. Одне слово, Твісел зрозумів, що цими своїми діями Харлан може в будь-який момент знищити Вічність.

Харлан давно вже знав, що він може знищити Вічність. І якщо Твісел розраховував ошелешити його, повідомивши про важливість та значення його ролі й у такий спосіб присилувати до сліпої покори, то він помилився. Харлан раз і назавжди пов'язав свою погрозу знищити Вічність з безпекою Нойс, і те, як Твісел поквапливо крикнув йому: "Вона в цілковитій безпеці!", свідчило, що Обчислювач зрозумів усю серйозність такої загрози.

Харлан підвівся й пішов услід за Твіселом.

Харланові ніколи не доводилося бувати в кімнаті, куди вони щойно увійшли. Досить велика, схожа на залу. Сюди можна було дістатися тільки вузьким коридором, що його перетинало силове поле. Автоматичні прилади якусь мить уважно вивчали Твіселове обличчя, перш ніж пропустити їх до зали.

Більшу частину приміщення займала величезна куля, що здіймалася аж до стелі. Крізь відчинені в ній двері виднілися чотири невеличкі сходинки, що вели до яскраво освітленого майданчика.

Поки Харлан роззирався довкола, з кулі почулися голоси, і в отворі з'явилася пара ніг. Хтось спускався вниз, і Харлан упізнав члена Ради Часів Сеннора. За ним спустився ще один Старший Обчислювач, що також був присутній тоді на сніданку.

Твісел невдоволено поморщився, але голос його прозвучав стримано:

— Хіба члени підкомісії й досі тут?

— Тільки нас двоє. Я і Райс, — неуважно відповів Сеннор. — Чудовий апарат ми маємо! Рівнем складності нагадує космічний корабель.

У Райса було гладке черево, а на обличчі застиг розгублений вираз людини, яка завжди переконана в своїй правоті, але ніколи не вміє знайти доводів, щоб виграти суперечку. Він потер свій схожий на бараболю ніс і сказав:

— Останнім часом Сеннор схибнувся на космічних мандрах.

Сеннор зблиснув лисиною.

— Як ви гадаєте, Твіселе, при розрахунку Реальності космічні подорожі слід вважати позитивним фактором чи негативним?

— Безглузде запитання, — нетерпляче відповів Твісел. — Який тип космічних подорожей? В якому суспільстві? За яких обставин?

— Годі вам. Напевно ж можна щось сказати про космічні подорожі взагалі, абстрактно?

— Тільки те, що вони скороминущі. Неодмінно вичерпують себе й відмирають.

— Отже, вони ніякої користі не дають, а отже, їх слід розглядати як щось небажане, — задоволено виснував Сеннор. — Така й моя думка.

— Думайте, як хочете, — сказав Твісел. — А тепер вам треба звільнити приміщення. Незабаром сюди прийде Купер.

— Певна річ. Ми вже йдемо.

Сеннор підхопив Райса під руку й повів до виходу. Голос його виразно долинав навіть з коридора:

— Періодично, мій любий Райсе, інтелектуальні зусилля людства зосереджуються на космічних подорожах, хоча ці подорожі й приречені на безславне відмирання через свою безплідність, я можу довести це твердження в матричній формі, але, по-моєму, і так усе ясно. Коли уми зайняті космосом, вони нехтують земні справи. Я саме готую тези на розгляд Ради і в них рекомендуватиму назавжди викреслити з Реальностей можливість космічних подорожей.

У відповідь почувся Райсів дискант:

— Надто круто берете, Сенноре. В деяких цивілізаціях космічні подорожі — неоціненний запобіжний клапан. Візьмемо, приміром, п'ятдесят четверту Реальність 290-го Сторіччя. Наскільки я пригадую, там тепер...

Віддаляючись, голоси стихли.

— Дивний чоловік цей Сеннор, — сказав Твісел. — Він удвічі розумніший за будь-кого з нас, членів Ради, але занапащає себе тим, що так розкидається своїм талантом.

— А він має рацію, як ви гадаєте? — запитав Харлан. — У своїх поглядах на космічні подорожі?

— Сумніваюсь. А втім, ми зможемо про це краще судити, коли він подасть на розгляд Ради свої тези. Але він не подасть їх. Тим часом у нього з'являться нові ідеї, а про старі він забуде й до кінця їх не доведе. Та хай тебе це не турбує...

Він так ляснув долонею по кулі, аж та лунко задзвеніла, але йому одразу довелося піднести руку до рота, аби вийняти сигаретний недопалок, що вже пік у губи.

— Ну як, Техніку, здогадуєшся, що це таке?

— Схоже на нестандартну капсулу з кришкою, — відповів Харлан.

— Ти вгадав. Це і є капсула. Ану лишень зайдімо всередину.

Слідом за Твіселом Харлан увійшов у кулю. Всередині вона була доволі простора, хоч і зовсім порожня, й могла вмістити четверо-п'ятеро душ. Гладенька підлога, увігнуті стіни, двоє вікон — і більше нічого.

— А де ж пульт управління? — здивувався Харлан.

— Управління дистанційне, — пояснив Твісел і провів рукою по гладенькій поверхні стінки. — Стіни подвійні. Простір між ними заповнений замкненим на себе Темпоральним Полем. Ця капсула не обмежена капсульними шахтами й може проходити аж за нижню межу Вічності в Первісні Сторіччя. Її конструювання й виготовлення стало можливе завдяки цінним натякам, які ми знайшли в "Мемуарах Малансона". Ходімо далі.

Пульт управління містився у закутку, відгородженому від великої зали. Увійшовши сюди, Харлан здивовано став розглядати масивні грати на вікнах.

— Ти мене чуєш, мій хлопчику? — почувся голос Твісела.

Харлан здригнувся і почав роззиратися довкола. Він навіть не помітив, що Твісел не зайшов слідом за ним всередину пультової рубки. Він машинально ступив до вікна й побачив, що Твісел махає йому рукою.

— Я чую вас, сер! — гукнув Харлан. — Ви хочете, щоб я вийшов до вас?

— Ні. Ти наглухо замкнений.

Харлан кинувся до дверей і відчув, як у нього похололо всередині. Твісел сказав правду. Двері не піддавались. Що все це означає?

— Гадаю, тобі буде приємно дізнатися, мій хлопчику, що на цьому твоя відповідальність закінчилась, — знову почувся Твіселів голос. — Останнім часом тебе вона дуже турбувала. Ти все допитувався про неї в недавній нашій розмові, і, мені здається, я зрозумів, куди ти хилиш. Але з цієї миті твоя відповідальність закінчилася, від тебе тепер більше нічого не залежить. Я сам за все відповідаю. На жаль, ми змушені потримати тебе в пультовій рубці, оскільки в "Мемуарах Малансона" сказано, що під час старту ти стояв за пультом й керував капсулою. Та для нас буде цілком досить, якщо Купер побачить тебе крізь вікно.

Крім того, я попрошу тебе увімкнути контакт у відповідності з тими інструкціями, які я тобі дам. Однак коли ти відчуєш, що й це покладає на тебе величезну відповідальність, не хвилюйся. За паралельним пультом сидить другий чоловік. І коли з якихось причин ти не натиснеш пускової кнопки, її натисне він. І це ще не все. Я вимкну радіопередавач у пультовій рубці. Тоді ти зможеш тільки чути нас, але не зможеш розмовляти з нами. І не боятимешся, що якийсь твій мимовільний вигук розімкне коло.

Харлан безпорадно дивився у вікно.

— За хвилину сюди прибуде Купер, — провадив далі Твісел, — а через дві біогодини він вирушить у Первісне Сторіччя.