1984 - Орвелл Джордж

Що змушує його сидіти на краю цієї самотньої гілочки і струменіти своєю музикою у ніщо? Він гадав чи все ж зрештою не приховано десь поблизу мікрофона. Він та Джулія розмовляли виключно тихеньким шепотом і він би не зміг вловити що вони кажуть,але він міг би вловити спів дрозда. Можливо з іншого кінця цього інструменту якийсь маленький, тарганоподібний людець пильно та напружено слухає – слухає це. Але рівень розливу цієї музики змиває усі міркування з його розуму. Це було так неначе якогось роду рідка речовина змішана з сонячним світлом,що очищено листям, виливалася з нього і заповнювала усе навколо. Він спинився міркуючи і лише відчуваючи. Дівоча талія яку він обіймав своєю рукою була ніжна та тепла. Він огортав її так,що вони були грудьми до грудей; її тіло здавалося тануло у його. Де б він не повів своєю долонею усюди відчував її лагідну пружність як у води. Їх вуста зплелилася; це досить сильно відрізнялося від тих важких цілунків якими вони обмінялися раніше. Коли їх обличчя рушили порізно знову, вони обоє глибоко зітхнули. Птах злякався та відлетів голосно плещучи крилами.

Вінстон схилився над її вушком. "Зараз," – прошепотів він.

"Не тут," – прошепотіла вона у відповідь – "Повернемося до сховку. Так безпечніше."

Швиденько, з випадковим хрускотом сухого гілля, вони проторували шлях назад до тієї галявини. Щойно вони опинилися всередині кільця молодих дерев, вона обернулася обличчям до нього. Вони обоє хекали, але усмішка знову з'явилася у куточках її вуст. Якусь мить вона стояла дивлячись на нього, потім розстібнула блискавку на своєму спецодязі. І, так! її тіло було майже точнісінько таким же як і у його снах. Майже так само швидко як він це уявляв собі, вона зірвала з себе свій одяг і коли вона віджбурнула його геть то саме тим величним жестом яким здавалося вона знищила цілісіньку цивілізацію. Її тіло біляво сяяло попід сонцем. Але якусь мить він не дивився на її тіло; його очі жадібно впилися у її обличчя вкрите ластовинням з тьмяною зухвалою посмішкою. Він схилив коліно перед нею і узяв її долоню до своєї.

"Ти вже робила це раніше?"

"Звичайно. Сотні разів – ну, десятки разів, принаймні."

"З членами Партії?"

"Так, завжди з членами Партії."

"З членами Внутрішньої Партії?"

"Тільки не з цими свинями, ні. Але безліч МОГЛИ Б якщо би мали хоч найменшу нагоду. Вони не такі святі якими прагнуть здаватися."

Його серце затріпотіло. Десятки разів вона це робила: він бажав щоб це були сотні, ба навіть тисячі. Будь-що, що мало в собі хоча б найменший натяк на зіпсованість завжди сповнювало його дикою надією. Хто ж знає, можливо ця Партія добряче гниє під своєю поверхнею і цей культ старанності та самозречення це лише лушпиння для чорного свавільного серця. Якщо б він тільки міг він би заразив цілковито усіх їх сифілісом або проказою, з якою ж все таки радістю він би вчинив так! Усе б згноїв би, схирлявів би, підточив би! Він схилив її додолу так,що вони стояли на колінах обличчями один до одного.

"Слухай. Чим більше чоловіків ти мала, тим більше я кохаю тебе. Ти розумієш це?"

"Так, цілком."

"Я ненавиджу непорочність,я ненавиджу доброчесність! Я не бажаю щоб будь-де існувала хоч яка-небудь чеснота. Я бажаю, щоб усі були зіпсовані геть до кісток."

"Ну тоді, я клянуся тобі,любий,що я цілковито підходжу тобі. Я зіпсована геть до кісток."

"Тобі подобається це робити? Я маю на увазі не лише зі мною: я маю на увазі це явище взагалі?"

"Я обожнюю це."

Це було все що він хотів почути. Не лише кохання до конкретної персони,але й тваринний інстинкт, проста сліпа жага : це була саме та сила яка могла розірвати Партію на шмаття. Він притис її до трави посеред опалих пролісків. Цього разу не виникло жодних ускладнень. Згодом тріпотіння їх грудей увійшло у звичне русло і певного роду приємна безпорадність вкрай сповнила їх. Сонце здавалося стало ще більш палкішим. Вони обоє були сонні. Він узяв скинутий спецодяг і частково огорнув ним її. Майже відразу ж вони поснули і спали приблизно півгодини.

Вінстон прокинувся першим. Він всівся та дивився на це вкрите ластовинням обличчя, все ще мирно спляче,яке лежало на долонях своїх рук мов на подушці. За виключенням її вуст, ти не міг назвати її красунею. Одна чи дві зморшечки вже майоріли навколо її очей, якщо придивитися ближче. Коротке темне волосся було неймовірно густе та ніжне. Йому спало на думку,що він і досі не знає її прізвища або де вона мешкає.

Молоде, міцне тіло, зараз безпорадно спало, збурюючи у ньому жалісні, захисні відчуття. Але безглузда ласкавість яку він відчув під деревом ліщини, доки дрізд співав, досі не зовсім повернулася. Він відсунув спецодяг убік та вивчав її гладенький біленький бочок. У давнину, подумав він, чоловік дивився на дівоче тіло і бачив що воно жадане, і це був кінець історії. Але ти не міг мати чистого кохання або чистої хтивості у наші дні. Жодна емоція не була чистою, тому що геть усе було змішане зі страхом та ненавистю. Їх обійми були битвою, а оргазм перемогою. Це був нищівний удар спрямований проти Партії. Це був політичний акт.

Глава 3

"Ми можемо прийти сюди ще раз," – сказала Джулія – "Загалом це безпечно використовувати схованку двічі. Але не частіше ніж раз на один чи два місяці,звісно."

Відразу ж як вона прокинулася її манера поводитися дуже змінилася. Вона ніби перейшла у стан бойової готовності та діловитості, вдягла свій одяг, пов'язала яскраво червоний пасок навколо своєї талії, та почала роз'яснювати деталі їх подорожі додому. Це здавалося природнім – полишити усе це на неї. Вона вочевидь мала ту практичну вправність якої так бракувало Вінстону, і вона також здавалося має вичерпні знання щодо передмість Лондону, накопичені внаслідок незліченних громадських турпоходів та маршів. Маршрут який вона визначила для нього цілком відрізнявся від того яким він прийшов сюди раніше, і виводив його зовсім до іншої залізничної станції. "Ніколи не вертайся додому тим самим шляхом яким ти й прийшов," – сказала вона, наче проголошуючи дуже важливий загальний принцип. Вона піде першою,а Вінстону доведеться почекати десь з півгодини і вже потім піти услід за нею.

Вона вказала місце де вони можуть зустрітися опісля роботи, за чотири вечора від цієї миті. Це був провулочок у одному з найзлиденніших кварталів,де розташовувався відкритий ринок,що постійно був заюрмлений та галасливий. Вона буде тинятися біля наметів, вдаючи що шукає шнурівку для черевиків або ж нитки для шиття. Якщо вона вирішить що берег чистий, то висякається коли він з'явиться: у іншому випадку він повинен пройти повз неї ніби і не знає її. А якщо все ж пощастить,то стоячи у центрі натовпу можна буде досить безпечно розмовляти приблизно з чверть години та призначити іншу зустріч.

"А зараз я повинна йти," – сказала вона відразу ж як він опанував усі її настанови. "Я маю повернутися до дев'ятнадцятої тридцять. Я ще маю присвятити дві години Молодшій Лізі Анти-Секс,роздаючи їх листівки, або щось на зразок цього. Ну хіба не чорт забирай? Чи не міг би ти розчесати мене?Чи не має якої-небудь гілочки у моєму волоссі?Ти певен?Тоді прощавай, моє кохання, прощавай!"

Вона квапливо стрибнула у його обійми, поцілувала його майже брутально,а за мить вже торувала свій шлях крізь молоді деревця та зникла у лісі майже безшумно. Навіть зараз він не з'ясував її прізвища або адреси. Хай там як, не було ніякої різниці, зрештою це було немислимо, щоб вони коли-небудь змогли зустрітися у житловому приміщенні або обмінятися будь-якого роду письмовими повідомленнями.

Трапилося так,що вони вже ніколи не поверталися до тієї галявини у лісі. Протягом решти травня трапився лише один принагідний випадок коли їм перепало вдало зайнятися коханням. Це відбулося у іншій схованці добре відомій Джулії, у дзвіничці зруйнованої церкви на майже спустошеній ділянці країни де було скинуто атомну бомбу майже тридцять років тому. Це була гарна схованка коли вже ти дістався туди, але сам шлях до неї був дуже небезпечний. У решті випадків вони могли зустрічатися тільки на вулицях, кожного вечора у іншому місці та ніколи більше ніж на півгодини. На вулиці зазвичай можна було розмовляти,опісля певного роду вистави. Доки вони тинялися по заюрмленим тротуарам , тримаючись на достатній відстані та навіть й не дивлячись одне на одного, вони вели кумедні, уривчасті розмови які тріпотіючи то з'являлися то зникали немов промені маяку, зненацька зіщулюючись до цілковитою тиші внаслідок наближення Партійної уніформи або близькості телезахисту, потім за кілька хвилин розпочиналися знову з середини речення, потім різко уривали розмову відразу ж як вони підходили до того місця де домовилися розійтися,а потім продовжували майже без вступу наступного ж дня. Джулія справляла враження доволі звичної до такого роду розмови, яку вона називала "заборгована розмова". Вона також володіла дивовижно вражаючою здібністю розмовляти не ворушачи губами. Лише раз впродовж цього місяця їх щовечірніх зустрічей їм вдалося обмінятися поцілунками. Вони шли мовчки вниз по одному з бічних провулочків (Джулія ніколи не розмовляла коли вони полишали головні вулиці) коли пролунав приголомшуючий, громовий гуркіт ,здригнулася земля та небеса почорніли,і Вінстон несподівано зрозумів що впав додолу і лежить на боці побитий та нажаханий. Ракетна бомба певно впала десь поблизу від них. Зненацька він звернув увагу на обличчя Джулії, що було у декількох сантиметрах від його власного, мертвенно бліде, біле наче крейда. Навіть її губи були білими. Вона мертва! Він огорнув та притис її до себе і зрозумів що він цілує живе та тепле обличчя. Але якась порошкоподібна речовина потрапила на його губи. Обличчя їх обох були щільно вкриті штукатуркою.

Були такі вечори коли вони призначали свої рандеву,а потім проходили повз один одного без найменшого натяку на упізнавання, тому що патруль щойно виринув з-за рогу або гелікоптер кружляв над головою. Навіть якщо це й було менш небезпечно, усе одно було достатньо важко знайти час для зустрічі. Вінстонів робочий тиждень складав шістдесят годин, а Джулії навіть іще більше, і їх вільні дні постійно змінювалися залежно від робочого навантаження і не часто збігалися.