Жовтий туман - Волков Олександр

Двічі побувавши у Велетня із-за гір, Раміна знала, що чаклунка веде воєнні дії проти ворогів, але без особливого успіху. Ночами миші-розвідники пробиралися таємними стежками до сховища Арахни і поверталися з повідомленням, що килим захований у печері і до нього нема доступу.

Та ось після одного дощового дня килим під час польоту дуже змок. Його розклали просушувати на майданчику перед печерою. Там він залишився і на ніч, і з цією радісною звісткою прибула до Раміни команда розвідників.

Зв'язківці негайно помчали на поля, де миші харчувалися після голодного дня, і рознесли наказ:

— Усім підрозділам вилаштуватися і зайняти місця, вказані в диспозиції.

Не минуло й півгодини, як дивізії і полки були готові до виступу. В нічній темноті сірі шубки мишей зливалися з землею.

Полки за полками тихенько підкрадалися до килима з різних боків. Чулися тільки шурхіт маленьких лапок, та час від часу лунали тихі команди. Двоє літніх гномів, які охороняли килим, міцно спали; спала і Арахна, втомлена денною працею.

Десятки тисяч мишей розбіглись по чарівному килиму, сотні тисяч гострих білих зубів вп'ялися в його тканину. Шерсть затріщала, там і сям почали утворюватися перші дірки.

Королева віддала своєму племені суворий наказ:

— Працювати самовіддано, не обмежуватися тим, що килим буде роздертий на окремі шерстинки: ці шерстинки треба ковтати, хоча це і гидко. До ранку роботу треба закінчити, і на місці килима має залишитися голе місце.

Миші старалися з усіх сил. Взводні суворо стежили за тим, щоб жодна шерстинка не залишилася на майданчику. Коли якась миша не могла проковтнути надто довгу волосинку, тоді одна з подруг відкушувала зайве.

Вартові-гноми мирно хропіли, а килим ставав дедалі більше схожим на решето. Нарешті, погладжуючи себе лапками по вщерть набитих животиках, миші почали відходити від килима. А шерстинок залишалося ще багато.

Мудра Раміна передбачила і це. її ад'ютанти помчали від майданчика, і незабаром свіжі дивізії, що були в резерві, накинулися на рештки килима з новими силами. Смішно було дивитися, як дві мишки, вхопившись за довгу нитку, тягнули її кожна до себе, потім нитка розривалася і подруги суперниці падали на спину, дриґаючи в повітрі лапками.

Наказ Раміни був виконаний з військовою точністю: під райок килим щез, зате сіре воїнство не могло зрушити з місця: так обтяжила мишей з'їдена шерсть.

Цього ранку Арахна прокинулася трохи раніше, ніж завше: щось її ніби штовхнуло під бік і змусило вилізти з печери. Глянувши туди, де звечора був розстелений килим, чаклунка зімліла: замість його пістрявої барвистості вона побачила щось сіре, рухливе, з нечіткими обрисами.

Даремно чарівниця шукала очима варту. Гноми давно виявили зникнення килима і, знаючи, що за недогляд їх жде страшна кара, причаїлися в якійсь схованці. Арахна ступила кілька кроків уперед. Сіре покривало заворушилося, почало міняти форму.

— Миші! — охнула чаклунка. — Мій килим з'їли миші!

Найпростіше було кинутися на цю сіру живу масу і передушити її ногами. Але Арахна, як багато жінок, боялася мишей. І хай не дивується цьому читач, а згадає, як бояться сірих звіряток слони, велетні тваринного світу.

"Мені поможуть коти", — подумала Арахна.

Вона кинулася до печери, дістала чарівну книгу і швидко пробурмотіла заклинання, що викликало котів. А тієї пори дуже багато диких котів зібралося в країні Арахни, вони прибули сюди із сусідніх областей, рятуючись від Жовтого Туману.

Руді, смугасті, чорт, покусані і подряпані в битвах з суперниками, коти сотнями збігались на поклик чаклунки зусібіч, задерши хвости і голосно нявкаючи.

І тут сталося таке, про що літопис гномів розповідає з подивом і захопленням.

Миші прагнули опинитися якомога далі від котів, а оскільки коти наближалися звідусіль, то єдиний шлях порятунку був — злетіти у небо. Животи в мишей були набиті шерстю, а чарівна шерсть і в мишачих утробах не втратила чарівної сили. А чи багато треба тієї сили, щоб підняти в повітря мишу?

Підкоряючись даному подумки наказу нових хазяйок, чарівна шерсть виконала свій обов'язок, і незліченна мишача зграя знялася в повітря на чолі зі своєю королевою. Люті коти знайшли замість ласої здобичі порожне місце і вступили в жорстоку битву один з одним.

А миші, правлячи хвостиками, як рулями, і вже свідомо віддаючи накази чарівним шерстинкам, подалися геть від печери Арахни. Вони весело пищали в польоті й обмінювалися враженнями з приводу зручностей нового засобу пересування.

Чи довго залишалися наші миші літунами? На жаль, ні. Поступово вони знову стали звичайними земними істотами, яким судилося пересуватися на чотирьох лапках. Але чарівна шерсть розсіялася по всій країні, і навіть працелюбним гномам не під силу було її зібрати.

Так чаклунка Арахна втратила свого килима-самольота. І вона з цілковитою ясністю зрозуміла, що тепер битва із залізним велетнем, який супроводжує фургон, неминуча. Маючи чарівний килим, Арахна могла втікати від нього повітрям; але тепер вона, як і Тіллі-Віллі, прикута до землі. І знову, вкотре вже, згадалося їй зловісне попередження Урфіна Джюса…

Зібравши два десятки гномів з тих, які ще не встигли розбігтися, Арахна послала їх у розвідку. Вони мали з'ясувати, де перебуває фортеця на колесах і чи правильним шляхом просувається вона до печери. А сама Арахна стала готувати собі зброю — величезну палицю із залізного дерева, що славилося своєю міцністю.

НОВИЙ СОЮЗНИК

оли Тім прилетів до табору, друзів і повідомив, що килим Арахни більше не існує, там усі зраділи, і навіть дуболоми на радощах виконали якийсь незграбний танець, дуже засмутивши Лана Пірота: він же розумівся на цьому.

— Тепер чаклунці від нас нікуди подітись, — самовпевнено сказав Страшило. — Вона могла літати, а ми ні. І нам неможливо було її впіймати. Тепер не лише ми не можемо літати, а й вона теж; отже, ми її зловимо.

— Боюся, це не зовсім так. Звичайно, наші шанси на перемогу дуже зросли. Наш хлопчик Тіллі-Віллі розвивається не по днях, а по годинах, просто як у казці. Ви всі помічаєте, як він буквально на очах стає дедалі спритнішим, швидшим і розумнішим. Та все ж я боюся, що він не зможе наздогнати Арахну, якщо справа дійде до погоні. Чаклунка прудка, робить великі стрибки, може вмить змінювати напрям свого бігу. А наш хлопчик надто важкий для цього…

Почувши розсудливі слова Чарлі, всі зажурилися.

— Нам треба шукати союзника, такого ж спритного, як Арахна, і сильного, як Тіллі-Віллі. І я гадаю, що таким союзником може стати гігантський орел.

— Орел Карфакс?! — здивовано вигукнули Тім і Енні.

— Саме орел Карфакс, — підтвердив моряк. — З розповіді про торішні пригоди я зрозумів, що це благородний птах, який не терпить брехні й обману. Адже орел зразу покинув Урфіна Джюса, як тільки розгадав його огидні задуми. Карфакс добре ставиться до людей, він без будь-якої просьби переніс вас через провалля, яке не могли подолати ваші мули. І він, як усі жителі Чарівної країни, зацікавлений у тім, щоб найшвидше покінчити з ненависним Жовтим Туманом.

— Так, так, капітане, — закричав Тім, — і я покличу Карфакса на допомогу!

Тут Енні страшенно образилася.

— Все ти, скрізь ти, — сердито говорила дівчинка, — Мишачу армію вів у похід ти, на розвідку літав ти. А коли настане моя черга?

— Знаєш, Енні, це небезпечна справа — розшукувати Орлину долину, — втрутився моряк. — Летіти на килимкові — це не на мулі їхати. І потім, хто давав батькам обіцянку не встрявати у небезпечні пригоди?

— А Тім не давав? Що? Ага, ага!

Цього капітан не міг ніяк заперечити.

— І все одно по Карфакса відправлюся я, — вела своєї Енні, — він мене швидше послухає.

— Це чому? — здивувався Тім.

— Тому, що я жінка! — поважно заявила Енні.

Всі розреготалися, і питання вирішилося на користь Енні. Щоб не так страшно було летіти самій, дівчинка взяла з собою Артошка.

Моторошно було Енні, коли килим, підкоряючись її наказу, піднявся в повітря, полетів над полями й лісами і почав набирати висоту, наблизившись до гір. Дівчинка та песик підбадьорювали одне одного, тому не дуже боялися.

Над горами сонце світило набагато яскравіше, ніж унизу; повітря тут було чистіше, і Енні з Артошком відчули себе зовсім добре. Під килимом пропливав лабіринт гірських вершин, покритих снігом. Енні помітила, що сніг лежить набагато нижче, ніж торік. І дівчинка правильно пояснила це тим, що і в горах стало холодніше, як у всій Чарівній країні. У глибині гірських долин нічого не було видно через туман, але наші повітроплавці твердо вірили, що килим принесе їх куди треба.

І він справді приніс. Коли Енні зійшла з килима, вона побачила неподалік величезне гніздо висотою з триповерховий будинок. З гнізда виглядала велика голова пташеняти. Небавом повітря загуділо від змахів крил і на землю опустився гігантський орел. Це і був Карфакс.

Спочатку він здивовано розглядав відвідувачку, але пам'ять орел мав добру і тому впізнав дівчинку.

— Добридень, благородний Карфаксе! — вклонилася Енні.

— Вітаю тебе, дівчинко, в наших горах, — відповів орел сиплим низьким голосом. — Гадаю, що маєш до мене якесь дуже важливе діло, інакше б ти не довірила своє життя цьому нікчемному клаптеві матерії.

Енні образилася за килимок і сказала, що для своїх розмірів він цілком надійний.

— Але, зрештою, справа не в цьому. Мене привело сюди важливе прохання. Скажіть: вам, гігантським орлам, дуже заважає цей туман, який висить над землею?

— Як тобі сказати, — задумався Карфакс. — Тут, нагорі, з ним ще можна миритися, але в долинах стало неймовірно тяжко розшукувати козлів і турів, і ми останній час живемо надголодь.

— Так знайте ж, чому усе це трапилося! — вигукнула дівчинка.

І вона розповіла про довгий сон Арахни, про її пробудження і про те, як зла фея, щоб забрати народи Чарівної країни в рабство, начаклувала Жовтий Туман.

Мій дядько Чарлі Блек, і мій друг Тім О'Келлі, і я — ми з'явилися до вашої країни на прохання її жителів. Ми вступили в боротьбу з Арахною і добилися деяких успіхів, але пам не вистачає сил для остаточної перемоги. І якщо ви нам не допоможете, Жовтий Туман залишиться над Чарівною країною, — палко закінчила дівчинка.

— Наскільки я тебе зрозумів, ця Арахна ніби як Урфін Джюс, котрий торік захопив владу над Марранами.

— Ну що ви, — мимоволі розсміялась Енні.