П'ятеро поросят - Крісті Агата

Після розлучення вона могла чекати, що відданий їй Мередіт одружиться з нею. Але Мередітові, по-моєму, більше подобалась безнадійна любов. І признаюся, ця сторона подій мене тішила.

Досить дивно, але я вельми туманно пригадую наш візит до лабораторії Мередіта. Йому подобалося перед усіма показувати своє захоплення. Мені особисто воно завжди здавалося нудним. Здається, я був з усіма, коли він прочитав цілий трактат про властивості цикути, але я цього добре не пам'ятаю. І я не бачив, як Керолайн брала трунок. Вона була надто спритна жінка. Але пригадую, як Мередіт читав нам уривок із Платона про смерть Сократа. Як на мене, то він дуже нудний. Класики мені завжди бридливі.

Більше нічого особливого не пригадую з того дня. Знаю, що в Еміаса з Анжелою знову відбулася добряча суперечка і що для нас ця суперечка була своєрідною забавою. Вона позбавила нас інших ускладнень. Анжела побігла спати ображена, кинувши, що вона з ним розрахується…

Керолайн теж негайно пішла спати. Мадемуазель Уільямс зникла слідом за своєю ученицею. Еміас и Ельза разом зникли в садку. Я виявився зайвим і тому пішов поблукати самотою.

Наступного ранку прокинувся пізно. В їдальні нікого не було. Дивно, як пригадуються окремі речі! Точно пам'ятаю смак нирок із салом. Вони були чудові! Потім я тинявся надворі. Зустрів мадемуазель Уільямс, захекану після пошуків Анжели. Мадемуазель злилася, бо Анжела мусила сидіти і зашивати своє порване плаття. Повернувшись до холу, я почув розмову Еміаса і Керолайн у бібліотеці, що розмовляли досить голосно. Керолайн сказала: "Ти і твої жінки… Я вбила б тебе! Одного прекрасного дня я вб'ю тебе!" Еміас відповів: "Не говори дурниць, Керолайн". — "Я говорю серйозно, Еміасе", — мовила вона. Я не хотів більше слухати цього, вийшов надвір і біля веранди зустрів Ельзу. Вона сиділа в шезлонзі, під вікном бібліотеки, вікно було відчинене. Гадаю, що вона мало чого недочула з того, що відбувалося всередині. Побачивши мене, Ельза усміхнулася, взяла мене за руку і сказала: "Який чудовий ранок, правда ж?"

Ранок для неї був чудовий, я в цьому не сумнівався. Вона судила про справи досить жорстоко, відверто. Коли вона чогось хотіла, то бачила тільки свою мету. Ми розмовляли на веранді хвилин із п'ять, потім я почув, як сильно стукнули двері бібліотеки. З'явився Еміас. Обличчя у нього було багрове. Він безцеремонно схопив Ельзу за плечі. "Підемо, час позувати. Я хочу зайнятися картиною". — "Дуже добре, — сказала Ельза. — Я тільки схожу нагору, візьму пуловер. Досить прохолодний вітер". І побігла в дім. Я чекав, чи скаже мені що-небудь Еміас, але він тільки зітхнув: "Ох, ці жінки!" Я йому відповів: "Не падай духом, мій друже". Більше жоден із нас не промовив ні слова, поки знову не вийшла Ельза.

Удвох вони спустилися до "саду-батареї". Я зайшов, до будинку. Керолайн стояла в холі. Здавалося, вона навіть не помітила моєї появи. Інколи це з нею траплялося — жінка ніби вирвалася з оточуючого середовища, щоб заглибитися в себе. Потім піднялася нагору, так мене і не помічаючи, як це буває з людиною, захопленою внутрішніми роздумами. Я вважаю, хоч, зрозумійте мене правильно, у мене нема ніякого права стверджувати це, що вона пішла нагору за трунком.

У цей час задзвонив телефон. В деяких будинках ждуть, поки підійде відповісти слуга, але я так часто бував у Олдербері, що вчинив як до деякої міри своя людина. Я підняв трубку і почув голос свого брата Мередіта. Він досить схвильовано пояснив, що раптом виявив нестачу півпляшки цикути. Немає потреби повторювати все, що тепер для всіх зрозуміло. Але новина була досить несподівана, я розгубився. Мередіт усе щось говорив тремтячим голосом, я почув чиїсь кроки на сходах і швидко сказав своєму братові, щоб він негайно прийшов до мене. Сам же подався йому назустріч. Ви, певне, не знаєте топографії нашої місцевості. Мушу вам сказати, що найкоротший шлях від одного маєтку до іншого лежить через маленьку затоку, яку ми долали човном. Я спустився стежкою до маленької пристані, де стояли човни. Щоб потрапити туди, необхідно пройти попід стіною "саду-батареї". Ідучи, я почув розмову між Еміасом і Ельзою. Вони здавалися веселими і безтурботними. Еміас зауважив, що на диво спекотний день (справді, було занадто душно для вересня), а Ельза сказала йому, що там, де вона сиділа, на стінній вежі, дме холодний вітер з моря. "Я зовсім заціпеніла. Може, відпочинемо трохи, любий?" Я почув крик Еміаса: "Нізащо в світі! Стій і потерпи ще трохи. Ти ж міцна дівчина. До того ж справи ідуть прекрасно, повір мені!"

Мередіт наближався з протилежного берега, налягаючи на весла. Він прив'язав човен і став підніматися сходинками. Був дуже блідий і стурбований. "Твоя голова краща, Філіпе, що я повинен робити? Цикута дуже небезпечна". — "Ти впевнений, що вона зникла?" Мередіт завжди був дуже розсіяний, можливо, тому я й не зреагував на все це з належною серйозністю. Він сказав, що цілком переконаний. Попереднього дня пляшка була повна. Я ще перепитав: "І ти не уявляєш, хто міг це зробити?" Він відповів — ні і запитав, що про це думаю я, чи не міг, мовляв, зробити це хтось із слуг. Я сказав, що можливо, але малоймовірно. Адже двері там завжди були замкнені. "Завжди", — сказав він. А потім почав щось базікати про вікно, яке помітив знизу десь відчиненим. Хто б міг туди зайти? "Випадковий злодій?" — запитав я його скептично. "Мені здається, Філіпе, — сказав він, — що тут значно серйозніше щось".

Він допитувався, що я думаю про цей випадок. Я відповів, що коли він упевнений у своїй здогадці, то, мабуть, трунок узяла або Керолайн, щоб отруїти Ельзу, або ж Ельза, щоб позбавитися Керолайн і полегшити своє кохання.

Голос Мередіта затремтів. Він сказав, що мої передбачення абсурдні, мелодраматичні і не можуть бути правильними. "У всякому разі, — сказав я, — трунок зник. Яке твоє пояснення?" Зрозуміло, він не міг пояснити. Він, по суті, думав так само, як і я, але не мав сміливості назвати речі своїми іменами.

Мередіт запитав знову: "Що нам робити?" І я, телепень, йому відповів: "Треба серйозно подумати". Ти, мовляв, повідом усіх про зникнення цикути або відведи Керолайн убік і звинувать її у крадіжці. Якщо переконаєшся, що вона не замішана в цій справі, зроби так і з Ельзою. Мередіт вигукнув: "Така дівчина, як вона?.. Не може бути!"

Мовчки підіймалися стежкою до будинку. Саме обходили "сад-батарею", коли почувся голос Керолайн. Я подумав, що, можливо, вони сперечаються утрьох. Насправді ж вони говорили про Анжелу. Керолайн протестувала: "Це надто жорстоко в ставленні до дівчини". Еміас щось відповів роздратованим тоном. Потім ворота саду відчинились — якраз, коли ми були проти них. Еміас, побачивши нас, здавалося, зніяковів. Вийшла Керолайн. "Доброго дня, Мередіте, — сказала вона. — Ми оце обмірковували питання стосовно відправки Анжели до школи. Я не зовсім упевнена, що це їй так необхідно". — "Не роздмухуй ти цієї справи, — сказав Еміас. — Все буде добре. Одною бідою менше"…

На стежці від будинку з'явилася Ельза. В руках у неї був червоний джемпер. Еміас буркнув до неї. "Ходімо! Я не хочу втрачати часу". Він повернувся до мольберта. Я помітив, що він злегка похитується, і подумав, чи часом не випив чогось. Це було б простимо в його становищі — з усіма неприємностями і тамтешньою суєтою. Еміас промимрив: "Пиво ніби окріп. Чому ми не можемо тримати тут трохи льоду?" Керолайн сказала: "Я надішлю тобі пива з льоху", Еміас кивнув: "Дякую". Затим Керолайн зачинила хвіртку "саду-батареї" і піднялася з нами. Ми влаштувалися на веранді, а вона пішла в будинок. Хвилин за п'ять Анжела прийшла з кількома пляшками пива і склянками. День був надто паркий, і ми дуже зраділи, побачивши пиво. Повз нас пройшла Керолайн. В руках у неї була інша пляшка. Вона сказала, що несе її Еміасові. Мередіт запропонував, свої послуги — віднести пляшку, але Керолайн твердо сказала, що віднесе сама. Я подумав, що вона це робить з ревнощів, тому що не терпить, коли вони там удвох. Ревнощі також змусили її спуститися туди під приводом, ніби вона хоче обміркувати від'їзд Анжели.

Керолайн пішла донизу тією самою стежкою. Мередіт і я дивилися їй услід. Ми все ще нічого не вирішили, а Анжела з криком вимагала від мене, щоб я пішов з нею купатися до моря. Зрозумівши, що нам неможливо залишитися зараз наодинці, я сказав Мередітові: "Після сніданку". Він кивнув. Потім я пішов з Анжелою купатись. Ми перепливли затоку туди й назад, полежали проти сонця на скелях. Анжела була чомусь мовчазна, і це мені подобалось. Я вирішив одразу після сніданку відвести Керолайн убік і без зайвих слів звинуватити її в крадіжці цикути. Не мало сенсу доручати це Мередітові, він був занадто слабкодухий для цього. Глибше обдумавши все, я прийшов до висновку, що цикуту взяла таки вона. Ельза була надто відважна, щоб возитися з якимось трунком, Керолайн же була неврівноважена, схвильована до раптових, безрозсудних вчинків.

Явна неврастенічка. І все ж десь у глибині мого мозку наполегливо билася думка, що Мередіт міг помилитись. А можливо, там порався хтось із слуг, перекинув пляшку і не насмілився про це зізнатися. Бачте, трунок здається справою настільки мелодраматичною, що навіть не віриться, поки щось не станеться.

Я поглянув на годинник. Було вже пізно. Ми з Анжелою мали поспішати, щоб встигнути на обід. Всі уже сиділи за столом, тобто всі, окрім Еміаса, який залишився в саду працювати над картиною. Для нього це було цілком природно, звично. Я вирішив, що він чинить досить мудро — обід був би для нього обтяжливим. Ми пили каву на веранді. Хотілося б детальніше пригадати, якою була і що робила Керолайн. Вона зовсім не здавалася схвильованою. Спокійна, трохи опечалена, — таке у мене склалося враження. Бісова жінка! Що не кажіть, а це диявольська затія — спокійно отруїти людину. З таким спокоєм і самопочуттям!.. Вона встала і сказала, що віднесе Еміасові каву. Зробила це звичайнісіньким чином. А вона ж знала, напевне знала, що в цей час він уже мертвий. Мадемуазель Уільямс пішла з нею. Не пригадую, чи було це бажання Керолайн. Скоріше усього, що так. Вони пішли удвох. Незабаром подався і Мередіт. Я саме придумав причину, аби відправитися слідом за ними, як раптом побачив, що брат повертається бігом.