Севастопольські оповідання - Толстой Лев

І він сміливо крикнув своїм звучніш голоском: "Здорові були, хлопці!" Солдати весело озвалися: молодий, свіжий голосок приємно прозвучав у вухах у кожного. Володя бадьоро йшов попереду солдатів, і хоч серце в нього калатало так, наче він пробіг щодуху кілька верст, хода була легка й обличчя веселе. Підходячи вже до самого Малахо-вого кургану, виходячи на гору, він помітив, що Вланг, який ні на крок не відставав від нього і дома здавався таким хоробрим, безперестанку одступався й нахиляв голову, ніби всі бомби і ядра, що вже дуже часто свистіли тут, летіли прямо на нього. Дехто з солдатиків робив те саме, і взагалі на більшій частині їхніх облич виявлявся якщо не острах, то неспокій. Це остаточно заспокоїло і підбадьорило Володю.

"Так ось я й на Малаховому кургані, який я уявляв зовсім даремно таким страшним! І я можу йти, не кланяючись ядрам, і боюсь навіть значно менше, ніж інші! То я не боягуз?" — подумав він з насолодою й навіть з деяким захватом самовдоволення.

Та це почуття безстрашності й самовдоволення незабаром захиталося від видовища, на яке він натрапив смерком на Корніловській батареї, шукаючи начальника бастіону. Четверо матросів, біля бруствера, за руки й за ноги тримали закривавлений труп якоїсь людини без чобіт і шинелі і розгойдували його, щоб перекинути через бруствер. (На другий день бомбардування не встигали прибирати тіл на бастіонах і викидали їх у рів, щоб вони не заважали на батареях). Володя на хвилину остовпів, побачивши, як труп ударився об верх бруствера й потім поволі скотився звідти в канаву; але, на його щастя, тут-таки начальник бастіону зустрівся йому, дав накази й провідника на батарею та в бліндаж, призначений

для обслуги. Не буду розказувати, скільки ще страхіть, небезпек і розчарувань зазнав наш герой того вечора; як замість такої стрільби, яку він бачив на Волковому поліза всіх умов точності й порядку, що їх він сподівався знайти тут, він побачив дві мортири без прицілів, з яких одна була зім'ята ядром у жерлі, а друга стояла на трісках розбитої платформи; як він не міг до ранку добитися робітників, щоб полагодити платформу; як ні один заряд не був тієї ваги, яку зазначено було в "Посібнику"; як поранило двох солдатів його команди, і як двадцять разів він був на волосинку від смерті. На щастя, для допо-

о

'Волкове поле — стрільбище в Петербурзі.

моги йому призначено було величезного на зріст комендора, моряка, котрий ще від початку облоги був при мортирах і переконав його в можливості ще палити з них; він з ліхтарем водив його вночі по всьому бастіону, зовсім як по своєму городу, і обіцяв на завтра все влаштувати. Бліндаж, до якого привів його провідник, була викопана в кам'яному грунті, на два кубічні сажні, довгаста яма, накрита аршинними дубовими колодами. В ній він і розташувався з усіма своїми солдатами. Вланг, перший, як тільки побачив з аршин низенькі двері бліндажа, прояедгом, поперед усіх, убіг у них і, мало не розбившись об кам'яну підлогу, зашився в куток, звідки вже й не виходив більше. А Володя, коли всі солдати розмістилися попід стінами на підлозі і декотрі закурили люлечки, поставив своє ліжко в кутку, засвітив свічку і, закуривши цигарку, ліг на ліжко. Над бліндажем чути було безперестанні постріли, але не дуже гучно, крім однієї гармати, яка стояла поруч і стрясала бліндаж так сильно, що зі стелі земля сипалась. У самому бліндажі було тихо: тільки солдати, іще не звикши до нового офіцера, зрідка перемовлялися, просячи один одного посунутись чи вогню — люлечку закурити; пацюк шкрябав десь між камінням, або Вланг, який не прийшов іще до пам'яті й дико дивився навкруги, зітхав раптом голосним зітханням. Володя на своєму ліжку в набитому людьми куточку, освітленому однією свічкою, проймався тим почуттям затишку, яке було в нього, коли дитиною, граючись у схованки, бувало, він залазив у шафу чи під материну спідницю і, не переводячи духу, слухав, боявся темряви і разом тішився чимось. Йому було й моторошно трошки і весело.

22

Хвилин через десять солдатики посміливішали трохи й розговорилися. Ближче до світла й офіцерського ліжка розмістилися люди значніші — два фейєрверкери: один — сивий, старий, з усіма медалями й хрестами, крім георгіївського; другий — молодий, з кантоністів ', який курив кручені цигарки. Барабанщик, як і завжди, взяв на себе обов'язок прислужувати офіцерові. Бомбардири 2 й кавалери 3 сиділи ближче, а вже там, у затінку біля входу, примістились покірні. Між ними й почалася розмова. Приводом для неї був шум чоловіка, який швидко ввалився в бліндаж.

— Чому, брате, на вулиці не посидів? хіба невесело дівчата співають? — мовив один голос.

— Таких пісень співають химерних, що в селі ніколи не чували,— сказав сміючись той, що вбіг у бліндаж.

— А не любить Васін бомбів, ох, не любить! — сказав один з аристократичного кутка.

— Що ж! коли треба, зовсім інша річ! — сказав повільний голос Васіна, який, коли говорив, то всі інші замовкали.— Двадцять четвертого числа так палили принаймні; а то що ж задарма на гівні вб'є, і начальство за це нашому братові спасибі не каже.

— Ось Мельников — той, не бійсь, усе надворі сидить,— сказав хтось.

О

1 Кантоністи — сини солдатів, які від народження належали військовому відомству і навчалися в окремій нижчій військовій школі.

2 Бомбардир — старший з канонірів-рядових у тодішній артилерії.

3 Кавалер — солдат, що мав георгіївського хреста.

— А пошліть його сюди, Мельникова того,— додав старий фейєрверкер,— і справді вб'є так, задарма.

— Що це за Мельников? — спитав Володя.

— А такий у нас, ваше благородіє, дурний солдатик є. Він нічого, хоч би там що, не боїться і тепер усе надворі ходить. Ви на нього звольте подивитись: він з себе на ведмедя скидається.

— Він замову знає,— сказав повільний голос Bacina з другого кутка.

Мельников увійшов у бліндаж. Це був товстий (що надзвичайно рідко буває серед солдатів), рудий, червоний чоловік, з величезним опуклим лобом і вирячкуватими ясно-блакитними очима.

— Що, ти не боїшся бомб? — спитав його Володя.

— Чого боятися бомбів тих! — відповів Мельников, знизуючи плечима й почухуючись,— мене з бомби не вб'ють, я знаю.

— То ти захотів би тут жити?

— А звісно, захотів би. Тут весело! — сказав він, раптом розреготавшись.

— О, то тебе треба на вилазку взяти! Хочеш, я скажу генералові? — мовив Володя, хоч він не знав тут жодного генерала.

— А як не хотіти! Хочу!

І Мельников сховався за інших.

— Давайте в носа, хлопці! У кого карти є? — почувся його квапливий голос.

Справді, незабаром у задньому кутку почалася гра — чути було удари по носу, сміх і козиряння. Володя напився чаю з самовара, що його наставив йому барабанщик, частував фейєрверкерів, жартував, починав розмови з ними, бажаючи заслужити популярність і дуже вдоволений з тієї пошани, яку до нього виявляли. Солдатики теж, помітивши, що пан простий, розговорилися. Один розказував, що незабаром закінчиться стан облоги в Севастополі, що йому надійний флотський чоловік розказував, як Кістентин царів брат, з мериканським флотом іде нам на виручку, ще — як незабаром умова буде, щоб не палити два тижні і відпочинок дати, а коли хто випалить, то за кожний постріл сімдесят п'ять копійок штрафу платитимуть.

Васін, котрий, як устиг роздивитись Володя, був маленький, з великими добрими очима, бакенбардист, розказав при загальній спочатку мовчанці, а потім реготі, як, коли він приїхав у відпустку, спочатку йому були раді, а потім батько став його посилати на роботу, а по жінку лісничий поручик дрожки присилав. Усе це надзвичайно потішало Володю. Він не тільки не почував щонайменшого страху чи невдоволення від тісноти й важкого духу в бліндажі, але йому надзвичайно легко й приємно було.

Уже багато солдатів хропло. Вланг теж простягся на підлозі, і старий фейєрверкер, розстеливши шинелю, хрестячись, бубонів молитви перед сном, коли Володі захотілося вийти з бліндажа — подивитись, що надворі робиться.

— Підбирай ноги! — закричали один одному солдати, щойно він устав; і ноги, підібгавшись, дали йому дорогу.

Вланг, який, здавалося, спав, раптом підвів голову і схопив за полу шинелі Володю.

1 Кістентин — Костянтин, син Миколи І, брат Олександра II, в 1855 році керував флотом і морським відомством.

— Ну годі, не ходіть, як можна! — заговорив він слізливо-переконливим тоном: — Ви ж іще не знаєте; там безперестанку падають ядра; краще тут...

Але, незважаючи на просьби Вланга, Володя вибрався з бліндажа й сів на порозі, на якому вже сидів, перезуваючись, Мельников.

Повітря було чисте й свіже — особливо після бліндажа; ніч була ясна й тиха. За гуркотом пострілів чути було звук коліс возів, що привозили тури, і гомін людей, які працювали на пороховому погребі. Над головами стояло високе зоряне небо, по якому безперестанку пробігали вогненні смуги бомб; ліворуч, з аршин, маленький отвір вів у другий бліндаж, в отвір видно було ноги й спини матросів, що жили там, і чути було п'яні голоси їх; спереду видно було підвищення порохового погреба, повз який мелькали постаті зігнутих людей і на якому, з самого верху, під кулями й бомбами, що безперестанку свистіли в цьому місці, стояла якась висока постать в чорному пальті, з руками в кишенях, і ногами притоптувала землю, яку мішками носили туди інші люди. Часто

і

бомба пролітала і рвалася дуже близько від погреба. Солдати, що носили землю, пригиналися, звертали вбік; а чорна постать не рухалась, спокійно втоптуючи землю ногами, і все в тій самій позі залишалася на місці.

— Хто той чорний? — спитав Володя у Мельникова. .

— Не можу знати; піду подивлюся.

— Не йди, не треба.

Але Мельников, не слухаючи, встав, підійшов до чорного чоловіка й дуже довго так само байдуже й нерухомо стояв біля нього.

— Це погрібний, ваше благородіє! — сказав він, повернувшись,— погрібець пробило бомбою, то піхотні землю носють.

Зрідка бомби летіли прямо, здавалося, до дверей бліндажа.

Тоді Володя ховався за ріг і знов висовувався, дивлячись угору, чи не летить іще сюди. Хоч Вланг кілька разів з бліндажа благав Володю вернутися, він годин три просидів на порозі, знаходячи якусь'втіху у випробуванні долі та спостереженні за льотом бомб. Під кінець вечора уже він знав, звідки скільки стріляє гармат і куди лягають їх снаряди.

23

Другого дня, двадцять сьомого числа, після деся-тигодинного сну, Володя, свіжий, бадьорий, рано-вранці ВИЙШОВ на ріг бліндажа.