Елеонора - По Едгар Аллан

Але моя душа зберігала вірність давній обітниці, і тихими ночами Елеонора нагадувала мені про себе своєю незримою присутністю. Та раптом усе скінчилось: світ немов потьмянішав, і я жахнувся думок, що обпікали мій мозок, і страшних спокус, які не давали мені спокою, бо з далеких, чужих, незнаних країв до веселого двору короля, якому я служив, прибула дівчина, чия краса одразу полонила моє зрадливе серце. Не вагаючись, я кинувся їй до ніг, палко й ревно віддаючи шану коханню. Та й що важило моє почуття до дівчинки з долини в порівнянні з тим гарячковим шалом, з тим величним захватом і обожненням, з якими я вилив у сльозах свою жагу неземній Ерменгарді? О світла, як янгол, Ерменгардо! Твій образ витіснив з моєї пам'яті спогади про іншу. 0 божественна Ерменгардо! Вдивляючись у саму глибінь її незабутніх очей, я думав лише про них,— і про неї.

Я повінчався, і не відчував страху перед карою, котру накликав на себе, а її гіркота оминула мене. А одного разу — лиш одного разу — серед нічної тиші крізь грати вікна до мене долинули давно забуті тихі зітхання, і я почув такий знайомий ласкавий голос:

— Спи спокійно! Адже над усім царює Дух Кохання, і, віддавши своє палке серце тій, кого звеш Ерменгардою, ти можеш вважати себе вільним від присяги на вірність Елеонорі. Чому? Про це дізнаєшся на небесах.