Замкнена кімната - Вале Пер

Я потім з ним трохи побалакаю.

— А цей хто такий? — запитав Ренн, показавши голо-. вою на вбитого.

— Якийсь йолоп, що уявив себе героєм. Хотів затримати грабіжницю, і вона вистрілила в нього просто з переляку. Службовці банку знають його, він їхній клієнт. Він був у підвалі, переглядав папери в своєму ящику. І надала йому нечиста сила вийти саме під час цього шарварку.— Гюнвальд Ларсон зазирнув у свій блокнот.— Він учитель фізкультури, прізвище його Гордон.

— Мабуть, уявив себе Блискавичним Гордоном,-— мовив Ренн.

Гюнвальд Ларсон пильно глянув на нього. Ренн почервонів і заговорив про інше. [196]

— Ну, та ми знайдемо зображення грабіжника в цій штуці.

Він показав на вмонтовану під стелею кінокамеру.

— Якщо не забули її настановити і якщо взагалі в ній є плівка,— скептично сказав Гюнвальд Ларсон.— І якщо касирка встигла натиснути на кнопку.

Банкові приміщення здебільшого були обладнані кінокамерами, що починали знімати, коли касир натискав ногою на кнопку в підлозі. Це був єдиний захід, до якого належало вдаватися службовцям на випадок пограбування. Оскільки нападів на банки останнім часом побільшало, керівництво дало вказівку своїм службовцям не наражатись на небезпеку, не пробувати затримати грабіжників чи створювати їм якісь перешкоди, а відразу віддавати гроші. Та хибно було б гадати, що ця вказівка випливала з гуманних міркувань чи з незвичайної турботи про своїх службовців — просто досвід підказував, що для банків і для страхових компаній вигідніше було відпускати грабіжника з грошима, ніж виплачувати відшкодування самим потерпілим або пенсію їхнім родинам. А під час таких пограбувань завжди могли когось поранити чи вбити.

Приїхав судовий лікар, і Ренн пішов до своєї машини по оперативну сумку. Він дотримувався давніх методів, і часто з успіхом. Гюнвальд Ларсон подався до дільниці на Русенлюндгатан, узявши з собою всіх трьох банківських службовців і ще чотирьох людей з вулиці, які зголосилися свідчити.

Йому дали кімнату, він зняв свою замшеву куртку, повісив на спинку стільця й почав попередній опит.

Свідчення всіх трьох банкових службовців збігалися, зате чотири свідки з вулиці казали кожен інше.

Перший із них, сорокадвохрічний чоловік, був у під'їзді за п'ять метрів від банку, коли пролунав постріл. Він бачив, як вулицею швидко пройшла дівчина в чорному капелюсі й темних, окулярах, а коли десь через півхвилини визирнув на вулицю, від краю тротуару метрів за п'ятнадцять від нього раптом від'їхала зелена машина, певне, "опель". Машина швидко помчала в бік площі Горна, і йому здалося, наче ззаду в ній сиділа дівчина в чорному капелюсі. Він не зміг прочитати номера машини, а літери, здається, були "АБ".

Другий свідок, власниця невеличкої крамнички поряд з банком, стояла у відчинених дверях, коли зненацька почула гуркіт. Спершу їй здалося, що гримнуло у неї в. кімнатці за крамничкою, і вона побігла туди, подумала, що то вибухнув газ. Переконавшись, що там усе на місці, вона [197] повернулась до дверей і, коли визирнула на вулицю, побачила, як там розвернулась велика синя машина, аж шини під нею завищали. Тієї миті з банку вийшла жінка і крикнула, що когось застрілили. Свідок не бачила, хто сидів у машині, не помітила номера, на марках машин не зналася, але їй здалося, наче то було таксі.

Третій очевидець, тридцятидвохрічний робітник-мета-ліст, дав трохи докладніші свідчення. Він не чув пострілу, принаймні не звернув на нього уваги. Він ішов тротуаром, коли з банку вискочила дівчина. Вона дуже поспішала й навіть штовхнула його. Обличчя її він не розгледів, але вважав, що їй десь під тридцять. Вона була в синіх штанях і блакитній сорочці, на голові мала капелюха, а в руці — темну сумку. Він бачив, як вона підійшла до машини, світло-бежевого "рено-16" з літерою "А" і двома трійками в номері. За кермом сидів худий чоловік років двадцяти — двадцяти п'яти з довгим розпатланим волоссям і в білій футболці. У вічі впадало його дуже бліде обличчя. Другий чоловік, багато старший, стояв на тротуарі й відчинив дівчині задні дверці. Зачинивши за нею дверці, він сів спереду біля водія. Цей чоловік був кремезний, близько ста вісімдесяти сантиметрів на зріст, з попелястим, кучерявим, дуже густим волоссям і рум'яним обличчям. Одягнений він був у чорні, розширені донизу штани і в чорну сорочку з якоїсь блискучої матерії. Машина рвучко рушила з місця й помчала в бік Слюссена.

Це свідчення спантеличило Гюнвальда Ларсона, і він ще раз перечитав його, записане у своєму блокноті, перше ніж покликати останнього свідка.

Ним виявився п'ятдесятирічний годинниковий майстер. Він сидів у своїй машині біля самого банку й чекав на дружину, яка зайшла до. взуттєвої крамниці по другий бік вулиці. Віконце було спущене, і він почув постріл, але не надав йому значення, адже на такій людній вулиці, як Горнсгатан, вистачає всякого гуркоту. Годинник показував п'ять хвилин на четверту, коли він побачив жінку, що вискочила з банку. Він звернув на неї увагу, бо вона так поспішала, що навіть не вибачилась перед старою дамою, яку штовхнула на ходу, й подумав, що для стокгольмців це звичайна річ, вони завжди кудись мчать і всі неввічливі. Сам він із Седертельє. Та жінка була вдягнена в довгі штани, на голові мала щось схоже на ковбойського капелюха, а в руках несла чорну торбину. Вона кинулась до найближчого перехрестя і зникла за рогом. Ні, вона ні в яку машину не сідала й не зупинялась, а подалася просто до перехрестя й зникла за рогом. [198]

Гюнвальд Ларсон передав по телефону в управління прикмети обох пасажирів ."рено-16", підвівся, зібрав свої папери й глянув на годинника. Була вже шоста.

Мабуть, усе те, що він робив; було непотрібне. Відомості про машину давно вже передали-.ті поліцаї, що прибули сюди першими.

До того ж у свідченнях людей, яких він опитував, дуже —багато розбіжностей. Ні, все це ні до чого, так воно завжди виходить.

Він хвилину повагався, чи не поговорити ще трохи з кайрозважнішим свідком, але відкинув цю думку. Всі вони хочуть якнайшвидше повернутись додому.

Як щиро казати, то найдужче хотів поїхати додому він сам.

Але тепер про це нічого було й мріяти. Він, відпустив своїх свідків.

Потім надяг куртку й пішов назад до банку.

Тіло відважного вчителя гімнастики вже забрали, а з патрульної машини вийшов молодий хлопець і доповів, що старший слідчий Ренн чекає на старшого слідчого Ларсона у себе в кабінеті.

Гюнвальд Ларсон аітхнув і подався до своєї машини.

III

Прокинувшись, він здивувався, що живий.

Так було з ним не вперше. Ось уже п'ятнадцять місяців він щоранку розплющує очі і вражено питає сам себе:

"Як сталося, що я лишився живий?"

А тоді:

"Навіщо?"

Він прокинувся від кошмарного сну. Цьому снові також уже п'ятнадцять місяців. Подробиці весь час міняються, але зміст лишається той самий.

Він їде на коні, мчить, пригнувшись до гриви, і холодний вітер розвіває йому чуба.

Потім він біжить пероном. Перед собою він бачить чоловіка, який саме зводить пістолет. Він знає його і знає, що зараз станеться. Це Чарлз Гіто, в нього спортивний пістолет марки "гаммерлі інтернейшнл".

Коли той чоловік стріляє, він кидається вперед і бере кулю на себе. Куля влучає йому в груди, мов удар молота. Він жертвує собою, але водночас розуміє, що ця жертва даремна. Президент лежить долілиць на землі, блискучий [199] циліндр злітає в нього з голови й котиться, описуючи півколо.

Він завжди прокидається зі сну в тому місці, коли в нього влучає куля. Спершу все чорне, мозок обпікає гаряча хвиля, потім він розплющує очі.

Мартін Бек тихо лежав удома на ліжку й дивився в стелю. В кімнаті було ясно.

Він думав про свій сон. У ньому було мало глузду, принаймні в такій версії. І надто багато нісенітниць. Наприклад, зброя: мав же бути револьвер або хоча б "дерін-гер". І чому Гарфілд виявився смертельно пораненим, коли куля влучила в груди Мартінові Беку?

Він не знав, яким убивця був насправді. Може, й бачив колись його знімок, але риси не збереглися в пам'яті.. А в снах Гіто часто мав блакитні очі, русяві вуса й зачесаний угору рівний чуб, проте сьогодні він більше скидався на актора в якійсь добре відомій ролі.

Ну звичайно, згадав: на Джона Карадіна в ролі гравця з "Диліжанса".

А втім, куля в грудях-далеко не романтика. Йому відомо про це з власного досвіду. Коли вона проб'є праву легеню й застрягне біля хребта, то часом викликає гострий біль і взагалі неабияк дошкуляє.

Але в сні було багато такого, що збігалося з дійсністю. Наприклад, спортивний пістолет, його тримав у руках колишній поліцай, блакитноокий блондин з білявими вусами й зачесаним назад чубом. Вони зустрілися на даху будинку під холодним весняним небом. До якихось інших аргументів, крім пострілу, між ними не дійшло.

Того самого вечора він опинився на ліжку в кімнаті з білими стінами, докладніше: в клініці грудної хірургії Каролінської лікарні. Йому сказали, що рана не смертельна, та однаково він вражено питав себе, як так вийшло, що він лишився живий.

Потім йому сказали, що рана вже не смертельна, тільки куля застрягла в трохи незручному місці. Він зрозумів тонкий натяк у тому маленькому слові "вже", але недооцінив його. Хірурги ще довгі тижні вивчали рентгенівські знімки, поки зважилися вийняти з його грудей чуже тіло. Після цього вони сказали, що більше немає підстав боятися за його життя. Він зовсім одужає, якщо житиме спокій-, ним життям. Та на той час він уже перестав їм вірити.

А проте він і жив спокійним життям. Бо в нього не було вибору.

Тепер йому кажуть, що він цілком одужав, але й тут додають: одужав фізично. [200]

Крім того, він не повинен курити. Мовляв, бронхи в нього й так були не дуже здорові, а прострілена легеня не додала їм гарту. Після того, як рана й розтин зарубцювались, навколо лишились якісь нез'ясовані тіні, їх видно на знімках.

Мартін Бек підвівся.

Він пішов через вітальню в коридор і забрав газети з килимка перед дверима, йдучи з ними до кухні, він перебіг очима першу Сторінку. Погода гарна, і, на думку метеорологів, вона ще протримається. Більше нічого втішного, як звичайно.

Він поклав газети на стіл, дістав з холодильника пакет йогурту й почав пити. Гидота. Несмачний, несвіжий, як завжди, та ще й з якимось присмаком.