Історійки під екстезі - Бегбедер Фредерік

Його дендизм, як і гроші чи вади, є вродженими — другою шкірою. Сьогодні він вигадливий артист, або кіберпанк, поведений на сучасних технологіях. Але завтра... Чи стане він знову розбещеним мазунчиком, як на те вказує його потяг до капелюхів, сережок та марксистських революцій?

Між тим, не завадило б поспати. Але Бриян ковтнув пігулку, яка розвіяла сон. Він вийшов [18] з бару, навіть не чмокнувши симпотну офіціанточку. Мокрий тротуар під ним виблискує, наче безодня, з якої бризкають міріади падаючих зірок Він навіть завагався, чи не кинутися під величезну жовту вантажівку? Але не зробив цього, виключно через те, що віддає перевагу чавлінню зсередини. Дощить сріблястими струнами (крізь непевне та розпливчасте світло китайських ресторанів усотується біла пара, що виригає з вікон пралень). Бриян хоче трохи прогулятися, але марно зачісувати волосся назад — смалка злива усе владнає. Навіть добре, якщо макіяж потече, бо ж просто блідого обличчя вже не досить, аби бути справжньою примарою.

Єдина річ займає Брияна, поки день сунеться по заіржавілих сходах — не спускатися до сніданку. Його життя завжди було лише низкою коливань. І знов цього вечора примушувати себе сміятися, уявляти, що в ресторані [19] "Бальтазар" панує інтернаціональний світський дух; віддаватися небезпечній розпусті у садо-мазо-клубі "Hellfire"(1); затягуватись у клозеті "Spy"(2), або дрючити в зад псевдогерцогиню на задньому сидінні її Silver Shadow (3), ризикуючи щось собі зламати? Брияном керує виключно пристрасть до пригод, яка щосили змагається із надмірним раціоналізмом епохи. Чи можна мислити, як Бодлер, користуючись при цьому словами Буковськи? Сидячи навколішки на металевій підлозі майстерні в East Village, він роздивляється борозенки старої екзотичної платівки, бурмочучи при цьому якусь непристойність із "сидюка".

(1) "Пекельне полумя" (англ.).

(2) "Шпигун" (англ).

(3) "Срібна тінь", модель "Роллс-Ройсу" (англ.).

Уже була ніч, коли він прокинувся. Рішення прийняте: він піде хильнути чарку в [20] "Хаос", аби показати всім, що він ще живий. Не дочекаються! Як слід казати: "ти маєш рацію" чи "у тебе є рація", коли йдеться про засіб зв'язку? Бриян нічого не бачить крізь свої окуляри від сонця без сонця. Ну і нехай — головне, щоб тебе бачили інші.

Слід жити зі швидкістю 800 км на годину і швидко померти, розбризкавши по капоту мозок, наче сперму. Жити зі швидкістю 800 км на годину, аби навіть не встигнути дослухати до кінця хіт літнього сезону. Бути невтішним метеором, яким ніхто не може скористатися. Головне — негайно притягувати до себе всі найгірші загрози, особливо коли на небі збираються хмари. Декаданс — це не лише спроба спокути, а спосіб життя. Марно сигналять таксисти, і якщо раптом підморгують неонові табло готелів, то це лише тому, що лампочка сконала. [21]

У "Хаосі" на всіх його поверхах ще більше пекло, ніж на вулиці. Танок — це більш, ніж мова тіла: ритм посилюється, голови розколюються, звук переважає мелодію. Ані миті спокою, оскільки скажений вигляд має гармоніювати із скаженими рухами. Бриян уже не пригадує, які цицьки йому більше подобаються — великі чи маленькі.

Досить спостерігати за занепадом власних життів — краще руйнуватимемо життя інших. Дівка із флуоресцентним волоссям та нігтями перепила горілки з тоніком. Вона заснула перед екраном із порнухою. Життя — це нічого, крім нинішньої миті. Плювати на день завтрашній, хоч яким би він не був. Ось зараз, посеред непроглядного безсоння, Бриян підведеться, аби намалювати білою фарбою на чорній стіні жіночий силует. У його номері, здається, бракуватиме [22] повітря, але на вулиці його ще менше. Доведеться розтягтися животом донизу просто на чомусь килимоподібному. Під ногами валятимуться якісь окрушини.

Чи можна уявити собі більші тортури, ніж підйом від писку мобільного телефону? Пронизливий та бентежний свист, який перетворюється на довбню відбійного молотка, гальмуючий потяг, на крик болю, приголомшливий вереск, що прориває важку мовчанку ранкової тиші. Доведеться відповісти, інакше смерть. Він іде, перечіпаючись через порожні пляшки (старого алкоголю з невимовними назвами), відкриваючи лобом напіввідчинені двері, і нарешті: тіло падає на металеву підлогу, ліва рука опиняється в якійсь в'язкій калюжі. Зрештою, розхитані зовнішні сходи безпечніші, хоча поруччя там ледь-ледь тримаються. [23] Жодних спогадів про вчорашнє, жодних планів на вечір. Наразі, можна слухати класичну музику, роздивляючись власне зображення у темному згаслому телеекрані. Або витріщити очі у стелю, вигадуючи такі збо-чені порнокартинки, що тут і не опишеш. Під три чорти, що ж треба зробити, щоб знову почати рухатися? Утримуватись від блювання — ні до чого. Чекати, доки світ сконає? Він загинається повільно.

Бриян підводиться і робить непевне танцювальне па. Він потягується, тоді як його поле зору (обмежене низьким вікном вітальні) перетинає гелікоптер. Потім, валяючись на канапі, він відповідає на телефонний дзвінок. Чому павуки ніколи не потрапляють до власного павутиння? Хмари швидко пересуваються по небу, тож невдовзі сонце знов розпече асфальт. Я все ще тут, життя [24] продовжується. Задоволення, на відміну від щастя, має значну перевагу: воно насправді існує. Так, добре, я повертаюсь до Парижа, я також тебе кохаю скучаю пробач пробач пробач чекай на мене я повертаюсь.

Котра зараз може бути година? Жалюзі фільтрують промені курного світла. Жорстка, нерозважлива пристрасть у супроводі фортепіано. Розбити своє серце назавжди, заради когось загубити своє життя і плакати, ридма ридати. І більше не треба ані пігулок, ані батогів — здатися на милість її очей та губ. Щоб при згадці про її поцілунки та парфуми у тебе частішало дихання.

Краще, якщо на початку вона не звертатиме на тебе уваги. Ти люто страждатимеш, уявляючи собі тих, можливих, які кладуть свої голови в заглибнику її плеча. У згаслому Парижі ти спостерігатимеш за іншими [25] щасливцями, видихаючи сумні зітхання. Якщо пощастить, то цей сум зробить тебе сором'язливим і ти більше не вагатимешся із вибором між наркотою та нею; перед тобою постане новий вибір: вона чи самогубство.

Кохати або удавати, що кохаєш, — яка різниця, якщо ти спроможешся одурити себе?

День, коли я подобався дівчатам

Цього ранку стояв день. Так, так, день саме стояв, бо до цього він сидів. І я вас запевняю, що це справляє дивне враження — день, що піднявся на ноги.

Моє життя було пеклом, якого я не побажаю навіть найзапеклішому ворогу. Я не спав півроку, мій шлунок палав від вогню, незважаючи на ніагарські зливи "маалокса", моя дружина покинула мене заради шоу-бізнесо-вої зірки, у мене не було дітей — одним словом, я жив у Парижі у 1994 році. Позаяк, цього ранку замість звичних нарікань мені хотілося підвестися і стояти. Як день.

Без жартів, у повітрі було щось дивне. Я відчув це, тільки-но вийшовши з будинку. [27]

Якась дівчина на вулиці посміхнулась мені, потім її подруга: за десять хвилин я перевершив свою тижневу норму "посмішок незнайомих дівчат на вулиці". І я сказав собі, що цим слід скористатися. Це було не так уже й важко — наздогнати тих двох дівчаток. Як завжди у таких випадках: одна — красуня, інша — страшко; це коштуватиме мені дві чашечки кави (три, якщо враховувати мою).

Я їм запропонував:

— Може, присядемо десь на терасі?

— І що ми там робитимемо? — відповіли вони мені в один голос. — Якщо ти хочеш покохатися з нами — ми згодні. І не має потреби платити за дві кави (три, якщо враховувати твою).

Гарнюня почала цілувати мене, мацаючи язиком по моїх яснах. Потворка делікатно [28] поклала свою руку на мої яйця. Гарнюня, лапаючи рукою під сорочкою, почала ніжити мій гладкий стан. Потворка завела мою тростину. Гарнюня потягла мене за волосся. Потворка заліпила смачний поцілунок гар-нюні. Потворка виявилась гарнішою за гарнюню.

І все це відбувалося просто на вулиці, на очах у байдужих перехожих. Кажу ж бо вам, що цей ранок був не зовсім нормальним.

Ми попрямували до лави у парку, і поки я лизав вушко красуні, потворка умостилася на мене зверху. Вона була без трусиків, тож мені було зручно потрапити всередину. Після кількох перепихів ми кінчили одночасно.

Я припускаю, що ми голосно волали, бо ж коли я відкрив очі, навколо нас зібралося чимало людей. Деякі ґави навіть кидали нам монети. Якраз час би їх підібрати — але дівчата ушилися. [29]

Я застібнув ґудзики своїх білих джинсів 501-ї моделі. Зі мною ніколи не траплялося нічого подібного. Мені доводилося бачити самогубства, передозування, подружні зради. Я брав участь у телевізійних програмах. Траплялося навіть, що я перевдягався жінкою. Але зроду ще не спускав я у незнайомих дівчат без гумки та лівої думки. Моє існування трималося пекельного шляху невідомо куди.

Я продовжував фланірувати бульваром. Перехожі щось насвистували, сміялися, деякі заговорювали до кожного зустрічного. Місто сповнилося доброзичливості, наче Господь раптом подвоїв дозу кисню у повітрі. Я зайшов до бістро, і Аврора подала мені знак. Аврора — це дівчина з бару. Вона завжди носить "боді" в облипку і з голими плечима. Об'єм грудей — 92 см. Словом, вона мені подобалась. [ЗО]

— Ти ніколи не здогадаєшся, що зі мною сталося, — кинув я їй. — Я щойно відтрахав двох дівок на лавці.

Вона подивилася мені просто в очі.

— Послухай. Ти, звичайно, не бог знає що, але певний шарм у тебе є. До того ж, ти уже сто років в'єшся навколо мене. То, може, підіб'ємо підсумки у ladies room (1)?

(1) жіночий туалет (англ).

— Що? Прямо зараз?

Аврора не жартувала, і я не бачив причин для коливань. Зрештою, якщо хтось так вирішив, що саме сьогодні я маю колекціонувати оргазми, нема чого норовитися. Я прямував за нею по кручених сходах, вона обвівала мене своїми сяючими пахощами.

У туалеті ссали два типи. Коли вони повернулися до нас, то побачили таке: рука [31] Аврори в моїй розстебнутій ширінці, мій дружок стирчить із штанів, її цицьки висять з-під задраної футболки, на обличчях наших палає життя. Це їх завело. Вони миттєво приєдналися до нас із готовими до бою прутнями. Аврора прийняла їх в руки, в ворота, в рота та у зад. Кожний отримав по заслузі. Сперма текла наче молочна ріка, і Аврора заковтнула більшу її частину.