Карпатські розбійники - Захер-Мазох Леопольд фон

Не опришкуйте більше, бо без ватажка ви станете звичайними розбійниками! — ось що заповів він своїм побратимам перед смертю.

Опришки так і вчинили: виконуючи останню волю Довбуша, вони поховали його на Чорногорі, під вже згаданим старим буком, тоді поділили між собою гроші та й розійшлись по світу.

Історії відомий і народний месник на прізвище Стольнюк, який опришкував у 2-й пол. 40-х років ХІХ ст. Справжній велетень заввишки понад шість футів [6], він відзначався надзвичайною силою, хоробрістю, а ще такими рисами, як доброзичливість і шляхетність. Під час своїх розбійницьких нападів він мав звичай з'являтися у вирізьбленій власноруч дерев'яній масці.

Так само як і у випадку з Довбушем, до смерти Стольнюка спричинилася зрада його коханки. Це сталося ось як: коли одного разу Стольнюк вкотре завітав у гості до своєї любаски, її хату оточив загін вояків. Тільки-но солдати увірвалися досередини, щоб заарештувати опришка, як той так сильно розмахнувся своєю барткою, що її лезо глибоко увігналося в стелю і застрягло там. І в той момент, коли Стольнюк намагався висмикнути свій топірець, вояки накинулися на опришка й зв'язали його.

Під час допиту Стольнюк спробував був заплутати суддю неправдивими свідченнями, але той грубо звинуватив його у брехні. Зачеплений за живе, народний месник гримонув ланцюгами, в які він був закутий, і розлючено вигукнув:

— Ще п'ять днів тому ви, пане суддя, не наважилися б так розмовляти зі мною!

Як і всіх небезпечних злочинців, Стольнюка було засуджено до страти. Коли опришок уже стояв під шибеницею, він, розпізнавши у натовпі не тільки свою матір, але й свою коханку, кивнув їм головою. Після цього він звернувся з останнім словом до народу і з гідністю прийняв смерть.

Тут варто згадати і те, що в боротьбі з опришківським рухом австрійська влада, крім загонів регулярного війська, вміло використовувала ще й допомогу народних месників, які, розкаявшись у власних гріхах, добровільно йшли на співпрацю з нею. Наприклад, коли один із найсміливіших карпатських розбійників якось уночі лежав біля ватри, згадуючи свої молоді роки, то його охопило неймовірно глибоке каяття, адже колись його душу не обтяжувала жодна провина, а руки його ще не були залиті кров'ю. Надворі панувала цілковита тиша. Аж раптом дерева, що стояли довкола, похилились додолу, вогонь погас, а дим від вогнища, загадково клубочачись, став помалу перетворюватися на якусь дивну постать. Враз перед опришком, якого обійняв панічний страх, постав злий дух, що мав довгу сиву бороду. Спершу нечистий, нахилившись над бідолашним чоловіком, заходився насміхатися над ним, а тоді став пропонувати йому усі земні скарби, аби лише той не відмовлявся від свого кривавого ремесла. І хоч як злий дух не намагався спокусити опришка, а проте всі його зусилля виявилися даремними. Більше того: коли опришок перехрестився, нечистий, обернувшись у дим, здійнявся вгору. Схопившись на ноги, опришок побачив, що вогонь продовжує горіти, а його побратими і далі спокійно сплять довкола ватри.

Наступного ранку він подався до найближчого села і, знайшовши в ньому священика, висповідався йому. Розкаяному грішникові духівник порадив іти до Станіслава й добровільно з'явитися там до найвищого повітового урядника. Той так і зробив. Вислухавши опришка, поважний чиновник завів мову про те, в який спосіб можна було б якнайшвидше покласти край опришківському руху. Наслідком цієї розмови стало те, що невдовзі австрійський чиновник звернувся до уряду з пропозицією сформувати спеціальний загін із тих народних месників, які добровільно перестали опришкувати, а також із тих найманих гуцулів, які добре знають свій край і звичаї своєї народности. На його думку, цей загін мав би підпорядковуватися не військовому командуванню, а найвищому повітовому урядникові.

Державна влада схвалила цю пропозицію. Трохи згодом її було втілено в життя, і розкаяний грішник став першим командувачем загону вояків, яких назвали гірськими стрільцями. Добре орієнтуючись на місцевості і знаючи більшість потаємних стежок опришків, вони боролися проти народних месників набагато успішніше, ніж цісарські солдати. Та хоч гірські стрільці і здобули чимало перемог, а проте цілковито викорінити опришківство їм було аж ніяк не під силу.

Лише скасування панщини у 1848 році, яке принесло галицьким селянам свободу й право власности на землю, спричинилося до того, що опришківський рух став занепадати, виконавши свою історичну роль.

Після кількасотлітньої боротьби проти феодально-кріпосницького гніту селяни нарешті примирилися зі своїми колишніми гнобителями.

Переклав Олег Заячківський

Примітки перекладача:

1. ХІХ.

2. Мова йде про перший поділ Польщі, який відбувся у 1772 році і за яким східна частина Речі Посполитої відійшла до Австрії.

3. Право священика вимагати оплату за здійснення ритуальних дійств у ризі.

4. Найбідніші верстви суспільства.

5. Найвищий гірський хребет українських Карпат в районі Коломийського повіту.

6. 1 фут дорівнює 30,48 см.