Кульбабове вино - Бредбері Рей
Сидячи за столиком в аптеці, вони помітили дев'яностоп'ятирічну Елен Луміс, яка із задоволенням уплітала ванільне морозиво. В той день Білл вперше заговорив з Елен. Колись він побачив її стару фотографію і закохався, не знаючи, що зображена на ній прекрасна дівчина вже давно постаріла. Він виявив, що Елен, як і раніше, дуже розумна, їм було цікаво розмовляти в тіні дерев її саду. У свій час вона не вийшла заміж, потім багато подорожувала, і тепер він подорожував по її пам'яті. Це були дві призначені одна одній душі, що розминулися у часі. Елен сподівалася, що вони зустрінуться у наступному житті. В кінці серпня вона померла, залишивши Біллу прощального листа, яке він так і НЕ відкрив.
Ласучи "фруктовим льодом", діти згадали про Душегуба. Він народився, виріс і прожив свій вік у Грінтауні. Цей монстр тримав у страху все місто, підстерігаючи та вбиваючи молоденьких дівчат. Якось Лавінія Неббс вирушила з подружками в кіно. Переходячи через яр, дівчата побачили чергову жертву Душегуба та викликали поліцію. Незважаючи на сильний переляк, вони все ж таки пішли в кіно. Сеанс скінчився пізно, будинок Лавінії перебував за яром, і подружки почали вмовляти її переночувати в когось із них. Але Лавінія була дівчиною впертою та незалежною, вона вирушила додому, де жила зовсім одна. Опинившись у яру, вона почула кроки — хтось крався за нею. Не тямлячи себе від страху, вона перебралася через яр, забігла до свого будинку і замкнула двері, але не встигла Лавінія перевести дух, як почула біля себе чийсь тихий кашель. Не розгубившись, дівчина схопила ножиці, проткнула ними Душегуба і викликала поліцію. Всі хлопчаки Грінтауна шкодували, що найстрашнішій міській легенді настав кінець. Нарешті вони вирішили, що людина, яку винесли з дому Лавінії, зовсім не схожа на Душегуба, а це означало, що можна боятися.
Прабабуся була енергійною та невтомною жінкою. Все життя вона прибирала, куховарила, шила і прала, не сидячи на місці ні секунди, але тепер "вона відступила від дошки життя", ніби підбиваючи підсумки. Вона неквапом обійшла весь будинок, а потім піднялася до своєї кімнати, лягла під прохолодні простирадла і померла. Прощаючись із численним сімейством, прабабуся сказала, що добре виходить тільки робота, що приносить задоволення. У своєму жовтому блокноті Дуглас записав: якщо машини ламаються, а люди вмирають, значить і Дуглас Сполдінг має колись померти.
Скляний ящик-атракціон із провісницею стояв у Галереї давно. Дуглас вірив, що колись чаклунка була живою. Її перетворили на воскову ляльку та змусили писати передбачення на картах. Зрозумівши, що колись помре, Дуглас втратив спокій. Він навіть не міг дивитися свої улюблені вестерни, адже там ковбої та індіанці вбивають один одного. Заспокоїла його лише чаклунка, видавши пророцтво "довгого та веселого життя". Тепер хлопчика часто тягло до Галереї, до вічних і незмінних автоматів і панорам, що повторюють одні й ті самі дії щоразу. І ось одного разу чаклунка зламалася — замість пророцтв почала видавати порожні картки. Том сказав, що в автоматі скінчилося чорнило, але Дуглас вважав, що це сталося через господаря Галереї, містера Морока. Потримавши над вогнем порожню карту, Дуглас побачив слово "врятуйте" французькою, і вирішив звільнити залиту воском провісницю. Програвши в Галереї суму, якої містеру Мороку вистачило на випивку, і дочекавшись ночі, брати вирушили рятувати провісницю. Вони побачили, як п'яний містер Мрак намагався змусити автомат працювати, а потім кийком розбив його скляну будку. Потім він звалився на підлогу, а брати схопили воскову ляльку і кинулися навтьоки. Містер Морок наздогнав їх біля яру. Він схопив ляльку, закинув її в саму середину яру і пішов, буркаючи під ніс лайки. Дуглас відправив Тома за батьком, а сам поліз у яр за провісницею. Батько допоміг синам дотягнути її до гаража. Том запропонував подивитися, що у провісниці всередині, але Дуглас збирався розкрити її тільки коли йому стукне чотирнадцять.
Фургон містера Нада Джонаса їздив вулицями Грінтауна цілодобово. Люди знаходили у фургоні речі, про які давно мріяли, і заповнювали його непотрібними речами, щоб їх знайшов хтось інший. Містера Джонаса вважали диваком, хоч розум у нього був ясний. Багато років тому йому набридли справи в Чикаго, він переїхав до Грінтауна і "і тепер проводив залишок днів своїх у турботах про те, щоб одні люди могли отримати те, чого інші більше не потребують". Була страшна спека, коли Дуглас тяжко захворів. Цілий день його обкладали льодом, щоб зняти жар, а ввечері винесли до саду. Дізнавшись від Тома про нещастя, містер Джонас прийшов побачити Дугласа, але мама не пустила незнайому людину до хворого сина. Він пробрався до хлопчика пізно вночі і дав йому пляшку з найчистішим північним повітрям, узятим з атмосфери Арктики, і ще одну — із солоним вітром Аранських островів та Дублинської затоки, ментолом, камфорою та екстрактом усіх прохолодних фруктів. Вдихнувши вміст пляшок, Дуглас почав одужувати, а вранці пішов прохолодний літній дощ.
Бабуся була великим кулінаром. На кухні, де вона господарювала майже наосліп, панував первозданний хаос, з якого народжувалися дивовижні страви. Одного разу до Сполдінгів приїхала погостювати тітка Роза. Цей не в міру енергійна жінка взялася навести порядок на бабусиній кухні. Сіль, крупи та спеції були розкладені по новим банкам, каструлі та сковороди вишикувалися на полицях, і кухня заблищала чистотою та порядком. Свою бурхливу діяльність тітка завершила покупкою кулінарної книги та нових окулярів для бабусі. У той вечір вся родина у чолі з дідусем очікувала на вечерю чогось небаченого і неповторного, проте їжа виявилася неїстівної — отримавши нову кухню, бабуся розучилася готувати. Тітку Розу відправили додому, але це не виправило плачевного становища Сполдінгів. І тоді Дуглас вигадав, як повернути бабусі кулінарний талант. Вставши вночі, він перевернув кухню вгору дном, повернувши колишній хаос, замінив нові окуляри на старі й спалив кулінарну книгу. Почувши шум на кухню, з'явилася бабуся і почала готувати.
Літо скінчилося, коли у вітрині канцелярського магазину з'явилося шкільне приладдя. Дідусь зібрав останні кульбаби і зняв з веранди гойдалку. Дуглас востаннє ночував у дідусиній вежі. Виглянувши у вікно пізно ввечері, він, як чарівник, змахнув руками, і місто почало гасити вогні. Хлопчик не засмучувався, що все пройшло, адже у льоху зберігалося дев'яносто пляшок вина з кульбаб із законсервованими літніми днями.
