Із збірки "Каліграми" - Аполлінер Гійом

Без ліку моряків запагубивши море
Ковтає мої крики як потоплених богів
Одну лиш тінь воно терпіти може
Тінь широко розкрилених орлів

Здригнувся Бог то слово вибухло як ватра
Біжи держи мене Як жаль мені тих рук
Що простягалися побожно на мій гук
Яка ж оаза рук мене підхопить завтра
Чи ви вже вмієте радіть новим речам

О голосе я вивчив мову моря
І у нічнім порту серед шинків гармидеру
Я став упертішим за ту лернейську гідру
Дивись обіруч я зарну
В артерію кипучу міста
Та якщо завтра в мить одну
Ущухне кручія вириста
Хто зна куди тоді зверну

Подумай що залізниці
Вийдуть скоро з моди й ужитку
Дивись

Перемога
Це буде передусім
Добре бачити здалека
Все бачити зблизька
I щоб усе називалось по-новому

РУДА ВРОДЛИВИЦЯ

Ось я перед людьми людина із здоровим глуздом
Знаю життя а дещо і про смерть що може знать живий
Зажив страждань і радощів кохання
Спромігся часом на думки які приймали інші
Вивчив кілька мов
Чимало попоїздив
Війни нюхнув в артилерії та піхоті
Втратив найближчих друзів у тій жахливій боротьбі
Здобувся рани в голову трепанувався під наркозом
Щось знаю про старе й нове що може про них знати індивід
I от тепер забувши про війну
Між нами і для нас о друзі
Суджу я давній спір традиції і пошуків
Порядку і Пригоди

Ви чиї уста створені на подобу божих
Чиї уста утілений порядок
Будьте вибачні порівнюючи нас
До тих що в вашому порядку досконалі
Адже ми скрізь шукаємо пригоди

Ми вам не вороги
Ми хочемо вам дати широкі дивовижні володіння
Де тайна у цвіту усім дається тільки рви
Де є нові огні не бачених ще барв
I тисячі фантомів невагомих
Що треба їх реальністю зробити
Ми хочем дослідити доброту безмежну мовчазну країну
I є в нас час те все відкинути чи знову повернути
Тож майте жаль до нас ми завше боремось на гранях
Безмежності і майбуття
Простіть нам наші помилки простіть наші гріхи

Бо літо вже іде із спеками та грозами
З весною воднораз моя померла юнь
О Сонце то ж доба полум'яного Розуму
I я гряду в іюнь
Захоплений її величною ходою
Лише її люблю її пильную слід
Вона мене так вабить як магніт
I має вид
Вродливиці рудої

Волосся в неї золоте
Незгасним спалахом цвіте
То пломінь пломінь незвичайний
Що по троянді грає чайній

Але смійтеся смійтеся з мене
Люди всюдишні а найпаче люди тутешні
Бо стільки є такого що я не смію вам сказати
Стільки є такого що ви не дасте мені сказати
Змилуйтесь наді мною