Зоря півдня - Верн Жуль

Се спостережене, здавало ся, ще більше засумувало хтруса.

— Кипріяне! Старий друже! Ти хворий і одинокий тут у пустині'! — кликнув птах і упав йому до ніг.

Було се рівнож дивне явище, бо струс як говорити, так і клякнути не може. .

Кипріян і сьому не здивував ся і вважав се також цілком природним, що птах, винявши з під лівого крила шкіряну фляшку з свіжою водою, змішаною з коняком, притулив її до його уст.

Здивував його птах доперва тоді", коли відкинув своє пірє та довгу шию і станув перед ним, та вже не яко птах, а високий мущина і то нїхто инший, як його приятель Фарамон Варт.

— Ну так, се я — кликнув Фарамон —— чи ти не пізнав мене по перших словах? Дивуєш ся мойому строєви? Се підступ воєнний, якого навчили мене Кафри, а який дає можність безпечно наблизитись до срусів. Однак говорімо про тебе, мій приятелю, 3 відки ти ту узяв ся сам один і хворий? Не припускав я цілком, що ти в тім ,краю і тільки звичайний случай позволив менї тебе стрінути.

Кипріян ледви говорив і не богато пояснив свому товаришеви.

А сей, бачучи в якому стані* він находить ся, не питаючи його більше, взяв ся рятувати хворого.

Сміливий стрілець набрав ся богато досвіду підчас своїх прогульок і знав також добре средство, якого Кафри: вживають проти горячки.

Фарамон викопав яму в землі', наповнив її деревом,, зробив з кори руру, щоби полишити доступ воздуха і підпалив дерево. Коли випалилось, в яму, розігріту як печ: кухонна, вложив Кипріяна, полишаючи йому тільки голову на верха. Не минуло 10 хвиль, коли рясний піт вкрив тіло" Кипріяна; імпровізований лїкар дав тепер хорому напитись кілька чашок напитку, приготованого із звісного йому лїч-ничого зїля.

Кипріян заснув незабаром твердо.

Сонце схиляло ся над заходом, коли хворий пробудив ся і досить сильним голосом зажадав їсти. Його приятель ждав тільки на се і подав йому зупу з зїля та звірини,, печені куропатви і чарку коняку. .

Кипріян, підкріпившись, почув себе богато сильній-шим і мряка сповиваюча його мозок, розвіялась.

Минула година. Варт, покріпившись також упольоват-ною звіриною, росказував Кипріянови, в який спосіб знайшов ся в тих сторонах.

— Знаєш добре, до чого я спосібний, коли росходить ся о новий, незвісний мені' рід полюваня. Від кількох, тижнів полював я на слони, жірафи, льви, та знудившись, тим, рішив я змінити рід полюваня. До сеї околиці' забрив я з моїми ЗО Бассутами, яким плачу місячно по мошонці" склянних дрібничок, за що в вогонь пішли би за мною.

Від кількох тижнів користую ся гостинністю пануючого над тим краєм Тонаї і бажаючи добути від нього" право полюваня на просторах, які є його власністю, позичив я йому моїх Бассутів і чотири рушниці" на виправу проти ворогів. Цілком природно, ідо пальна збруя давала йому побіду.

Радість Тонаї з тієї причини була безмежною і навязали ми кріпку приязнь поміж собою, зміцнивши її заміною крови, с. є накололи ми собі взаїмно малі знаки на рамени. Від сеї пори є ми звязані з собою на смерть і житє. В його краю я цїлком безпечний і виправив ся я на полюванє на сгруси і тигри.

Минувшої ночі вбив я тигра і може чув ти пекольний вереск, який супровожав сьому.

Уяви собі, що ми збудували шатро і поклали перед ним вбитого буйвола, надіючись, що тигри заманять ся до його підчас ночі.

Тигр не дав на себе довго ждати, заманений запахом свіжого мяса. На нещастє прибігло також 200 — 300 шакалів; з того то повстав той концерт, який мабуть і до тебе долинув.

А так, чув я — відповів Кипріян — припускав навіть, що се в мою честь відбув ся.

— О нї, мій дорогий — кликнув Варт — відбув ся він в честь вбитого буйвола, там в долині", яка тягнеть ся по правій стороні". В ранцї з буйвола полишились тільки кости. Покажу їх тобі; гарний се препарат анатомічний. Покажу тобі також мого тигра, найкращу звірину, яку уполював я досі' в Африці'! Шкіру вже зняв я з нього і повісив на дереві, щоб висохла.

— По що се ти так дивно переодягнув ся? — спитав його Кипріян.

— Як вже сказав я тобі, Кафри уживають сього пере-одягненя, бо струс є дуже обережний і не легко його підійти. Скажеш може, що маючи стрільбу, міг я до них стріляти,— однак саме прийшла мені" охота заполювати на них як Кафри і се дало мені' змогу прийти ще в пору до тебе.

— Дійсно останній час був. Думаю, що без твоєї помочи був би я-вже розпрощав ся з сим світом — відповів Кипріян, стискаючи руку Варта.

Інжінєр не лежав вже тепер в ямі, тільки на постелї з листя, яку розстелив йому його приятель.

— Роскажи мені' тепер про свої пригоди, просив. Фарамон.

Кипріян, доволі' вже сильний, згодив ся на просьбу приятеля і росказав йому короткими словами про події, які склали ся в Ґріквелєндї і чому підняв ся погоні' Мата-кіта. Не поминув також важнїйших пригод підчас подорожі, смерти Панталяччія, Фріделя і Гільтона, загадочного зникненя Бардіка і виправи Лїя, якого повороту тут дожидав.

Варт слухав дуже зацікавлений. На питане, чи не стрінув Кафра, подібного до Бардіка, відповів заперечаючо.

— Я спіймав коня, який біг долиною, може се твій? — і росказав, в який спосіб попав ся кінь в його руки.

— Перед двома днями полював я з моїми Бассутами; нараз з південної сторони гір вибіг до нас гарний кінь, що тягнув за собою поводи. Бідне звіря мабуть не знало, що з собою вчинити. Кликнув я на него, показуючи в руцї цукор. Підбіг до мене. Так отже спіймав я його; Гарний кінь, повний вогню і "солений", як найкраща шинка.

— Се мій — кликнув розрадуваний Кипріян. — Се мій Темпляр.

— Цілком природно, забереш собі його — сказав Варт. — Мені' дуже приємно, що можу тобі його звернути. А тепер добраніч! Спи порядно, завтра в ранцї рушаємо в дорогу.

Слідуючого дня в ранцї Китаєць вернув точно до табору, приносячи з собою трохи поживи. Варт росказав. йому, що стало ся в часі' його неприсутносте і полишивши інжінера під опікою Китайця, сам вернув ся по Темпляра, за яким так тужив Кипріян.

XIX.

Чудесна печера.

Був се дійсно Темпляр,. якого Кипріян побачив, пробудившись в ранцї на другий день. Привитанє було дуже щире. Можна було завважати велику радість, яку кінь відчував, повернувши до свого пана.

Кипріян поснідавши, сїв на коня, якого Фарамон провадив за поводи і так пустили ся до столиці* Тонаї.

Дорогою росказував Кипріян дальше про свої пригоди, а коли, говорячи про утечу Матакіта, менше більше описав його вигляд, Варт почав голосно сміяти ся.

— Ага, менї здасть ся, що буду міг росказати тобі дещо про того злодїя, хоч про діямант не знаю нічого.

— Що хочеш через те сказати? — спитав Кипріян.

— Се, що мої Бассути спіймали вчера блукаючого по околиці' Кафра і звязавши йому руки і ноги, віддали його Тонаї. Здасть ся, що Тоная не буде з ним жартувати, бо дуже лякаєть ся шпіонів, а Кафр, чужинецького походженя, мусить збудити в нїм підозрінє. Досі' не стало ся йому нїчого лихого, бо на щастє має він талан скомороха і удає з себе ворожбита.

— Тепер вже не сумнїваю ся, що се мій Матакіт — кликнув Кипріян.

— В Тонаї найдеть ся чимало кар для ворогів, однак повторюю тобі, що можеш бути супокійний о судьбу свого слуги. Його вміннє ворожити хоронить його і ручу ся тобі, що застанемо його здоровим.

Вістка ся заспокоїла Кипріяна. Мета його подорожі була вже недалека. Не сумнївав ся також нї хвилини, що

Матакіт має біля себе діямант п. Веткінса, та що його віддасть йому без опору.

Так балакаючи, їхали оба приятелі рівниною, яку Кипріян проїхав перше на хребті жірафи. Під вечір заїхали до столиці' Тонаї, розложеної півколесом на невеличкім горбку.

Було се справдішнє місто, маюче 10—15 тисяч мешканців, з гарними улицями, широкими хатами добре виглядаючими на внї, а внутрішнє їх уладженє вказувало на заможність. Коли Варт вказав ся, розсунули ся всі' огорожі крізь численні подвіря аж до салі церемонїяльних принять, де звичайно перебував Тоная "непобідимий побідник", окружений численною дружиною офіцирів і сторожі.

Тоная мав 40 лїт. Був високого росту, сильно збудований, одягнений в червоний плащ без рукавів і богато гаптований фартушок з скляних перел. На голові мав дія-дем з зубів дика, на раменах" і ногах богато бранслєт з блискучої міди. Вираз його лиця був інтелїгентний, однак суворий і деспотичний. Варта, якого кілька днів тут не бачено, приняв Тоная дуже святочно, як також його приятеля.

— Приятелі' наших приятелів є нашими приятелями! — сказав Тоная, як звичайний собі міщанин.

Почувши, що новий його гість є хворий, призначив для нього одну з найкращих кімнат своєї палати і казав подати богату вечерю.

Варт порадив, щоби справу з Матакітом полишити до слідуючого ранку.

Стан здоровля Кипріяна був добрий, коли на слідуючий день в ранцї, разом з приятелем, удав ся до короля. Цілий двір зібрав ся в великій салї і оба чужинці' прилучили ся до нього. Фарамон доволі'добре говорив краевою мовою, отже він взяв ся вести переговори.

— Мої Бассути — сказав до короля — спіймали недавно молодого Кафра, якого віддали тобі, королю. Отже показуєть ся, що се є слуга мого приятеля, великого

ученого, Кипріяна Мере, який числить на твою великодушність, що йому звернеш його. В імени отже його і моїм, яко твій приятель, звертаю ся до тебе з тією просьбою. Тоная настроїв своє лице дуже дипльоматично.

— Витаю у себе великого ученого — відповів — так щож він жертвує менї за вязня?

— Добру рушницю, 10 разів по 10 набоїв і мошонку з скляними перлами — сказав Варт.

Прихильний гомін серед присутних був відповідно на сю щедру заплату; один тільки Тоная видавав ся не дуже вдоволеним.

— Тоная є великим володарем — сказав князьок випрямившись на свойому фотелі* — і боги ним опікують ся. Перед місяцем прислали вони Варта з хоробрими войов-никами і збруєю, щоби помогли йому побороти ворогів.

Тому отже, якщо Фарамонови Бартови на тім залежить, повернемо слугу здорового й цілого його приятелеви.

— А де він тепер находить ся? — спитав стрілець.

— В святій печері, де стережуть його в день і— ночи — відповів Тоная з повагою.

Фарамон Варт переклав сю відповідь Кипріянови і просив короля о' дозвіл відвідати бранця разом з приятелем.

На ті слова відозвав ся неприхильний гамір серед присутних. Нї, жаданя білих є безсоромні! Нїхто з чужинців не переступив ще порога святої печери.