Талія - Геродот
А Зопір попросив дати йому військо. І коли він його від них одержав, він взявся за виконання, того, про що умовився з Дарієм. Отже, на десятий день він вивів вавилонське військо, оточив тисячу тих перших, про яких домовився з Дарієм і поперерізував їх. Коли вавилоняни побачили, що він виконує все, як їм пообіцяв, вони дуже зраділи і вже були готові дати йому все, що він попросить. Він зачекав, щоб минули призначені дні, і вдруге вивів добірні загони вавилонського війська і перерізав іще дві тисячі дарієвих воїнів. Коли і це побачили вавілоняни, всі вони почали розхвалювати Зопіра і тільки про нього йшли в них розмови. Він знов зачекав, щоб минули призначені дні і вивів вавілонян на місце, про яке умовився з Дарієм, оточив і перебив іще чотири тисячі перських воїнів. І коли він зробив такий подвиг, то добився всього, що хотів, його призначили головним воєначальником і начальником охоронців фортеці.
158. Отже, коли Дарій розпочав загальний наступ із усіх напрямів на фортецю, тоді вже виявилася Зопірова зрада. Бо вавилоняни піднялися на мури фортеці і оборонялися проти нападів Дарієвого війська, а Зопір відчинив навстіж так звані Кіссійську і Белову брами і пропустив персів у фортецю. А серед вавилонян ті, які побачили, що сталося, кинулися тікати в святилище Зевса-Бела, а ті, які ще цього не побачили, залишилися кожен на своєму місці, аж поки й вони зрозуміли, що сталася зрада.
159. Так удруге було здобуто Вавилон, а Дарій, підкоривши вавилонян, зруйнував усі мури фортеці і зламав усі брами (бо перед тим, коли Кір здобув Вавилон, він цього не зробив). Потім Дарій посадив на кіл найвидатніших із мешканців(1), числом до трьох тисяч, а інших залишив вільними, дозволивши їм жити в місті. А для того, щоб вавилоняни взяли собі жінок (аби не припинився їхній рід), Дарій передбачив і зробив таке (бо своїх жінок, як я вже сказав спочатку, вавилоняни задушили для заощадження харчів) — він наказав сусіднім народам зебезпечити жінками Вавилон, визначивши кожному з них певне число жінок, і так він зосередив там п'ятдесят тисяч жінок. Від цих жінок походять теперішні вавилоняни.
160. На думку Дарія, ніхто з персів не перевершив Зопіра щодо його мужності, ні з тих, які були до нього, ні з сучасних, за винятком самого Кіра, бо з Кіром жоден перс не вважав себе гідним зрівнятися. Кажуть, що часто Дарій висловлював думку, що краще було б, коли б Зопір не зазнав такого каліцтва, ніж до його держави крім цього було б приєднано ще двадцять Вавилонів. Він щедро винагородив його. Бо щороку давав йому дари такі, які перси вважають за найцінніші. І віддав йому у володіння до кінця його життя Вавилон, звільнив його від податків і ще багато інших привілеїв він дав йому. Від цього Зопіра народився Мегабіз, котрий як стратег воював у Єгипті з афінянами та їхніми союзниками(1). І цього Мегабіза сином був Зопір, який, покинувши персів, перейшов до афінян.
ПРИМІТКИ
Книга III. Талія
1.1. Спадкоємець Кіра Камбіс II (530-522 до н. є.) за чотири перші роки свого царювання поширив перську державу до Середземного моря (III, 34). Коло 525 р. він підготувався до давно запланованого походу на Єгипет.
1.2. За причину війни персів із єгиптянами Геродот уважав особисті мотиви: образу, яку Амасій завдав Камбісові, союз єгиптян із лідійцями (І, 77) і прагнення дальших завоювань.
1.3. Про єгипетських лікарів див. у кн. II, розд. 84 і III, 129.
2,1. Закон, що про нього йдеться в розд. 84, тоді, мабуть, ще не було запроваджено. Амасій розумів, що його дочка не може стати законною дружиною перського царя, бо його законними дружинами могли бути лише персіянки. Сумнівно, що Нітетіда могла бути дочкою Апріеса.
4.1. Розповідь про Фанеса Геродот міг почути ще, будучи в Галікарнассі. Ім'я Фанес рідкісне. Воно є на одній посудині з Навкратіди. Якщо воно тотожне з ім'ям Фаенес, то воно зафіксоване на одній монеті з Галікарнасса.
4.2. За уявленням Геродота арабські племена було об'єднано в одній монархічній державі, але в дійсності цього не було. Могло йтися лише про якогось одного племенного вождя.
5.1. Про місто Кадітіс уже було в кн. II, розд 159.
5.2. У даному разі Геродот відрізняє "палестинських сірійців" від фінікійців. Тут у нього ідеться про філістимлян. В інших місцях він уживає назву Палестина для означення всього східного узбережжя Середземного моря.
5.3. Це не тому, що Аравія — країна арабів — доходила до Середземного моря, а через те, що торговельний шлях від Аравії до Середземного моря контролювався якимсь арабським владарем.
5.4. Іенісос — місто недалеко від Єгипту біля колись важливої гавані Рінокрлура.
5.5. Про це озеро вже було в кн. II, розд. 6
5.6. Єгиптяни називали озеро Сербоніду "Видихом Тіфона", маючи на увазі його смердючі випари. В грецьких міфах Тіфон або Тіфоей був стоголовою потворою, сином Геї ("Землі") і Тартара. Його перемогли олімпійські боги і сховали під землею. Вважали, що, переможений, він лежить під діючими вулканами і їхні виверження — його подихи. Ототожнений із єгипетським Сетхом (II, 144), він перенісся в Єгипет.
6.1. Геродот називає демархами місцевих правителів, підпорядкованих правителям номів — номархам.
6.2. Повідомлення Геродота підтверджується назвою Остракіна, яку наводить Йосиф Флавій, іудейський історик першого ст. н. є. Це було місто між горою Касій та Ріноколура-ми в безводній місцевості.
8.1. Число 7 у багатьох народів давнини вважалося священним. Використання крові характерне для обрядів прилучення чужинців до складу якогось племені і для присяг.
8.2. Тут цікаві повідомлення про доісламську релігію арабських племен. Невідомо, звідки Геродот міг довідатися про імена арабських богів. Діоніс (?) — Оротальт, що можна [463] тлумачити, як "вогонь бога", і Уранія, тобто небесна Афродіта — Алілат (просто "богиня"?). Можливо, тут ідеться про семітські божества Баала і Астарту (Ашторет).
9.1. В Аравії нема "великої ріки", яка вливалася б у Червоне море.
9.2. Тут є дуже сумнівне повідомлення про шкіряний водопровід.
10,1. Псамменіт у Геродота — це ім'я Псамметіх, яке мали троє фараонів XXVI династії.
13,1. Лівійські племена на заході від Єгипту. Про них у кн. IV, розд. 168.
14.1. Цих царських суддів було семеро. їхня посада вважалася дуже почесною, хоч їхнє життя наражалося на небезпеки.
14.2. Оскільки залога мітіленської трієри становила 200 чоловік, то наказано було вмертвити 2 тис. єгиптян.
15,1. Лівієць Інарос очолив 462 р. повстання проти персів. Таннір (Таннюрас) син Інароса, і Павсіріс, син Аміртея, не згадуються в інших джерелах. Афінська експедиція на підтримку повстання Інароса в 459-454 рр. до н. є. не мала успіху. Аміртей (Амюртайос) став фараоном XXVIII дин. (404-399 до н. є.), але він був тим Аміртеєм, який підтримав повстання Інароса. Перси не могли проникнути в болота Дельти, де владарювали Інарос і Аміртей, і змушені були визнати владу їхніх синів.
16.1. Про блюзнірські дії царя Камбіса нема згадок у єгипетських джерелах. Очевидно, ці дії є вигадкою єгипетських жерців, які були ворожі йому через те, що він значно скоротив їхні прибутки. Взагалі перси поважали релігію чужих народів. На статуї, що її поставив наварх (капітан) фараонів Амасія та Псамметіха III, є напис, в якому сказано, що Камбіс ушанував богиню Нейт, відремонтував її храм і збільшив його доходи за рахунок коштів, призначених для грецьких найманців.
16.2. Поховання в житлових приміщеннях практикувалося ще в додинастичну епоху в Єгипті.
17,1. Аммонії, тобто мешканці оазису Сіва. Геродот знав дуже мало про країни, розташовані на півдні від Єгипту (II, 29 і далі). Дослідники вважають, між іншим, і на цій основі, що він написав свій "Єгипетський логос" після інших книг. Ефіопи-довгожителі — це міфічний народ, "найбільші та найгарніші з усіх людей".
18,1. "Трапеза Сонця" — це, можливо, неправильний переказ якогось міфу. В єгипетських джерелах ідеться про "луг приношень", до якого прилітають душі померлих, щоб попоїсти. Відомий звичай залишати поживу на могилах. У Нубії було знайдено посудини із зображеннями тварин (а не людей), які їдять страви з схожого на жертовник стола. Можливо, це є також зображення "трапези сонця".
19.1. "Рибоїди" (Іхтіофаги) за повідомленням Павсанія (II ст. н. є.) мешкали на південних берегах Червоного моря.
19.2. Відомо, що за давнини метрополія зберігала зв'язки з колоніями, як це було в греків.
19.3. Імовірно, що фінікійці добровільно підкорилися Кірові. Проте фінікійське місто Тір, яке чинило запеклий опір ассірійцям та вавілонянам, без бою підкорилося персам, зважаючи на те, що вони залишили за ним право на автономію і не втручалися в його внутрішні справи.
19.4. Кіпрські міста повстали проти єгиптян і піддалися персам (II, 182). 20,1. Такі дари, очевидно, були традиційними на Сході (пор. III, 84). 21,1. Луки, справді, були основною зброєю давніх ефіопів.
23.1. Довголіття ефіопів могло пояснюватися ще й тим, що вони нараховували в році не 12, а 5 місяців. Це для деяких племен східної Африки підтверджують повідомлення мандрівників.
23.2. Тут звичайне перебільшення, але за давніх часів у Ефіопії, тобто в Нубії справді добували багато золота. Ця країна в єгиптян називалася країною золота (по-єгипетському НУБ— "золото").
24,1. Звичайно, в єгиптян не було прозорих скляних саркофагів. Що саме Геродот називає тут склом (гюелос) не відомо.
25.1. За Геродотом Камбісів похід проти ефіопів закінчився поразкою його війська. Проте новітні історики вважають, що перси досягли своєї мети. Камбіс поширив свою владу в Єгипті аж до південного кордону Єгипту, тобто до другого водоспаду (там, де тепер Ваді-Хальфа на кордоні з Суданом).
25.2. Можливо, що Камбісове військо десь біля другого водоспаду вже не пливло Нілом, а пішло пустелею на південь. Геродот у зв'язку з перським походом не згадує про [464] Ніл, але це пояснюється тим, що, на його думку, Ніл від Елефантіни тече з заходу на схід, а ефіопи живуть на півдні на березі моря, яке обмиває Лівію.
26.1. Тут, звичайно, ідеться не про місто, а про "Великий оазис", віддалений від Фів на відстань семи днів шляху, хоч повідомлення заплутане. Оазис Амуна (тобто Сіва) розташований значно далі на півночі, на відстані 14 днів шляху від Фаюму.
26.2.
