Семеро підземних королів - Волков Олександр

Ось він і зберігся на наше щастя!

— Так, звичайно, саме так і сталося, погодилась дівчинка.

— Я побіг за веслом! — крикнув Фред.

— А я боюсь залишатися тут сама, — сказала Еллі, і брат підняв її, посадив на випукле дно човна.

Хлопчик повернувся дуже швидко. Човна спустили з помосту і насилу дотягли до берега, бо він був набагато більший від байдарки. Очевидно, шкіра звіра слугувала прекрасним матеріалом: човен добре зберігся, виявився містким і стійким на воді.

Фред сів на корму, махнув веслом, і знайдене суденце помчало по хвилях.

У КРАЇНІ ПІДЗЕМНИХ РУДОКОПІВ

езабаром після пригоди з Шестилапими втомлених від переживань дітей потягло на сон. Тепер вони не зважувались ночувати на березі: а раптом прийдуть звірі й наступлять на них! Фред розшукав затишну бухточку серед крутих берегів, куди будь кому важко було б ді статися, і там прилаштував човна.

— Я сподіваюся, що це наш останній нічліг, а завтра ми будемо в рудокопів, — сказала Еллі, після того як вони повечеряли сирою рибою і почали готуватися до сну на дні човна.

— А ти не боїшся, що нас погано зустрінуть? — стурбовано запитав Фред.

— Сказати по правді боюся, — зізналася Еллі. — Раміна попереджала мене, що вони не люблять, коли сторонні цікавляться їхніми справами. Я пам'ятаю, який злючий вираз обличчя був у воїна, котрий пустив у мене стрілу… Зараз плекаю одну надію: вони, гадаю, не вчинять нам шкоди, коли побачать, що ми ще діти, і довідаються, що потрапили до їхньої країни ми випадково, не зумисне…

— Добре, якби сталося так, — невпевнено завершив розмову Фред…

Вранці річка понесла їх уперед. Безглуздо було б тепер силкуватися відтягти зустріч з неминучим.

Збігло кілька годин, світло заяскравішало, низьке склепіння печери піднеслося, і перед мандрівниками відкрилася велична Країна Підземних рудокопів.

Навіть для Еллі це було незвичайним видовищем, хоч вона побачила його вже вдруге А що й казати про Фреда? Хлопчик був вражений і зачарований. Ця незмірна вись, де купчаться золотисто-рожеві хмари, ця сумна осіння долина з лісистими пагорбами і розкиданими поміж них маленькими селами, це місто, що тьмяно виднілося вдалині…

Все це було вражаючим і неповторним, і варто було здійснити далеку і небезпечну подорож, щоб це побачити… але чи залишать їх живими господарі дивовижної країни?..

Рантом нове диво вразило дітей: почав розмовляти Тотошко. Еллі, правду кажучи, не дуже й здивувалася, бо Печера була частиною Чарівної країни, а в ній розмовляли всі тварини і птахи. Але Фред просто не міг отямитися від подиву.

— Тотошко! Ти розмовляєш як людина?

— А що тут особливого, гав-гав? — відповів песик. — Чарівна країна — прекрасне місце для нашого брата, і тільки тут ми можемо сповна виявити свої здібності…

Фред від душі розсміявся.

— Та ти не просто говориш, а ще й красномовно! Ото почула б тебе наша вчителька міс Браун! Чим завгодно ручаюся, вона б оцінила тебе найвищим балом!

Тотошко самовпевнено сказав:

— А я навчався б не гірше за вас, хлопчаків!

Тим часом річка, яка все міліла й міліла, раптом зовсім щезла. Видно було, як вода, вируючи, з шипінням утікала в грунт між камінням. Її стік в озеро був підземний.

Човен довелося покинути і йти пішки Діти рушили легкома, бо в них майже не залишилося речей. Кілька миль вони пройшли мовчки, пригнічені незвичайністю обставин, тільки Тотошко щось тихенько бурчав собі, напевно, щось обмірковував.

До міста було недалеко.

— Летить! Летить! — раптом заверещала Еллі, дивлячись угору.

Тотошко жалібно і погрозливо завив, зразу ж забувши про своє вміння розмовляти, а Фред підвів голову. Із хмар швидко опускалася чорна цятка, росла, росла, і ось уже можна було розгледіти дивовижного дракона з вершником на спині.

Ящір опустився зовсім низько, покружляв над мандрівниками, виблискуючи жовто-білим черевом і зчиняючи шум шкірястими крилами. Вартовий, який сидів на ньому з луком в руці і сагайдаком за спиною, уважно розглянув дітей, не кажучи ні слова. Його бліде обличчя з гачкуватим носом було незворушне. Потім він повернув дракона й полетів до міста.

— Минеться, — сказав збадьорілий Фред. — Перша зустріч найважливіша. Він полетів доповісти про нас. Еллі, причепурися, ти розпатлана…

Пройшовши ще кількасот кроків, Фред і Еллі побачили, як з міської брами сипонув великий натовп людей у різнокольоровому одязі. Серце в Еллі завмерло, але, підійшовши впритул до городян, вона хоробро звернулася до кількох людей, які виділялися гордовитою поставою:

— Від усього серця вітаємо вас, панове підземні мешканці!

Прибульці низько вклонилися, а Тотошко гавкнув, викликавши чималий переляк у передніх рядах.

Еллі вела далі:

— Ми не вороги, не розвідники, ми з братом Фредом потрапили у вашу країну ненароком. Там, у себе на батьківщині, ми оглядали одну печеру, а потім… — голос Еллі затремтів. — А потім стався обвал перекрив нам вихід, і ми, в пошуках порятунку спочатку йшли, потім пливли на човні багато-багато днів, так багато, що втратили їм лік…

У цей час неподалік од натовпу опустився ще один вартовий. Він спритно зіскочив з дракона і підійшов до гордовитого чоловіка, який стояв попереду, низько вклонившись, щось доповів йому, і поважний чоловік — це був король Ментахо — сказав:

— Дівчинко, ти брешеш. Мені щойно повідомили, що ви припливли на човні із шкіри і ребер Шестилапого. У вас нагорі не могло бути таких човнів, їх тільки тут під землею виробляють.

— Пробачте, пане, — сміливо заперечила Еллі, але один з придворних підказав їй: "Кажи, ваша величносте". — Прошу пробачення, ваша величносте, у нас був човен з дерева й парусини. У ньому ми пливли, але його розтоптав Шестилапий поблизу покинутого міста Стрибунів. І там, на березі, ми знайшли це шкіряне судно, зроблене в давні часи.

Простота й дохідливість Елліного пояснення справили на слухачів гарне враження, їхні обличчя посвітлішали.

Король Ментахо сказав:

— Ти, очевидно, мовиш правду. Але скажи нам, як тебе звуть, хто ти така, хто цей хлопчик і що за дивного звіра ти тримаєш на руках?

Еллі почала відповідати на запитання з кінця.

— Це звірятко, — сказала вона, — мій песик…

— Маю честь відрекомендуватися: Тото! — перебив песик. — Якщо ми з вами ближче познайомимося, то ви зможете називати мене Тотошком.

— Тотошку, безсоромний, помовч! — нагримала на нього Еллі й смикнула песика за вухо. — Бачите, він розумний та відданий пес, але трохи базіка й хвалько. А хлопчик, про якого ви запитали, — мій троюрідний брат Фред Каннінг з Айови. Він хоробрий і спритний, прекрасно їздить на конях перейшов у четвертий клас. Ну, а що розказати вам про себе? Мене звуть Еллі Сміт, я звичайнісінька дівчинка з канзаського степу…

Тут з натовпу почувся єхидний голос:

— Не вірте жодному її слову! Ця "звичайнісінька дівчинка" знищила двох наймогутніших чарівниць, Гінгему та Бастінду, і перемогла Урфіна Джюса з його лютими дерев'яними солдатами. Прошу пробачення у ваших величностей, що промовив без дозволу, але я не міг стриматися.

— Хто це там? А, Руфе Білане? — вигукнув низенький товстий король Барбедо. — Ну що ж, виходь, не ховайся! Ти розповідаєш про цікаві речі.

Ряди глядачів розступилися, і вперед вийшов кремезний чоловік у лакейській лівреї. Його оченята, що запливли, з відвертою ворожістю дивилися на Еллі. Тотошко з викликом загавкав на Білана, а дівчинка всміхнулася:

— О, це і є той самий зрадник Руф Білан, колишній перший міністр його величності Урфіна Джюса? Ви, виявляється, живі, пане? А ми там, нагорі, вважали, що вас з'їли Шестилапі після того, як ви втекли від народного гніву в підземелля. Але тут, виявляється, ви не розкошуєте?

У натовпі почувся сміх, і навіть сім королів посміхнулися. Удар був завданий влучно, і товсте обличчя Руфа Білана запалало від сорому.

Король Ментахо задоволено кахикнув:

— А ви вмієте володіти собою. Як ви спритно вичитали цього неробу! Знаєте, Еллі, судячи з вашої поведінки, важко повірити, що ви насправді звичайнісінька дівчинка.

— Авжеж, ваша величносте! — втрутився Руф Білан. — Вона фея і недарма з'являється в нашій країні уже втретє. Вона щось базікала про обвал, але хіба обвал спроможний поховати фею?

— Якби ви його бачили, ви не говорили б цього, — обурено заперечила Еллі. — Минулого разу ми з дядьком Чарлі дійсно з'явилися у Чарівній країні на прохання Страшила й Залізного Дроворуба, але тепер це сталося мимоволі. І зараз у нас з Фредом одне бажання якнайшвидше повернутися додому, до наших рідних, які побиваються за нами. Правда ж, Фредді?

— Авжеж, — насилу вимовив хлопчик. Це було перше слово, яке він сказав підземним жителям.

— Відпустіть нас нагору, ваші величності, — попросила Еллі. — Ми побачимося з нашими друзями і, звичайно, знайдемо спосіб покинути Чарівну країну.

— Відпустити вас? — перепитав Ментахо. — Про це треба подумати.

— Ні, не відпускайте їх, ваші величності! — у відчаї заволав Руф Білан. — Я, правда, без злого умислу позбавив вашу країну Сонної води, і я ж — прошу на це зважити! — вказую вам засіб повернути її. Еллі — могутня фея, вона не раз це доводила, її чаклунство може багато чого зробити…

Натяк був надто зрозумілий, і обличчя сімох королів виказували зацікавлення почутим.

— Он як! — вигукнув король Барбедо. — Відновити Священне джерело — це була б велика справа!

— Та що ви вигадуєте, — ледь не крізь сльози мовила Еллі. — Яке Священне джерело? Яке чаклунство? Я нічого не розумію…

— Незабаром зрозумієте, — з вишуканою люб'язністю сказав король Ментахо. — У нашому злиденному становищі ми не повинні втрачати навіть найменшої надії на порятунок. Ми не завдамо ні вам, ні вашим супутникам ніякої шкоди, ми будемо ставитись до вас з великою повагою, але про те, щоб ви вирушили у горішній світ, поки що не може бути й мови…

Мандрівників повели до Веселкового палацу.

УМОВЛЯННЯ

реду, Еллі і Тотошкові надали по розкішній кімнаті в Оранжевій частині палацу, їх ситно годували, незважаючи на нестачу їжі в країні. Полоненим навіть дозволяли прогулянки, але тільки в супроводі двох наглядачів.

Зо два рази діти каталися на човні під вітрилом. Легкий вітер гнав маленьке суденце по ледь збуреному хвилями озеру, і можна було б уявити себе на волі… але вітрилом управляв мовчазний наглядач з похмурим обличчям, а другий тримав кермо.