Менсфiлд-парк - Остін Джейн

У неї попереду багато часу; а про те, щоб їй поїхати тепер, не може бути й мови. Леді Бертрам, звичайно, не зможе її відпустити.

— О, так! Я не можу лишитися без Фанні.

Місіс Рашворт, впевнена, що всі прагнуть відвідати Созертон, запросила і міс Кроуфорд, і хоча місіс Грант, яка відтоді, як оселилася по сусідству, не спромоглася нанести візит місіс Рашворт, зараз поштиво відмовилася від запрошення, вона була рада будь-якій нагоді зробити приємність сестрі; і Мері, вислухавши стільки прохань та запрошувань, скільки належить, зрештою люб'язно погодилася.

Похід містера Рашворта до пасторату був успішним; і Едмунд з'явився якраз вчасно, щоб дізнатися, що намічається в середу, і провести місіс Рашворт до її екіпажа, а двох інших леді — до середини паркової алеї.

Повернувшись до їдальні, він застав там місіс Норріс, яка заклопотано розмірковувала, чи бажаною буде присутність міс Кроуфорд у їхній компанії і чи не затісно буде в ландо у брата і без неї. Обидві міс Бертрам не сприймали всерйоз її вагання, запевняючи, що в ландо вистачить місця для чотирьох осіб, — до того ж хтось може сісти на козли поруч із містером Кроуфордом.

— Власне, чому ми маємо їхати в екіпажі Кроуфорда, — спитав Едмунд, — або тільки в його екіпажі? Чому не можна скористатися матусиним портшезом? Коли вперше заговорили про цю поїздку, я ніяк не міг збагнути, чому для сімейного візиту не краще скористатися сімейним екіпажем?

— Що? — вигукнула Джулія. — Увібгатися втрьох до закритого фаетона, та ще й у таку погоду, коли можна їхати в ландо! Ні, любий братику, я не згодна!

— Тим паче, — додала Марія, — я знаю, що сам містер Кроуфорд хоче нас повезти. Ми домовилися про це раніше, і він, безперечно, сприйняв наші слова як обіцянку.

— До того ж, мій любий Едмунде, — зауважила місіс Норріс, — брати два екіпажі, коли досить і одного, — це просто зайвий клопіт; і, між нами кажучи, наш візник завжди скаржиться на дорогу між Менсфілд-парком і Созертоном, — алеї, мовляв, занадто вузькі, і кущі чіпляють карету; а ти ж сам розумієш, нікому це не потрібно, щоб наш любий сер Томас по приїзді додому побачив карету геть пошарпаною.

— Було б негарно скористатися екіпажем містера Кроуфорда тільки з цієї причини, — мовила Марія, — та, щиро кажучи, наш Уїлкокс — старий бовдур, і візник з нього ніякий. Я ладна заприсягтися, що в середу ми й не згадаємо про вузькі дороги.

— Як на мене, їхати на козлах зовсім непогано, — сказав Едмунд, — я не вважаю це неприємним.

— Неприємним! — вигукнула Марія. — Господи, та я певна, що це взагалі найкраще місце для будь-кого. Звідти значно краще видно все довкола. Мабуть, міс Кроуфорд сама захоче сидіти на козлах.

— Тоді ніщо не заважає взяти Фанні; для неї, без сумніву, знайдеться місце.

— Фанні! — повторила місіс Норріс. — Любий мій Едмунде, про це не може бути й мови. Вона лишиться із своєю тітонькою. Я так і сказала місіс Рашворт. Її там не чекатимуть.

— Гадаю, мадам, — сказав Едмунд, звертаючись до своєї матері, — у вас не може бути інших причин бажати, щоб Фанні не їхала, окрім того, що стосується вас особисто, вашого комфорту. Якби ви могли обійтися без неї, ви, певно, не хотіли б тримати її вдома?

— Звичайно, ні; але я не можу без неї обійтися.

— Можете, якщо я залишуся з вами вдома; а я схильний так вчинити.

У ту ж мить здійнявся галас обурення.

— Так, — вів далі Едмунд, — мені зовсім не обов'язково їхати, і я маю намір лишитися вдома. Фанні так хочеться побачити Созертон. Я знаю, вона дуже цього бажає. Їй нечасто доводиться зазнати такої втіхи, і я певний, мем, ви були б раді зробити їй приємне.

— О, так! Я була б дуже рада, — якщо твоя тітонька не заперечує.

У місіс Норріс було напоготові єдине заперечення, яке вона змогла вигадати, — вони ж запевнили місіс Рашворт, що Фанні не поїде, і виглядатиме дуже дивно, якщо вони раптом візьмуть її з собою; це ускладнення здавалося їй просто непереборним. Це буде дуже, дуже дивно виглядати! У цьому є щось украй нечемне, це майже означатиме неповагу до місіс Рашворт, чиї манери є такими зразково шляхетними й люб'язними, що їй самій, місіс Норріс, мабуть, годі й дорівнятися до неї. Місіс Норріс не любила Фанні, і в неї ніколи не виникало бажання зробити їй приємне; але цього разу вона сперечалася з Едмундом скоріше з вірності своїм власним задумам — тому, що це були її задуми, а не будь-кого іншого. Вона вірила, що владнала цю справу якнайкраще, а найменші зміни можуть тільки все зіпсувати. Тому, коли Едмунд, дочекавшись, поки вона замовкне, відповів їй, що вона може не турбуватися щодо місіс Рашворт, оскільки він, ідучи з нею передпокоєм, зауважив, що міс Прайс, можливо, також поїде, і одразу ж отримав для кузини люб'язне запрошення, — місіс Норріс була надто роздратована, щоб спокійно підкоритися, і лише сказала:

— От і чудово, якщо ти так хочеш, то роби як тобі завгодно, — мені однаково.

— Це може видатися дивним, — сказала Марія, — якщо ти залишишся вдома замість Фанні.

– І вона, звичайно, повинна бути тобі дуже вдячною, — додала Джулія, кваплячись вийти з кімнати, оскільки розуміла, що їй слід було б самій лишитися вдома.

— Фанні буде вдячна настільки, наскільки потрібно в цьому разі, — тільки й відповів Едмунд, і на тому розмова скінчилася.

Вдячність Фанні, коли вона про це почула, була насправді більшою від задоволення. Вона відчувала доброту Едмунда з усією властивою їй вразливістю — і навіть з більшою, ніж він міг собі уявити, не підозрюючи про її сердечну прихильність до нього; але її засмучувало те, що заради неї він відмовляє собі навіть у такій дрібниці, і без нього можливість побачити Созертон нічого для неї не значила.

Під час наступної зустрічі двох менсфілдських сімей до плану поїздки було внесено деякі зміни, що зустріли загальне схвалення. Місіс Грант запропонувала леді Бертрам своє товариство замість синового, а доктор Грант мав приєднатися до них за обідом. Леді Бертрам така пропозиція прийшлася вельми до душі, а в молодих леді одразу ж покращився настрій. Навіть Едмунд був дуже вдячний за таке рішення, що давало змогу і йому взяти участь у поїздці; а місіс Норріс сказала, що це чудова ідея, і вона також хотіла це запропонувати, просто місіс Грант її випередила.

У середу день був погожий та ясний, і невдовзі після сніданку прибуло ландо, містер Кроуфорд привіз сестер; всі вже були готові, тільки місіс Грант мала вийти з екіпажа, а інші — зайняти місця. Найкраще з місць, на яке потайки зазіхав кожний, почесне місце, лишалося незайнятим. Кого ж чекало таке щастя? Поки кожна з сестер Бертрам обмірковувала, як буде краще — при цьому вдаючи, ніби поступається іншим, — вберегти його для себе, справу розсудила місіс Грант, що, виходячи з карети, зауважила:

— Вас тут п'ятеро, отже, комусь треба сісти з Генрі; а ви, Джуліє, нещодавно казали, що хотіли б навчитись правити кіньми, — от вам і нагода взяти урок.

Щасливиця Джулія! Бідолашна Марія! Перша вмить опинилася на козлах, друга зайняла місце всередині, сповнена злостивої образи; і карета вирушила в путь, супроводжувана добрими побажаннями двох леді, що лишилися, і гавканням мопса, якого хазяйка тримала на руках.

Шлях пролягав через приємну місцину, і Фанні, яка ніколи не від'їздила далеко від дому, невдовзі побачила невідомий краєвид, який споглядала з великим задоволенням, милуючись його красою. Її лише зрідка запрошували взяти участь у бесіді, та вона цього й не хотіла. Її власні роздуми були для неї, як завжди, найкращими супутниками; і, дивлячись на нові місця, на дорогу, що бігла в новому для неї напрямі, на незнані землі та лани довкола, на хатинки, стада худоби, на дітей обабіч дороги, вона знаходила в цьому розвагу, що могла б бути цікавішою хіба лише в тому разі, якби вона обговорювала побачене з Едмундом. І хіба що це одне ріднило її з юною леді, яка сиділа поруч; в усьому іншому, окрім прихильності до Едмунда, міс Кроуфорд анітрохи не була подібна до неї. Вона не мала тонкого смаку, здатності тонко мислити і відчувати, властивих Фанні; вона майже не помічала природи, неживої природи: уся її увага була віддана людям, чоловікам і жінкам, а її уподобання — всьому, що жваве та яскраве. Проте, озираючись назад, на Едмунда, коли дорога не мала різких вигинів чи то коли він наздоганяв їх на крутому підйомі, вони відчували одне й те саме — і одночасно вигукували: "Ось і він!".

Перші сім миль міс Бертрам не було чим утішитися; її погляд раз у раз ковзав на містера Кроуфорда і Джулію, що сиділи поруч і про щось безтурботно гомоніли; і необхідність бачити його виразний профіль, коли він усміхнений повертався до Джулії, або чути її сміх, була для Марії джерелом постійного роздратування, яке вона марно силкувалася притлумити з міркувань пристойності. Коли Джулія озиралася, лице в неї сяяло радістю, і щоразу, коли вона говорила до них, голос її звучав піднесено: з її місця відкривається чарівний краєвид, вона б хотіла, щоб усі вони могли ним помилуватись, — і так далі; але помінятися місцями вона запропонувала тільки міс Кроуфорд, і то лише тоді, коли вони досягли вершини довгого узвишшя. Запрошення було не надто наполегливим: "Звідси такий гарний краєвид. Мені б хотілося, щоб ви сіли на моє місце, але боюся, що ви не погодитеся, навіть якщо я вас дуже проситиму". Міс Кроуфорд не встигла ще й відповісти, а карета вже поїхала швидше.

Коли вони опинилися в місцині, що нагадувала про близькість Созертону, міс Бертрам стало легше на серці — адже вона, можна сказати, розривалася на два протилежні боки. Вона мала почуття до Рашворта і почуття до Кроуфорда, і поблизу Созертону перші значно посилилися. Усі переваги, пов'язані із становищем містера Рашворта, належали їй. Вона могла сказати міс Кроуфорд: "Ці ліси належать до Созертону", або недбало зауважити, що "здається, все обабіч — то володіння містера Рашворта", і душа її співала; і їй було чимдалі приємніше наближатися до ошатного будинку — оселі старовинного роду, який безроздільно володарював у своїй царині.

— Тут дорога вже не буде такою вибоїстою, міс Кроуфорд; усі незручності позаду. Звідси дорога вже хороша. Містер Рашворт привів її в належний вигляд, коли успадкував маєток.