Про славних жінок - Боккаччо Джованні

Вітер, жбурляючи його, змусив мореплавців повернути до Єгипту, де їх прийняв цар Полібій. Згодом, коли буря вляглася, Менелай повернувся у Спарту разом з відвойованою дружиною – було це майже через вісім років після зруйнування Трої. Скільки ще жила Єлена після цього, що вона робила, під яким небом похована – не пам'ятаю, щоб колись про це читав.

38. Цирцея, донька Сонця

Цирцея, жінка, що уславилася своїми заклинаннями аж до сьогодні, як засвідчують пісні поетів, була донькою Сонця і німфи Персеї, доньки Океана, і сестрою Еєта, царя Колхіди. Я вважаю, що її назвали донькою Сонця або за виняткову красу, або за її чудову обізнаність із властивостями трав, чи, радше, за розважливість у провадженні справ: астрологи вважають, що ці якості, з огляду на інші, сонце надає людині ще при народженні.

Не пам'ятаю, чи я щось читав про те, чому вона, покинувши Колхіду, подалася до Італії. Всі літописи засвідчують, що жила Цирцея поблизу гори Етей, що у Вольсції,[74] яку аж до сьогодні звемо Цирцеєю – від її імені. Про цю жінку не маємо жодних інших відомостей, окрім згадок поетів, тому, покладаючись на їхні твори, докладу всіх своїх сил і коротко викладу, в що вони вірили.

Насамперед розповідають, що як тільки корабель – чи то волею мореплавців, чи волею негоди – приставав до берега цієї гори, що колись була островом, тут же, співаючи своїх пісень чи напуваючи їх зіллям, Цирцея перетворювала їх на диких тварин різноманітних видів. Так трапилося і з супутниками Одіссея, що поневірялися морем; однак Одіссей врятувався завдяки пораді Меркурія. Коли Одіссей, добувши меча, настрахав чаклунку смертю, вона тут же повернула його супутників у попередній вигляд, а з ним жила цілий рік як з чоловіком і зачала від нього, як розповідають, сина Телегона. Згодом Одіссей, збагатившись досвідом, покинув її.

Я вважаю, що ця історія містить певне приховане значення.

Деякі джерела говорять, що ця жінка мешкала неподалік від Каєти, кампанійського містечка, і була наділена незвичайною могутністю – як на ділі, так і в розмові; коли виникала якась забаганка, то вона не надто вагалася, чи зберігати цноту незаплямованою. І так Цирцея лестощами і підсолодженими словами не лише затягала багатьох із тих, хто приставав до її берега, у свою розпусту, але й штовхала деяких з них на грабунки та піратство; не одного вона підступно змусила забути про свою честь і стати купцями та торговцями; багатьох з тих, що надмірно в неї закохувалися, зробила пихатими. Тож схоже, що ті, в кого нечестива жіноча робота відібрала людський розум, залежно від вчинків перетворилися кожен на свій вид диких тварин: це дійсно видається ймовірним.

Розглянувши таким чином звички чоловіків та жінок, можемо чітко зрозуміти, що всюди є багато Цирцей, а ще більше чоловіків, котрі своєю розпусністю та злочинністю перетворилися на диких звірів. Натомість Одіссей, навчений порадою Меркурія, залишається мудрим чоловіком, якого неможливо підлабузництвом заманити у пастку, і навіть навпаки: своїм прикладом він дуже часто сам визволяє невільників з пут.

Очевидно, все подальше стосується історії, а саме: Одіссей упродовж певного часу жив з Цирцеєю. Говорять, що вона також була дружиною Піка, Сатурнового сина, що був царем Спарти, і навчила його науки віщування. Однак із ревнощів, що він покохав німфу Помону, перетворила чоловіка на птаха, назвавши його ж іменем.[75] Можливо, у нього був такий приручений птах, і за його співом та поведінкою він передбачав майбутнє; і оскільки й сам жив за звичками цього птаха, то, як розповідають, і обернула його в такого ж самого.

Однак я не довідався, коли, як і де померла Цирцея.

39. Камілла, цариця вольсків

Камілла, цариця вольсків, була відомою та гідною згадки дівою. Була вона донькою Метаба, старого царя вольсків, та його дружини Касмілли. Її народження спричинило смерть матері: народивши дитя, Касмілла померла, і батько Метаб, забравши лише одну літеру від імені матері, назвав донечку Каміллою собі на втіху.

Доля була суворою до цієї дівчини від самого народження. Невдовзі після смерті матері жителі Приверна раптово підняли бунт, і вигнанець Метаб, втікаючи зі свого царства, нічого з собою не взяв, окрім своєї маленької донечки, яка була для нього найдорожчою з усього. Втікаючи, нещасний чоловік долав свій шлях пішки, нікого не маючи поруч, хіба що Каміллу, яку ніс на руках. Так він дійшов до ріки Амазен,[76] яка розлилася через дощі, і тож, маючи дитя на руках, не міг її переплисти. Однак тут чоловік знайшов раду, отримавши натхнення від Бога, який не хотів злої долі для дівчини, якій призначена слава. Тож Метаб обгорнув дитя корою коркового дерева, прив'язав до списа, якого був захопив з собою, і, пообіцявши присвятити дівчину Діані, якщо залишиться неушкоджена, напружив з усіх сил руку й пожбурив списа з дитям на протилежний берег, а сам тут же поплив за ним. З Божою ласкою знайшовши дитя неушкодженим, отримав радість у своєму нещасті. Влаштувавши для себе прихисток у хащах лісу, докладаючи неабияких зусиль, вигодував дівчинку молоком диких тварин.

Коли вона зросла до юного віку, почала покривати тіло шкурами диких тварин, вправлятися в киданні списа, користуватися пращею, натягати лука, носити сагайдак, наздоганяти і полювати лісових косуль і козлів та зневажати всіляку жіночу роботу. Насамперед прагнучи зберегти свою дівочість неторканою, Камілла висміювала всіх юнаків, що закохувалися в неї, навідріз відмовляла могутнім принцам, повністю віддаючись службі Діані, якій присвятив її батько. Дівчину, загартовану такими вправляннями, згодом запросили назад на її батьківщину, але і там вона залишилася непохитною в своєму рішенні.

Коли Еней повернувся з Трої й одружився з Лавінією, що стало причиною війни з Турном і рутульцями, Камілла, підтримуючи Турна, з великим військом вольсків подалася йому на допомогу. Частими потужними нападами вона завдавала великих втрат тевкрам.[77] Одного дня у важкій битві вбила багатьох ворогів і переслідувала останнього, якогось Кореба, жерця Кибели,[78] прагнучи здобути його зброю; тут один з ворогів на ім'я Аррунт і завдав їй смертельного удару, влучивши стрілою в груди. Замертво впала вона – для рутульців це була велика втрата. Так і загинула Камілла, займаючись улюбленою справою.

Хотів би я, щоб сучасні дівчата придивилися до Камілли і взяли собі за приклад; адже якщо уявлять собі мужню і цілком незалежну дівчину, яка вільно розгулює то широкими полями, то густими лісами, поміж лігвищ диких тварин, підперезана сагайдаком, наполегливим трудом придушуючи прагнення спокусливої розпусти, відкидаючи насолоди та розніженість від вишуканих страв і витончених напоїв, з твердим переконанням відхиляючи не те що обійми, а навіть розмови з юнаками-однолітками, то на такому взірці вони зможуть навчитися манер поведінки і в батьківському домі, і в храмах, і в театрах, де збирається велика кількість глядачів та найсуворіших суддів звичок. Також нехай би навчилися не слухати нечестивих людей, затуляти уста мовчанкою, плекати строгий вираз очей, слідкувати за поведінкою, всі свої рухи звіряти з вагою чесноти, уникати неробства, гультяйства, надмірної розкоші, танців разом з юнаками. Нехай також розуміють, що не годиться прагнути всього, чого хочеться, і не слід усе робити, що можна, оскільки це суперечить чесноті. Тож коли ставатимуть розважливішими, квітнучи шанованою чеснотою, нехай входять у святе подружжя в належний час, під напучування старших.

40. Пенелопа, дружина Одіссея

Пенелопа була донькою царя Ікарія і дружиною Одіссея, чоловіка надзвичайно спритного: вона є вічним і найсвятішим прикладом неблякнучої жіночої краси і неторкнутої скромності.

Сила її непорочності зазнала справжнього випробування долі, однак даремно. Ще молоду незайману дівчину, яку дуже любили за чудові риси, батько віддав за Одіссея, і від нього вона народила Телемаха. Одіссея раптово викликали в похід, на Троянську війну: скоріше, змусили майже силою. Тож він залишив дружину, старого батька Лаерта, матір Антиклею і малесенького сина.

Правда, за всю війну Пенелопа не зазнала жодного лиха, окрім десяти років відсутності чоловіка. Але коли грецькі вожді стали повертатися з Трої, то надійшла чутка, що багато кого буря розбила об скелі чи закинула на чужі береги, або ж поглинула хвиля – зовсім небагато повернулося додому; однак ніхто не знав, на який курс ліг корабель Одіссея. Тож коли він довго не повертався на батьківщину і ніхто його ніде не бачив, зарахували його до мертвих. У це повірила його нещасна мати, Антиклея, і, аби полегшити свої страждання, покінчила життя в петлі.

Пенелопа ж, важко переживаючи відсутність чоловіка, також глибоко перейнялася сумною звісткою про його можливу смерть. Але виплакавши всі свої гіркі сльози, намарно закликаючи Одіссея, твердо вирішила доживати віку, дотримуючись довічного чистого вдівства у товаристві старця Лаерта і хлопчика Телемаха.

Оскільки Пенелопа була дуже гарна, мала порядний характер і походила з неабиякого роду, це спонукало багатьох знатних чоловіків з Ітаки, Кефалонії та Еолії добиватися її руки і серця; своїми залицяннями вони неймовірно терзали Пенелопу. З дня в день згасала надія на те, що Одіссей живий або що він повернеться. Дійшло до того, що Лаерт пішов з дому на свої сільські угіддя, бо не міг більше терпіти нахабства женихів, котрі зайняли все Одіссеєве царство, постійними настирливими проханнями і переконаннями з усіх сил закликаючи Пенелопу побратися з одним із них. Жінка, боячись, аби врешті не порушити присяги чистоти серця, вважала, що у неї немає шляху до відступу. Тоді на неї зійшло Божественне осяяння, як хитрістю хоча б на деякий час позбутися женихів, призначивши час для відповіді; Пенелопа попросила їх набратися терпіння і дозволити їй доти чекати на свого чоловіка, доки вона не закінчить ткати покривало, як велить звичай жінкам царів. Всі знатні суперники радо на це погодилися, а сама Пенелопа з жіночою хитрістю потай розпускала вночі все, що за день старанно напрядала.

Такою хитрістю вона якийсь час обдурювала женихів, а вони постійними бенкетуваннями розтринькували майно Одіссеєвого царства.