Хроніки Нарнії — 3. Кінь і хлопчик - Льюїс Клайв Степлз

Я хочу взяти її за жінку. Але спершу доведеться добряче її провчити.

— Зрозумій, о мій сину, — відповів Тісрок, — що одних слів замало, аби я міг розпочати війну супроти Нарнії.

— Якби ти не був моїм батьком, о вічний Тісроку, скрегочучи зубами, процідив принц, — Я вирішив би, що це слова боягуза.

— А якби ти не був моїм сином, о запальний Рабадаше, — відповів Тісрок, — то після того, що ти наважився сказати, я не дав би за твоє життя і ламаного шеляга.

Тісрок промовив ті страшні слова так, наче йому була зовсім байдужа доля рідного сина. В Аравіси аж кров застигла у жилах.

— Але чому, о мій батьку, — мовив принц уже з більшим пошанівком, — чому ми так довго вагаємося, замість того щоб негайно покарати Нарнію? Це все одно що повісити ледачого раба чи віддати з'їждженого коня собакам! Нарнія — це ледве чверть території твоєї найменшої провінції. Якщо узяти зі собою тисячу воїв, за якихось два тижні від неї не зостанеться і сліду.

— Немає жодного сумніву, — сказав Тісрок, — що ті маленькі варварські країни, які вважають себе вільними, насправді ледачі, у них немає порядку, з них нема жодної користи. Це гнізда непокори і сваволі, ненависні богам і розумним правителям.

— То чому ми не підкоримо Нарнію? Чому вона досі вільна?

— Знай, о світлий принце, — знову підняв голову великий візир, — що коли твій високородний батько розпочинав своє славне нескінченне правління, земля Нарнії була вкрита кригою та снігом, бо нею володіла могутня чаклунка.

— Я добре це знаю, язикатий візире, — відповів принц.

— Проте мені також відомо, що чаклунки давно немає, сніг розтав, а крига скресла. Нарнія тепер — благодатна й родюча земля.

— А сталося це, о просвітлений принце, через могутні заклинання отих лиходіїв, які тепер називають себе королями та королевами Нарнії.

— Я схиляюся до думки, — відказав Рабадаш, — що це трапилося через зміни у рухові зірок та инші природні причини.

— Про все це, — мовив Тісрок, — нехай сперечаються вчені мужі. Але я ніколи не повірю, що тут обійшлося без магії. Перемогти таку могутню чаклунку… Яких іще несподіванок чекати на цій землі? Її-бо населяють духи в образах звірів, що вміють розмовляти як люди, та розмаїті чудовиська — напів люди, напів тварини. Мені розповідали, що Верховного Короля Нарнії (хай покарають його боги) підтримує дух, страшний і могутній. Він являється в образі лева. Тому напад на Нарнію — справа темна. Я не бажаю щось починати, якщо не певний, що зможу дати собі з цим раду.

— Благословення на тобі, о Калормене, — знову підняв голову візир, — бо боги захотіли обдарувати твого правителя розважливістю та обачністю! Істинно кажеш, о велемудрий: Нарнія — вельми ласий шматок. Але поет сказав, що…

Краєм ока Агошта невідступно пас пантофлю Рабадаша. На слові "поет" принц утратив терпець і нетерпляче ворухнув носаком. Візир урвав напівслові.

— Так, вельми ласий, — повторив Тісрок своїм незворушним тоном. — Коли лиш згадаю, що Нарнія досі вільна, то світ мені немилий. Не маю спокою ні вдень, ні вночі.

— О мій батьку, — звернувся до нього Рабадаш, — а коли я підкажу тобі, як добратися до Нарнії і повернутися звідтам цілим, якщо удача нас зрадить?

— Якщо ти зможеш здійснити це, о Рабадаше, — мовив Тісрок, — то станеш першим між моїми синами.

— Слухай же, о батьку. Ось зараз, коли надворі темна ніч, я візьму дві сотні вершників і рушу через пустелю. Усі думатимуть, буцім ти нічого про це не знаєш. Зранку я вже буду під брамою Анварду — замку верхоландського короля Люна. Ми уклали з ними мир, вони не чекатимуть нападу, отож не встигнуть і оком зморгнути, як я візьму замок. З Анварду я рушу до Нарнії, а далі до Кеа-Перевелу. Верховного Короля там зараз немає: коли я від'їжджав від них, він саме готував похід проти велетів на північному кордоні. Гадаю, що Кеа-Перевел чекатиме мене з відкритими ворітьми, отож здобути його буде зовсім неважко. Я виявлю стриманість і не чинитиму розправи над мешканцями. От тільки дочекаюся, коли причалить "Перлина" з королевою Сюзан і схоплю пташку, щойно вона ступить на берег. Тоді перекину бранку через сідло і — гайда назад до Анварду.

— Чи не станеться так, о мій сину, — сказав Тісрок, що коли здобуватимеш наречену, хтось із вас, ти чи король Едмунд, заплатить життям?

— Нарнійців буде жменька, — відповів Рабадаш. — Я накажу своїм людям, щоб короля зв'язали. І хоча мені дуже хочеться побачити, якої барви його кров, та я опаную себе, аби не дати приводу для війни між тобою, о вічний, та Верховним Королем.

— А що коли "Перлина" прибуде в Кеа-Перевел раніше?

— Не думаю, що при таких вітрах вони встигнуть, о мій батьку.

— Й останнє, мій спритний сину, — промовив Тісрок, — ти розповів нам, як здобудеш жінку варварів, проте не пояснив, як це допоможе мені підкорити Нарнію.

— О мій батьку, а хіба мій план не знахідка для тебе? Немов гостра стріла, я з моїми вершниками прошию Анвард й уп'юся в Нарнію. Коли замок буде наш, ти сидітимеш біля самісіньких воріт Нарнії. Твій загін в Анварді потроху зростатиме, аж доки не стане грізною потугою.

— Що ж, це розумно і передбачливо. Але як повернутися назад цілим і неушкодженим, коли виправа не вдасться?

— Ти можеш заявити, що я діяв без твого відання, проти твоєї волі і без твого благословення, що мене захопила жага кохання і порив юности.

— А якщо Верховний Король вимагатиме, аби ми повернули жінку, його сестру?

— О мій батьку, він цього не зробить, будь певен. Хоча дівочі примхи й розладнали це весілля, Верховний Король Пітер — чоловік обачний. Він не важитиме своєю честю.

Гадаю, йому не байдужі відносини із Ташбаном. Зрештою, він напевно захоче побачити своїх небожів та їх синів на троні Калормену.

— Не бачити йому своїх небожів на троні, якщо я житиму вічно, а ти, без жодного сумніву, мені цього зичиш, крижаним тоном проказав Тісрок.

У кімнаті на хвильку запала ніякова мовчанка.

— О мій батьку, світло очей моїх, — заговорив далі принц, — ми напишемо листа ніби від імени королеви. У листі йтиметься про те, що вона любить мене і не бажає повертатися до Нарнії. Усі-бо знають, що жіноче серце м'яке, а настрої у них міняються швидше, ніж погода. Та навіть коли вони не повірять написаному, то однак не наважаться піти через це з війною на Ташбан.

— О мудрий візире, — звернувся Тісрок до горбаня, — просвіти нас. Що ти про це думаєш?

— О вічний Тісроку, — відповів Агошта, — я знаю, яка сильна батьківська любов. Мені не раз доводилося чути, що сини для своїх батьків дорожчі від діямантів. Чи можу я щось сказати про справу, яка може обернутися великою небезпекою для цього палкого юнака?

— Говори, — відповів Тісрок, — бо коли ухилятимешся від відповіді, то накажу відшмагати.

— Слухаю і підкоряюсь, — простогнав бідолаха. — Знай, о мудрий Тісроку, що ризик тут не такий великий, як здається на перший погляд. Боги не наділили варварів світлом обачности. Їхня поезія, на відміну від нашої, не містить розважливих повчань і глибоких афоризмів — у ній оспівується лише кохання і звитяга. Тому це безглуздя їм здаватиметься чимось шляхетним та гідним найвищого захоплення… ой!

На слові "безглуздя" візир знову скуштував пантофлі Рабадаша.

— Будь стриманим, о мій сину, — мовив Тісрок. — Тобі ж, о достойний візире, хай що робить принц, не належить зупиняти потік твого красномовства. Бо найбільша чеснота достойних — незворушно витримувати дрібні прикрощі.

— Слухаю і підкоряюсь, — пробелькотав візир, намагаючись відсунутися якомога далі від принца. — Кажу вам, що іще може удостоїтися їхнього прощення і навіть поваги, як не ця… е — е–е… відчайдушна спроба, до якої підштовхнуло кохання? Нарнійці не заподіють його світлості нічого поганого, якщо він потрапить до їхніх рук Але це ще не все: можливо, навіть коли принц і не запопаде королеву, його відвага і пристрасть здобудуть її прихильність.

— Добра думка, старий базіко, — сказав Рабадаш, — хоча й зродилася у твоїй почварній довбешці.

— Похвала господаря — світло очей моїх, — відповів Агошта. — О вічний Тісроку, я певен, що боги допоможуть його світлості здобути Анвард. А далі ми доберемося і до Нарнії.

Запала довга павза. У кімнаті стало так тихо, що дівчата затамували подих. Нарешті Тісрок озвався:

— Рушай, мій сину, — сказав він. — Рушай і дій, як сказав. Але не сподівайся від мене допомоги ні підтримки. Я не зможу помститися за тебе, якщо ти загинеш, не визволятиму, якщо варвари візьмуть тебе у полон. І пам'ятай: спіткає тебе успіх чи невдача — якщо проллєш хоч краплю нарнійської крови і через це спалахне війна, ти більше не дочекаєшся моєї прихильности, а місце твоє у Калормені займе молодший брат. Що ж, рушай. Дій швидко і навально. Хай тобі щастить. Нехай Таш, безжальний і незборимий, скеровує твій меч і твій спис.

— Слухаю і підкоряюсь! — вигукнув Рабадаш. Він прикляк перед батьком, поцілував його руки і вибіг із кімнати. В Аравіси уже затерпло все тіло, та, на її розчаровання, Тісрок та Агошта ще залишались на своїх місцях.

— О візире, — проказав Тісрок, — чи певен ти, що ніхто не знає, про що ми тут утрьох радились?

— О мій пане, — відповів Агошта, — неможливо, аби хтось дізнався. Я запропонував, а ти мудро підтримав, щоб ми засідали у старому палаці, бо тут давно не проводяться жодні ради, отож жодна жива душа сюди не поткнеться.

— Так, — погодився Тісрок, — Якби хтось про це довідався, то жити б йому залишилося менше години. І ти, о мудрий візире, викинь із голови, що тут почув. Я теж забуду, що знаю про наміри принца. Він рушив без мого відома і згоди, я не знаю, куди він подався. Гаряча молодість не дослухається до мудрих порад. Ми з тобою страшенно здивуємося, коли довідаємось, що він уже в Анварді.

— Слухаю і підкоряюсь, — промовив Агошта.

– І не думай, що моє серце камінне, що посилаю свого первородного сина на вірну загибель. Звісно, це б тебе втішило, бо ти не любиш принца. Я бачу.

— О непогрішний Тісроку, — заворкотів візир, — коли ти поруч, мені не милий ні принц, ні моє власне життя, ні хліб, ні вода, ані сонячне проміння.

— Твої почуття високі і правильні, — сказав Тісрок. Мені теж усе це не подобається, бо що воно у порівнянні зі славою та силою мого трону? Якщо принцу усміхнеться доля, Анвард буде у наших руках, а там, можливо, й Нарнія.