Терпсіхора - Геродот

до н. є. Теліс називається і царем (басілевс) і тираном. Захопивши владу, він вигнав з міста 500 найкращих громадян. Вони знайшли притулок у Кротоні, і через те, що кротонці відмовилися їх видати, Теліс оголосив їм війну і виступив нроти них, як пише Страбон, з військом у 300 тис. чоловік.

45.1. Зв'язок Доріея з цим походом — це, можливо, спроба жерців пророчого святилища виправдати пророцтво, яке не здійснилося. Про невдалі оракули дельфійського святилища сказано в кн. І, розд. 165 і 167.

45.2. Сібаріс було розташовано поміж двох річок, і кротонці після своєї перемоги підвели одну з річок так, щоб вона знесла все, що залишилося від міста. Після цього старе річище пересохло.

46.1. Ідеться про карфагенських чи фінікійських колоністів на Сіцілії.

46.2. За переказом, Міноя була заснована Міносом (VII, 170). Мінос і Міноя пов'язуються також із Мегарами, де так само була Міноя.

47,1. Простих людей також іноді вважали за героїв (напівбогів), як і ойкістів, напр. Ті-месія в Абдерах (І, 168). Іноді як героїв шанували навіть ворогів за вказівками пророчих святилищ, як зробили аматунтяни з Онесілом (V, 114). Цікавим є приклад із Філіппом, бо мешканці Егести були не греками, а еллінізованими фінікійцями

48,1. Клеомен став царем із самого початку царювання Дарія (III, 148), а помер після битви при Марафоні (VI, 85). Що ж до Доріея, то він помер невдовзі після зруйнування Сібаріса (510 р. до н. є.). Горго стала жінкою царя Леоніда (VII, 239).

49.1. Розповідь про відвідання Арістагором Спарти, очевидно, базується на якомусь надійному джерелі, що ним могла бути сама Горго.

49.2. Найдавніша географічна карта була складена Анаксімандром із Мілета. її доповнив і виправив Гекатей, якщо книга "Опис землі" належала йому. Геродот несправедливо висміює Гекатея. На карті Гекатея був накреслений план перського шляху з усіма станціями з Сусів до Сардів. [486]

49,3. Суси були головною столицею Ахеменідів. Там були їхній палац та скарбниця. Згідно з Ксенофонтом перські царі перебували по черзі в Сусах, в Екбатанах та у Вавілоні.

50,1. Три місяці — це той час, за який військо могло пройти цей шлях. Кур'єри перського царя могли перенести листи з Сардів до Сусів за сім днів.

52.1. Опис "царського шляху", можливо, базується на творі якогось іонійського географа. Вказівки на відстані почерпнуто з перських джерел. Такі шляхи зв'язували перську столицю з іншими сатрапіями держави. їхня мета була переважно стратегічною, а не торговельною, і через це вони охоронялися на певних відстанях перськими військами. Ці шляхи уже існували до заснування перської держави.

52.2. Відстань наведено правильно. Шлях, щоб обійти солончакову пустелю, ухилявся на захід і через Гордій і Анкіру доходив до р. Галія.

52.3. Тут ідеться про міст через р. Галій, згаданий в кн. І, розд. 75. Відстань між Галієм та Євфратом 3 585 стадій перебільшено.

52.4. Чотири ріки: Тігр (Великий та Малий), Заб і Гінд (сучасна Діала). 53,1. Палац Мемнона згадується в кн. II, розд. 106.

54,1. Еллінське море, тобто Егейське море.

55.1. Про Пейсістрата в кн. І, рр. 59-64.

55.2. Гіппарх був убитий в 514 до н. є., а Гіппій утримував владу до 511-510 р. до н. є. 56,1. Великі Панафінеї святкувалися кожні 4 роки і тривали 4 дні. Панафінейську процесію було зображено на фрізі Парфенона на Акрополі.

57.1. Геродот відкидає родинний переказ Гефіраїв, ніби вони прибули з Евбеї, і намагається зв'язати їх з Кадмом і фінікійцями, які прийшли як колоністи в Грецію. Чому він робить такий висновок, невідомо. Інша назва міста Танагра була Гефіра.

57.2. Тут ідеться про війну Семи проти Фів,

57.3. Привілеї, яких було позбавлено Гефіраїв, очевидно, були релігійними.

58.1. Від половини другого тисячоліття греки використовували різні системи письма. На Кріті і на Пелопоннесі існувало так зване силабічне лінійне письмо класу Б. На Кіпрі також було своє силабічне письмо.

58.2. Греки запозичили у фінікійців їхню систему письма, в якій існували знаки лише для приголосних звуків, і використали деякі з них для означення потрібних їм голосних.

58.3. Дифтерами називалися спеціально оброблені для письма шкури свійських тварин. Після заборони вивозу папірусу з Єгипту при Птоломеях в Малій Азії в місті Пергам стали також застосовувати для письма оброблені шкури, які називалися пергамсь-кими хартіями (папірусами). Звідси наше слово пергамен.

59.1. Ідеться про давні написи, складені письмом, яке вже не вживалося за часів Геродота.

59.2. Амфітріон — смертний батько Геракла. Телебої і Тафії були племена Акарнанії і вони напали на Мікени.

60,1. Скай допоміг своєму батькові Гіппокоонтові вигнати з Спарти Тіндарея. Згодом Геракл убив його і його батька та його братів. Отже, ці події зовсім не пов'язані з Фівами і неймовірно, щоб він присвятив триніжник.

61,1. Владарі енхелеїв казали, що вони походять від Кадма. За переказами Кадм і Гармонія покинули Фіви і стали царями в Іллірії. Звідси легенда, що кадмейці, вигнані Епігонами, відрядилися на захід під керівництвом Лаодаманта до своїх родичів в Іллірію.

62.1. Амфіктіони розпоряджувалися фінансами дельфійського святилища. Воно згоріло в 548 р. до н. є. Для відбудування його треба було 300 талантів. Для цього було влаштовано всегрецьку складку. Підряд узяли на себе Алкмеоніди. Праці було розпочато 514 р. до н. є., а завершено було лише після повернення Алкмеонідів до Афін 510 р. н. є.

62.2. Геродот вихваляє щедрість Алкмеонідів, але існує ще інший переказ, що одержані ними гроші вони використали для того, щоб підкупити жерців пророчого святилища, і лише після їхнього повернення до Афін вони постаралися виправити свій злочин і завершили відбудування святилища.

62.3. Славнозвісний пароський мармур є найкращим для вирізьблення статуй і незрівнянно кращим за вулканічний туф, який за давнини використовували для будівництва храмів.

63,1. Оскільки експедиція була морським заходом, вона не очолювалась царем. Про підкуп жерців пророчого святилища в кн. VI, розд. 66. Проте є припущення, що це було вигадкою, щоб виправдати різку зміну спартанської політики. Можливо, що спартанці виступили проти Пейсістратідів, бо вони були на стороні аргосців — ворогів Спарти. [487]

63.2. Союз із фессалійцями склав Пейсістрат, який навіть назвав одного з своїх синів фетталом (Фессалійцем).

63.3. Тут не ідеться про царя, але про командувача (тагос), якого обирали голосуванням. Царів у фессалійців не було.

63.4. Хоча Геродот бував в Афінах, але в даному разі він наводить плутані відомості про топографію давніх Афін. Давня Алопеке, очевидно, була на місці сучасних Амбелокі-пі, а Кіносарги — на схилах Лікавітта, де був храм Геракла і гімнасій для незаконнона-роджених. Існує ще припущення, ніби Алопеке і Кіносарги були на півдні від річки Іліссос у Фалерона.

64.1. Тут під містом (астю) розуміється "долішнє місто" на відміну від "горішнього міста" — Акрополя. Існує сумнів, чи все місто Афіни було оточено муром до Фемістокла.

64.2. Очевидно, тут ідеться саме про Пеларгічну, а не Пеласгійську фортецю. Пелас-гійським муром називалася одна частина укріплень на Акрополі з 9 брамами (дев'ятибрам-на). Колись, близько 510 р. до н. є., перси зруйнували цю частину.

65.1. Згідно з Фукідідом лише Гіппій мав дітей від своєї жінки Мірріни.

65.2. Цар Пілоса, батько Нестора, про якого ідеться в "Іліаді". Його внуками були Пейсістрат і Періклімен, що від них походили афінські царі Мелант і Кодр.

66.1. Плутарх категорично заперечує сказане Геродотом, як і походження від фінікійців убивців тиранів. Епітет Зевса — Карійський, можливо, пов'язаний із Карією, як називався акрополь Мегарів.

66.2. Як і дві партії Параліїв та Педіеїв при Солоні (І, 59). Першу очолювали Ал-кмеоніди, а другу крупні землевласники, які хотіли встановлення олігархії і потай підтримували тиранів.

66.3. Тут, імовірно, йдеться про бідняків Діакріїв, які підтримували Пейсістрата, і про прихідців, що не належали до Фратрій.

66.4. За давньою традицією "філи" були не аттичними, а іонійськими. Звідки походили назви давніх філ, невідомо. Можливо, вони були пов'язані з епітетами богів, як, напр., гелеонти з Зевсом Гелеонтом.

66.5. Тобто тубільних (автохтонних) героїв Аттіки. Культ героїв певною мірою об'єднував тих, хто віддавав їм шану.

67.1. Згідно з міфом Сікіон був підпорядкований Пелопідам, які були царями в Аргосі.

67.2. В "Іліаді" і "Одіссеї" учасники походу проти Трої називаються аргосцями (аргейой). Можливо, Геродот має тут на увазі "Фіваїду" — епос про похід Сімох проти Фів, який починався словами "Аргос оспівуй, богине, той, що страждає жагою" і, крім того, ще інший епос "Епігони", в якому Адраст відігравав важливу роль.

67.3. Син аргосця Талая, вигнаний із Аргоса, прибув до Сікіона і став там царем. Він узяв участь у поході проти Фів і після повернувся в Аргос. Його святилища були в Мегарах і в Сікіоні.

67.4. У тексті Геродота Піфія назвала Клейстена "тим, хто каменює" (левстер). Проте Клейстен зробив дуже багато для пророчого святилища і, очевидно, побудував там скарбницю сікіонців.

67.5. Меланіпп — фіванський герой, що його було поховано за брамою Пройта.

67.6. Кожен храм у Греції мав свої легенди, тобто розповіді про страждання божества та його прибічників. Із цих релігійних розповідей та дій, що їх супроводжували, згодом виникли театральні вистави.

67.7. Не треба гадати, що процесії на честь Діоніса спершу відбувалися на честь Адраста, а потім почали відбуватися на честь Діоніса.

68,1. Ортагоріди, від яких походив Клейстен, не були дорійцями в Сікіоні і, напевне, принижували гордовитих сікіонських дорійців і звеличували свій рід. Проте важко уявити, що такі назви офіційно було присвоєно сікіонським родам. Вони, очевидно, могли бути лише їхніми прізвиськами.

69.1. Оскільки він походив від давніх мешканців Аттіки, він зробив із дорійцями те, що і його дід Клейстен. Крім того, афіняни справляли давнє іонійське свято Апатурій. Реформи Клейстена були важливішими, ніж уважав Геродот. Про їхнє значення пишуть усі новітні історики.

69.2. Загальне число аттічних демів було 174, із яких 166 назв зафіксовано в записах. Ще й у V ст. їх було більше ста. Метою поділу всіх демів Аттіки на різні філи було відвернення місцевих заколотів.

70,1.