Ромео і Джульєтта (сучасний переклад О. Грязнова) - Шекспір Вільям

Певне, третя.
За кухнею наглядуй, Анжеліко.
Припасів не шкодуй!

Г о д у в а л ь н и ц я
Та досить вам
Товктися тут! Лягали б краще спати,
Бо ви без сну заслабнете до ранку.

К а п у л е т т і
Дурниці! Скільки раз мені траплялось
Не спати ніч, та хворим не бував.

С-р а К а п у л е т т і
Гульвісою ти був, та час той сплинув.
Тепер я вже цього не допущу.
Іди, лягай.
(Виходить разом з годувальницею.)
К а п у л е т т і
О ревнощі постійні!
Входять с л у г и, що несуть рожна, дрова,
кошики та інше.
Що несете?

1-й с л у г а
Для кухаря начиння.
(Виходить.)
К а п у л е т т і
Неси мерщій!
(До другого слуги)
Дістань сухіших дров.
Спитай у П'єтро, де вони лежать.

2-й с л у г а
Синьйоре, я немов би не поліно:
І без цього цурпалка сам знайду.

К а п у л е т т і
За словом до кишені ти не лізеш!
Я визнаю, що ти – король колод.
(Другий слуга виходить.)
Світає… Скоро з'явиться і граф
З музиками.
(Музика за сценою.)
Та ось вони, я чую.
Дружино! Годувальнице! Де ви?
Входить г о д у в а л ь н и ц я.
Біжи, збуди і одягни Джульєтту,
А я піду зустрінути Паріса.
Біжи скоріше, бо жених вже тут.
Та швидше ворушись, тобі кажу!

Виходять.

Сцена п'ята

Спальня Джульєтти.
Входить г о д у в а л ь н и ц я.

Г о д у в а л ь н и ц я
Джульєтто! Синьйорино! Ти ще спиш?
Моє ягнятко! Досить, прокидайся!
Так довго спати – сором… Наречено!
Проспиш весілля! А вона мовчить…
Чи ти завчасно виспатися хочеш
На весь майбутній тиждень через те,
Що чоловік не дасть тобі заснути
У всі найближчі ночі? Жаль будити.
Так солодко вона сьогодні спить!
Та все ж потрібно… Встань же, синьйорино!
Бо граф тебе застане у постелі.
(Відкидає завісу над ліжком.)
Дивіться! Та вона ж у сукні спить!
Що значить це? Потрібно розбудити.
О, жах! Допоможіть! Вона померла!
Навіщо народилась я на світ?!
Горілки б хоч ковток! Синьйор! Синьйора!
(Входить с и н ь й о р а К а п у л е т т і.)

С-р а К а п у л е т т і
Чому кричиш?
Г о д у в а л ь н и ц я
Який нещасний день!
С-р а К а п у л е т т і
Що сталося?
Г о д у в а л ь н и ц я
Самі дивіться! Горе!

С-р а К а п у л е т т і
О, Боже мій! Дитя моє! Джульєтто!
Поглянь на мене, бо і я помру!
На допомогу! Поможіть!
Входить К а п у л е т т і.

К а п у л е т т і
Соромтесь!
Жених вже тут, а ви ще не готові.

Г о д у в а л ь н и ц я
Вона померла! О, жорстокий день!

С-р а К а п у л е т т і
Яке нещастя! Вмерла! Вмерла! Вмерла!

К а п у л е т т і
Що?! Дай поглянуть. Справді, захолола,
Не б'ється серце, не пульсує кров
І подих розлучився із вустами.
Її згубила смерть, як ніч морозна
Дочасно губить квітку польову.
Проклятий час! А я – старик нещасний!

Г о д у в а л ь н и ц я
О, день гіркий!
С-р а К а п у л е т т і
Яка страшна біда!
К а п у л е т т і
Смерть, що взяла її, щоб нарікав я,
Заціплює вуста, і я мовчу.

Входять б р а т Л о р е н ц о, П а р і с
і м у з и к а н т и.
Б р а т Л о р е н ц о
Готова наречена йти до храму?

К а п у л е т т і
Готова, щоб ніколи не вернутись.
(до Паріса)
О, сину мій, у ніч перед весіллям
З Джульєттою лягла у постіль смерть.
Дивись, вона лежить, неначе квітка,
Розтлінна цим страховищем. Тепер
Нещадна смерть – мій зять і спадкоємець.
Коли умру, то їй усе лишу.

П а р і с
Як я чекав, коли настане ранок,
А бачу це видовище страшне!

К а п у л е т т і
Ненависний, сташний, проклятий день!
Ніколи час у нескінченних мандрах
Не зустрічав жахливішої миті!
На радість і на втіху у житті
Я мав дочку, одну живу істоту,
І смерть жорстоко відняла її!

Г о д у в а л ь н и ц я
О, горе! О, гіркий, проклятий день!
О, день плачу, скорботи і ридання!
Ніколи я не бачила такого
Лихого і ненависного дня!
Ніхто з людей подібного не бачив!
Чорнішого на світі не було!

П а р і с
Розведений я смертю із жоною,
Осміяний, обпльований і вбитий!
Життя моє й любов, де ви тепер?
Любити мертву – ніби і не жити!

К а п у л е т т і
І я також зневажений, убитий,
Замучений, розтерзаний, проклятий!
О, нещасливий часе! Нащо ти
З'явився, щоб убити наше свято?
О, мила дочко! О, життя моє!
Ти вмерла і з тобою вмерла радість!

Б р а т Л о р е н ц о
Соромтеся! Тихіше! Справжнє горе
Не вилікує відчай. Таж дочка
Належала не тільки вам, а й небу.
Тепер вона цілком йому належить,
І це для неї краще. Не змогли
Набуток свій ви зберегти від смерті.
Та небо душу збереже її
І подарує їй щасливу вічність.
Бажали ви звеличити дочку,
Одну лиш в цьому бачили турботу.
Чому ж гріховно тужите, коли
Вона тепер звеличена до неба?
Не та щаслива, що заміжня довго,
А та, що вмерла юною жоною.
Утріть же сльози, всипте розмарином
Її прекрасне тіло й віднесіть
До церкви у наряді для вінчання.
Хоча й властиві сльози для людини,
Та розум насміхається над ними.

К а п у л е т т і
Всьому, що готували ми для свята,
Призначення змінила ця утрата.
Не для бенкета шлюбного послужить
Тепер усе, – для поминок сумних.
Дзвін погребальний музику замінить,
Пісні весільні змінить панахида,
Вінок вінчальний – квіти на труні.

Б р а т Л о р е н ц о
Синьйори і синьйоро! Йдіть до себе.
Готуйтеся в могилу провести
Покійницю прекрасну. Я не знаю, –
Чим ви могли цю кару заслужить,
Та ремствуванням небо не гнівіть.

Капулетті з дружиною, Паріс і брат Лоренцо
виходять.

1-й м у з и к а н т. Доведеться і нам забрати свої дудки і забиратися геть.

Г о д у в а л ь н и ц я
Так, добрі люди, заберіть і йдіть.
Ви ж бачите, яке тут сталось лихо.
(Виходить.)
1-й м у з и к а н т. Лихо лихом, а покликали – платіть.
Вбігає П'є т р о.
П'є т р о. Гей, музиканти! Зіграйте "Радість серця"! Якщо ви хочете, щоб я лишився жити, зіграйте "Радість серця".
1-й м у з и к а н т. Чому саме "Радість серця"?
П'є т р о. А тому, що моє серце само грає: "Серце ниє від печалі". Заграйте для нього якусь веселу похоронну пісню, щоб втішити мене.
1-й м у з и к а н т. Ні, цього не буде. Тут не до пісень.
П'є т р о. То ви не хочете?
М у з и к а н т и. Ні.
П 'є т р о. А я б вам добре віддячив.
1-й м у з и к а н т. Чим же ти нам відплатив би?
П'є т р о. Звичайно, не грошима, а так, що ви б у мене не тільки заграли, але й затанцювали, нещасні блазні!
1-й м у з и к а н т. Та що ти за птиця? Лакуза при сдужниці!
П'є т р о. Хоч я і лакуза, а так вас віддореміфасолю, що ви своїх не впізнаєте! Пропишу цим ножем вам на спинах усі "фа" і всі "мі".
1-й м у з и к а н т. Ти хочеш зробити з нас ноти?
2-й м у з и к а н т. Сховай краще ніж і покажи свою дотепність.
П'є т р о. А, ти цього хочеш? Добре. Мої дотепи будуть такі ж гострі, як мій ніж Скажіть-но мені, якщо ви такі розумаки:
Коли обсядуть горе й муки,
Коли тяжкі думки гнітуть,
Лише мелодій срібні звуки…
Чому "срібні", так, чому "срібні звуки"? Що скажеш ти, Симоне Бичача Жила?
1-й м у з и к а н т. Певне, тому, що срібло приємно дзвенить.
П'є т р о. Непогано! А ти що скажеш, Гуго Дудило?
2-й м у з и к а н т. Тому, мабуть, що гроші срібні, а музиканти грають за гроші.
П'є т р о. І це незле. А в тебе яка думка, Джемсе Хрипуне?
3-й м у з и к а н т. Не знаю, що й сказати.
П'є т р о. Пробач, я забув, що ти співак. Я відповім за тебе: звуки музики тому називають срібними, що таким бездарним музикам, як ви, рідко доводиться чути дзвін золота. (Співає.)
Лише мелодій срібні звуки
Бальзам цілющий в душу ллють.
(Виходить, співаючи.)
1-й м у з и к а н т. От проклятий проноза!
2-й м у з и к а н т. Не минути йому шибениці! Давайте зачекаємо похорону. Нас потім нагодують обідом.
Виходять.

Д І Я П'Я Т А

Сцена перша

Вулиця в Мантуї.
Входить Р о м е о.

Р о м е о
Якщо у сновидіння можна вірить,
Вони хороші вісті провіщають.
У грудях, наче цар на троні, – серце,
А радість так охоплює мене,
Що я землі не чую під ногами.
Наснилось, що вона, моя дружина,
Прийшла до мене; тільки я помер.
(От дивний сон, де мертвий може мислить!)
І ось вона цілунками палкими
Життя в мої вуста вдихнула знов,
І я, оживши, став царем над світом.
Яка могутня сила у кохання,
Що робить щастям навіть тінь його!
Входить Б а л т а з а р.
Ось вісті із Верони. Балтазаре!
Отець Лоренцо надіслав листа?
Як там дружина? Чи здоровий батько?
Ще раз питаю, як моя Джульєтта?
Якщо їй добре, то усе гаразд.

Б а л т а з а р
Усе гаразд, бо їй і справді добре:
Синьйори тіло в склепі Капулетті
Спочило, а душа – на небесах.
Я бачив сам, як в склеп її несли,
І поспішив до вас, щоб сповістити
Про все, що сталось, як просили ви.
Пробачте за таку печальну звістку!

Р о м е о
Невже це так? Прийміть мій виклик, зорі! –
Біжи в мій дім. Дістань папір, чорнило,
Найми поштових коней і чекай.

Б а л т а з а р
Синьйоре мій! Благаю, заспокойтесь!
Ваш зір безумний, ви такі бліді!
Нещастя я боюсь…

Р о м е о
Тобі здалося.
Іди й зроби усе, що я звелів.
Листа мені привіз ти від монаха?

Б а л т а з а р
Ні, мій синьйоре.
Р о м е о
Все одно, іди.
Найми поштових коней. Скоро буду.
Балтазар іде геть.
Цієї ж ночі ляжу я, Джульєтто,
З тобою поруч. Де узяти засіб?
Як швидко злі думки приходять людям,
Доведеним до відчаю! Мені
Згадалося, що в тому он будинку
Живе аптекар. Він із різних трав
Цілюще й смертоносне варить зілля.
Худий він і нещасний, як злидар.
Висять у лавці в нього черепаха,
І крокодила чучело, і риби.
А на полицях – горщики і склянки.
Насіння в них, коріння й пелюстки.
Побачивши убозтво це, подумав
Я ще тоді: якщо комусь отрута
Смертельна знадобилась би, якою
У Мантуї не можна торгувати
Під страхом смерті, – він її продасть.
Ця думка передбачила потребу.
Тепер мені цей бідний чоловік
Продасть, напевне, те, що я шукаю.
Я пам'ятаю, він живе он там.
Але закрита лавка, нині свято.
Аптекарю!
Виходить із лавки а р т е к а р.
А п т е к а р
Кому я знадобився?
Р о м е о
Іди сюди. Я бачу – ти бідняк.
Ось сорок золотих. За них мені
Продай отрути драхму, та такої,
Щоб миттю розлилась вона по жилах,
І згинув той, що стомлений життям,
Щоб дух його від тіла відлетів
Так швидко, як із грізної гармати
Виштовхує ядро згорілий порох.

А п т е к а р
Є в мене різне смертоносне зілля.
Але закони Мантуї, синьйоре,
Карають смертю за таку торгівлю.

Р о м е о
Таж ти – злидар! І ти боїшся смерті?
Я бачу голод у твоїх очах,
Засвідчують його й запалі щоки.
Образи й бідність спину гнуть додолу.
Весь світ тобі не друг, закони – теж.
Коли ще не написано закону,
Щоб допоміг тобі розбагатіти,
Продай отруту і поруш закон.

А п т е к а р
Погоджується бідність, а не воля.

Р о м е о
Не волі я, а бідності плачу.

А п т е к а р
Потрібно розчинити порошок
І випити.