Свіжі відгуки
У суботу у 21:41
Приємно, що автор згадав про народ, в якого, як і в нас була складна історія і який досі бореться за рідну мову. Велике дякую всім окситанцям, що
Варвар у саду - Збігнєв Херберт
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
30 вересня 2024 14:44
Гарна книга
Місяць, обмитий дощем - Володимир Лис
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Балада про кохання - Висоцький Володимир
Читаємо онлайн Балада про кохання - Висоцький Володимир
Коли вода Всесвітнього потопу
У береги свої вляглася знов,
І з піни білої буремного потоку
На Землю тихо вибралась любов.
В повітрі розчинилася до строку,
А строку було — сорок сороков.
І диваки, які на світі є, —
На повні груди п'ють повітря це
І не чекають нагород чи покарання.
А дихаючи завжди просто так,
Вони наразі попадають в такт
Такого же примхливого зітхання.
Почуття, мов пароплав, я знаю,
Будуть довго жити на плаву,
Та дізнатися, що "я кохаю" —
Точно так, як "дихаю" й "живу".
Вдосталь буде трас поневіряння,
Край Кохання — велелюдні шати,
Від лицарів своїх випробування
Воно постійно буде вимагати,
Та ще розлук та відчаю змагання,
Позбавить спокою та права спочивати.
Та назад цих божевільних не вернути!
Вони зуміли вже давно збагнути,
Що будь-яку ціну б не ризикнули
Віддати і життя свого позбутись,
Щоб зберегти кохання дух розкутий,
Який боги між ними простягнули.
Свіжий вітер завжди надихав
Кохання обранців усюди,
Все від того, якщо не кохав —
То й не жив, не дихав на всі груди!
Та багатьом, що захлинулись почуттям
І пристрастю життєвого бажання, —
Не знайдеш — як би не хотілось вам, —
Бо припинилось їхнє існування.
І їм усім віддячимо свічками,
Загинувши у полум'ї кохання.
Простелю закоханим поля —
Хай співають в снах та наяву!
Я живу — отож кохаю я!
Я кохаю — отже, я живу!
© 2009, Переклад Миколи Попова
У береги свої вляглася знов,
І з піни білої буремного потоку
На Землю тихо вибралась любов.
В повітрі розчинилася до строку,
А строку було — сорок сороков.
І диваки, які на світі є, —
На повні груди п'ють повітря це
І не чекають нагород чи покарання.
А дихаючи завжди просто так,
Вони наразі попадають в такт
Такого же примхливого зітхання.
Почуття, мов пароплав, я знаю,
Будуть довго жити на плаву,
Та дізнатися, що "я кохаю" —
Точно так, як "дихаю" й "живу".
Вдосталь буде трас поневіряння,
Край Кохання — велелюдні шати,
Від лицарів своїх випробування
Воно постійно буде вимагати,
Та ще розлук та відчаю змагання,
Позбавить спокою та права спочивати.
Та назад цих божевільних не вернути!
Вони зуміли вже давно збагнути,
Що будь-яку ціну б не ризикнули
Віддати і життя свого позбутись,
Щоб зберегти кохання дух розкутий,
Який боги між ними простягнули.
Свіжий вітер завжди надихав
Кохання обранців усюди,
Все від того, якщо не кохав —
То й не жив, не дихав на всі груди!
Та багатьом, що захлинулись почуттям
І пристрастю життєвого бажання, —
Не знайдеш — як би не хотілось вам, —
Бо припинилось їхнє існування.
І їм усім віддячимо свічками,
Загинувши у полум'ї кохання.
Простелю закоханим поля —
Хай співають в снах та наяву!
Я живу — отож кохаю я!
Я кохаю — отже, я живу!
© 2009, Переклад Миколи Попова
Відгуки про книгу Балада про кохання - Висоцький Володимир (0)
Схожі книги в українській онлайн бібліотеці readbooks.com.ua: