Вказівки для Джона Хоувелла - Кортасар Хуліо

Якби це сталося десь-інде — на вулиці, в поїзді, на заміській прогулянці, — то видалось би безглуздям, але ж театр зрештою ніщо інше, як угода з безглуздям, його розкішне і цілковите втілення. Райсові, який нудився під час осіннього уїк-енду в Лондоні і зайшов до театру Олдвіч, ледве зазирнувши в програму, перший акт п'єси видався звичайним. Безглуздя почалося в антракті, коли до його крісла підійшов чоловік у сірому і ввічливо, дуже тихим голосом, попросив пройти з ним за куліси. Райс не надто й здивувався, подумав, що дирекція театру, мабуть, збирає відгуки глядачів, можливо, для анкети з рекламною метою. "Як на мене, — сказав він, — перший акт здається слабеньким, а освітлення..." Чоловік у сірому ввічливо притакнув, проте й далі вказував рукою на бічний вихід, і тоді Райс зрозумів, що йдеться про те, щоб він устав і мовчки пішов слідом за цим чоловіком. "Краще випити склянку чаю", — подумалось .йому в той час, як його вели по сходах, трохи розгубленого і водночас розгніваного. Потім він попав у кімнату, що нагадувала декорації бібліотеки в міщанському домі. Там було двоє людей. Вони уклонилися йому так, ніби давно його чекали й цей візит було погоджено заздалегідь. "Звичайно, ви цілком підходите", — промовив вищий. Другий схвально хитнув головою, як німий. "У нас не надто багато часу, — сказав високий, — але спробую у двох словах пояснити вашу роль". Він говорив безвиразно, ніби йому було байдуже, що Райс прийшов, і він просто виконував нудний обов'язок. "Не розумію", — сказав Райс і відступив на крок. — "Це, може, й на краще, — сказав високий. — У таких випадках аналізування, мабуть, зашкодить; самі побачите, що тільки-но призвичаїтесь до світла рампи, все піде як по-писаному. Перший акт ви уже знаєте, я чув — він вам не сподобався. Він нікому не подобається. Але від наступного акту п'єса може стати цікавішою. А втім, це залежить..." "Хай би стала цікавіша, — вихопилося в Райса, якому здалося, що він чогось не зрозумів. — У кожним разі час повернутися до зали". Він рушив був до дверей, але його чомусь не здивувало, що чоловік у сірому заступив йому шлях і забурмотів щось, перепрошуючи, але не уступаючи дороги. "Мені здається, ми не зрозуміли одне одного, — сказав високий. — А шкода, бо лишилось усього чотири хвилини до початку другого акту. Прошу, коли ласка, слухайте мене уважно. Ви — Хоувелл, чоловік Єви. Ви вже бачили, що Єва зраджує вас із Майклом, і Хоувелл, мабуть-таки, знає про це, хоча й воліє мовчати — поки що з невідомих нам причин. Прошу, не смикайтесь, це тільки перука". Застереження було, власне, зайвим, бо чоловік у сірому і німий взяли його попід руки, а висока, худорлява дівчина, що не знати звідки з'явилась, наклала йому на голову щось тепле. "А якщо я почну кричати, нароблю галасу?" — застеріг Райс, намагаючись потамувати дрож у голосі. Високий знизав плечима. "Але ж ви не зробите цього, — сказав він утомленим голосом. — Це так неелегантно... Ні, я певен, ви цього не зробите... До того ж ця перука вам до лиця, у вас є щось від типу рудоволосих". Відчуваючи, що цього не слід казати, Райс заперечив: "Але ж я — не актор". Всі, навіть і дівчина, всміхнулися підбадьорливо. "Саме в цьому й полягає ваша перевага, — сказав високий. — Ви й самі це відчуваєте. Ви не актор, ви — Хоувелл. Коли вийдете на сцену, Єва сидітиме у вітальні й писатиме лист до Майкла. Ви ніби й не помітите, як вона ховає лист і силкується побороти збентеження. З цього моменту робіть що хочете. Окуляри, Рут!" "Що хочу?" — перепитав Райс, намагаючись вивільнитися з обіймів, поки Рут надягала йому окуляри в роговій оправі. "Так, власне, про це йдеться", — з нехіттю пробурмотів високий, і Райсові раптом спало на думку, що тому набридло повторювати одне й те саме щовечора. Пролунав дзвоник, скликаючи публіку до зали, і Райс помітив на сцені рух машиністів, зміни освітлення. Рут кудись зникла. Його затопила хвиля обурення, швидше гіркого, ніж гострого, яке, здалося йому, не відповідало ситуації. "Що за ідіотський фарс... — промовив він, намагаючись вивільнитись. — Я ж вам казав, що..." "Мені дуже прикро, — пробурмотів високий, — щиро кажучи, я сподівався від вас іншого. Але якщо вже ви так сприймаєте..." Це не була погроза, але троє чоловіків оточили його в такий спосіб, що доводилось або скоритися, або кинутися в бійку; у Райсовій свідомості промайнула думка, що й перше й друге однаково безглузде. "Зараз вихід Хоувелла, — промовив високий, вказуючи йому на вузький коридор поміж кулісами. — А потім робіть, що собі знаєте, але було б дуже прикро, якби ви..." Він казав ввічливо, не порушуючи раптової тиші залу; з оксамитним шелестом завіса пішла вгору, війнувши на них теплим літнім повітрям. "Звичайно, треба робити це осмислено, — втомлено додав високий. — А зараз, прошу". Спрямовуючи, але не підштовхуючи, всі троє довели його до місця, де починаються декорації. Очі засліпило фіалкове світло. Перед ним був простір, нібито безмежний, проте зліва вгадувалася величезна прірва, щось схоже на затримане зітхання, те "щось" насправді було справжньою реальністю, де потроху проступали білі манишки й капелюхи чи, може, високі зачіски. Він ступнув крок чи два уперед, відчуваючи, що ноги перестали йому коритися, і хотів був, повернувшись, чимдуж тікати геть, коли підвелася Єва і квапливо рушила назустріч, простягаючи йому долоню, яка, здавалося, зависла у фіалковому світлі десь на кінці довгої білої руки. Долоня була холодна, як лід, і Райсові здалося, ніби вона трохи затрималася в його руці. Дозволивши вивести себе на середину сцени, він не дуже дослухався Євиних скарг, що їй болить голова і що їй хочеться лишитися у присмерку і тиші бібліотеки, він чекав, коли вона замовкне, щоб вийти на просценіум і в двох словах дати зрозуміти всім, що їх шиють у дурні. Але Єва, здавалось, воліла, щоб він сів на канапі (такого ж дурного стилю, як зміст п'єси та її декорації), і Райс відчув, що неможливо, просто кумедно було б підвестися, коли вона отак простягає до нього руки, знову запрошуючи сісти біля неї. З канапи він з утомленою посмішкою роздивлявся перші ряди партера, відділені від сцени лише фіалковим та жовто-помаранчевим мінливим світлом, незрозуміло чому, але звідси йому було легше спілкуватися з Євою, витримувати її погляд, і це мимоволі ще більше пов'язувало його з усім тим безглуздям, що на мить відсуваючи єдино можливе розв'язання справи — погодитися з облудою, піддатись ошуканству. "Цей осінній вечір не має кінця", — сказала Єва, порпаючись у купі книжок і паперів, розкиданих на низькому столику, аби дістати металеву скриньку і почастувати його сигаретою. Автоматичним рухом Райс дістав запальничку, чимдалі більше відчуваючи себе страшенно смішним у цій перуці й окулярах, але короткий ритуал прикурювання і першої затяжки став ніби якимось перемир'ям, дозволив йому зручніше вмоститися, скинути страшенну скованість тіла, що відчувало на собі холодний погляд невидимих сузір'їв. Він чув свої відповіді на Євині запитання, слова вилітали, даючи місце наступним, здавалось, без будь-яких зусиль; власне, ні про що конкретне вони не розмовляли, то був діалог двох будівників картярського будиночка, крихкі стіни якого з одного боку зводила Єва, а тоді Райс підставляв свої карти, і будиночок зростав на очах у помаранчевому світлі аж до тієї миті, коли після нескінченних реплік було вимовлено ім'я Майкла ("Ви вже зрозуміли, що Єва зраджує вас із Майклом") і ще кілька інших імен і місць; після частування чаєм, в якому брала участь Майклова мати (а може, то була Євина мати?), а також після бурхливого майже слізного виправдовування, Єва з полохливою надією нахилилася до Райса, ніби збираючись його обійняти або чекаючи на його обійми, і одразу ж по останній фразі, виголошеній чистим дзвінким голосом, прошепотіла просто у вухо Райсові: "Не дай їм мене забити", після чого повернулася до професійного тону, скаржачись на свою покинутість і самотність. Хтось постукав у двері в глибині сцени, і Єва закусила губи, ніби прагнучи щось додати (може, зрештою, це лише здалося Райсові, надто схвильованому, аби реагувати швидко), і встала, щоб привітати Майкла, який зайшов з дурною, знайомою ще з першого акту посмішкою. З'явилась також якась дама в червоному і якийсь дідок; невдовзі сцена заповнилася людьми, що обмінювалися уклонами, квітами, новинами. Райс потиснув простягнені до нього руки і повернувся до канапи, ховаючись за димом другої сигарети; дія, здавалось, могла цілком розвиватися без нього, публіка задоволеними усмішками вітала серію вдалих дотепів Майкла та інших акторів, а тим часом Єва взялася частувати гостей чаєм і давати накази служниці. Хто знає., може, це якраз і була та мить, коли слід було ступити на авансцену, викинути сигарету і, притоптавши її, проголосити: "Шановна публіко…" Проте, може, розумніше було ("Не дай їм мене забити!") почекати, коли завіса почне опускатися, і тоді, несподівано ступивши крок наперед, вивести на чисту воду це ошуканство. Чекаючи слушної нагоди, Райс дозволив втягти себе у розмову, нав'язану якимсь старим паном, взяв склянку чаю з Євиних рук — та не дивилась на нього прямо, ніби знала, що за нею стежать Майкл і дама в червоному. Головне — опиратись, протистояти нескінченній напрузі часу, щоб виявитись дужчим за тупу силу, що прагнула зробити з нього манекен. Він помітив, що адресовані йому репліки (часом Майклові, часом дами в червоному, але ніколи — Євині) несли в самих собі відповідь: мовляв, манекен відповість саме те, що передбачено, що йому нав'язане, і дія п'єси розвиватиметься далі. Райсові подумалося, що коли б він мав трохи більше часу аби опанувати ситуацію, то знайшов би розвагу в тому, щоб відповідати всупереч, діяти наперекір акторам, поставити їх у скрутне становище. Але вони б не змирилися з цим, його позірна свобода дії допускала лише відвертий бунт, скандал. "Не дай їм мене забити", — сказала Єва. В певному розумінні, — хоч це було таким самим безглуздям, як і все інше, — Райс відчував, що найкраща рада — зволікати. Завіса впала по якійсь хльосткій і сповненій гіркоти репліці дами в червоному, й актори, видалося Райсові, одразу ніби спустились на якусь невидиму сходинку нижче — зіщулені, байдужі (Майкл здвигнув плечима і, повернувшись до них спиною, вийшов), вони залишили сцену, не дивлячись один на одного, але Райс помітив, що Єва подавала йому головою якісь знаки, в той час як дама в червоному і старий пан вели її, ввічливо тримаючи попід руки, до правої куліси.