Поліцейський робот - Гаррісон Гаррі
Це був великий фанерний ящик, що зовні нагадував домовину і важив, либонь, цілу тонну. Кремезний молодик, водій вантажівки, просто уштовхнув його в двері поліцейського відділення і пішов геть. Я відірвався од реєстраційної книги і гукнув йому услід:
— Що це ще за чортовиння?
— А я звідки знаю, — відповів він, ускакуючи до кабіни. — В мене рентґену немає, я тільки доставляю вантажі. Ця штука прибула ранковою ракетою з Землі, а більше мені нічого не відомо.
Він рвонув із місця швидше, ніж знадобилось, і підняв у повітря хмару червоної куряви.
— Жартівник, — пробурчав я. — Щось забагато жартівників на Марсі розвелося.
Коли я встав з-за столу і схилився над ящиком, на зубах у мене скрипіла пилюка. Начальник поліції Крейґ, мабуть, почувши шум, вийшов із свого кабінету і допоміг мені безглуздо споглядати ящик.
— Думаєш, бомба? — сказав він нудьгуючим тоном.
— Кому це тільки потрібно підривати нас? Та ще й бомбою отакенного розміру? До того ж — із самої Землі!
Начальник кивнув на знак згоди зі мною і обійшов ящик. Зовні ніде не було зворотної адреси. Врешті нам довелося пошукати ломика, і я заходився зламувати кришку. Коли я піддів її, вона легко зіскочила і звалилася на підлогу.
Отоді-то ми вперше й побачили Неда. Нам би пощастило куди більше, якби ми його бачили не лише вперше, але й востаннє. Якби ж то ми поставили кришку на місце і відправили цю штуку назад на Землю! Тепер-бо я знаю, що означає "скринька Пандори".
Але ми просто стояли і витріщалися на неї, мов барани на нові ворота. А Нед лежав нерухомо і витріщався на нас.
— Робот! — сказав начальник.
— Тонке спостереження: зразу видно, що ти закінчив поліцейське училище.
— Ха-ха! Тепер дізнайся, навіщо він тут.
Я училища не закінчував, та це не завадило мені швиденько знайти лист. Він стирчав із товстої книги, засунутої до одного з відділень ящика. Начальник узяв листа і почав читати його без усякого ентузіазму.
— Так, так! Фірма "Юнайтед роботікс" із піною на устах доводить, що... "роботи за умови правильної їх експлуатації можуть надавати неоціненну допомогу як поліцейські..." Від нас хочуть, аби ми провели польові випробування... "Даний робот — найновіша експериментальна модель; вартість — 120 тисяч".
Обидва ми знову подивилися на робота, охоплені єдиним бажанням побачити замість нього грошові знаки. Начальник нахмурився і, ворушачи губами, прочитав лист до кінця. Я думав, як витягти робота з його фанерної домовини.
Не знаю, експериментальна це була модель чи ні, але вигляд у механізму був красивий. Увесь синій, кольору морської форми, а вихідні отвори, гачки і таке інше — позолочені. Комусь довелося добряче потрудитися, аби досягти такого ефекту. Він дуже нагадував поліцейського в мундирі, проте карикатурної схожості не було. Здавалося, не вистачає тільки поліцейського значка і пістолета.
Тут я зауважив слабке світіння в очних лінзах робота. До цього мені не спадало на думку, що цю штуку можна оживити. Втрачати було нічого, і я сказав:
— Вилазь із ящика.
Робот злетів стрімко і легко, як ракета, і приземлився за два фути від мене, хвацько віддавши мені честь.
— Поліцейський експериментальний робот, серійний номер ХРО-456-934В, готовий до виконання обов'язків, сер.
Голос його тремтів од старанності, і мені здавалося, що я чую, як гудуть його пружні сталеві м'язи. В нього, мабуть, була шкіра з нержавіючої сталі і пучок проводів замість мозку, але мені він видавався справжнім новачком-поліцейським, який прибув для проходження служби. Тим більше що на зріст він був як людина, мав дві руки, дві ноги і забарвлення під колір мундира. Досить мені було ледь-ледь примружити очі, і переді мною стояв Нед, новий поліцейський нашого відділення, котрий щойно закінчив школу і був сповнений службовою ретельністю. Я потрусив головою, щоб позбутися цієї мани.
Це всього лише машина заввишки шість футів, яку вчені голови згвинтили для власної розваги.
— Розслабся, Неде, — сказав я. Він досі віддавав мені честь. — Вільно! При такому старанні ти заробиш грижу вихлопного клапана. Втім, я тут усього лише сержант. А он там начальник поліції.
Нед виконав поворот наліво кругом і ковзнув до начальника швидко й безшумно. Начальник дивився на нього, як на чортика з коробки, слухаючи той же рапорт про готовність.
— Цікаво, а може він робити що-небудь іще чи тільки козиряти і рапортувати? — мовив начальник, обходячи навколо робота і позираючи на нього... як собака на стовпчик.
— Функції, експлуатація, а також розумні дії, на які здатні поліцейські експериментальні роботи, описані в інструкції на сторінках 184-213.
Голос Неда на хвилину заглух — робот пірнув у ящик і появився із згаданою книжищею.
— Докладне пояснення тих же пунктів можна знайти також на сторінках з 1035-ї по 1267-му включно.
Начальник, який за одним заходом насилу дочитував до кінця гумористичну сторінку журналу, покрутив товстенну книгу у руках з таким виглядом, наче вона могла його вкусити. Прикинувши її вагу і помацавши палітурку, він шпурнув її мені на стіл.
— Розберися з цим, — наказав він мені, йдучи до свого кабінету. — І з роботом також. Зроби що-небудь...
Начальник був неспроможний довго зосереджуватися на якійсь справі, а цим разом йому довелося напружити увагу до краю.
Задля цікавості я погортав книгу. От уже з ким мені не доводилося ніколи мати справи, то це з роботами, і тому я знав про них не більше, ніж будь-який простий смертний. Можливо, навіть менше. У книзі вмістилася сила-силенна сторінок дрібного друку з хитромудрими формулами, електричними схемами та діаграмами в дев'ять кольорів і таке інше. Вивчення її вимагало особливої уваги, до чого в той час я не був здатний. Різко закривши книгу, я звернув погляд на нового службовця міста Найнпорта.
— За дверима стоїть віник. Знаєш, як з ним обходитися?
— Так,сер.
— Тоді підмети кімнату, стараючись при цьому здіймати якомога менше пилюки.
Упорався він чудово.
Я спостерігав, як машина вартістю сто двадцять тисяч згрібає докупи недопалки і пісок, і думав, чому ж її послали до Найнпорта. Напевно, тому, що в усій Сонячній системі не було більш крихітного і незначного поліцейського підрозділу, ніж наш. Інженери, мабуть, вважали, що для польових випробувань якраз це й потрібно. Навіть якщо ця штука вибухне, нікому до неї не буде ніякого діла. Потім хтось колись отримає повідомлення про неї. Що ж, місце вибрано правильно. Найнпорт якраз загубився в безвісності.
Саме тому, певна річ, і я тут. Єдиний справжній поліцейський. Бодай один такий чоловік обов'язково потрібен, аби була видимість, наче робиться діло. У начальника Алонцо Крейґа тільки й вистачає розуму на те, щоб не упускати гроші, коли йому тичуть хабара. Є в нас і двоє постових. Один старий і постійно п'яний. У другого ще молоко на губах не обсохло. Я служив десять років у столичній поліції, на Землі. Чому я пішов — це вже моя особиста справа. Я вже давно заплатив за колишні помилки, забравшися сюди, у Найнпорт.
Найнпорт не місто, це лише місце, де зупиняються по дорозі. Постійно тут мешкають лише ті, хто обслуговує проїжджаючих: власники готелів, шулери, повії, бармени і таке інше.
Є і космопорт, але туди сідають тільки вантажні ракети. Щоб забрати метал із тих копалень, які ще працюють. Деякі поселенці приїздять сюди за провіантом. Найнпорт можна назвати містом, що так і не побачило справжнього життя. Добре, коли через сотню років на цьому місці бодай щось стирчатиме з піску на знак того, що Найнпорт колись існував. Мене тоді вже не буде, і тому мені наплювати...
Я повернувся до реєстраційної книги. В камерах сидять п'ятеро п'яних — середній вилов. Доки я записував їх, Фетс притягнув шостого.
— Замкнувся в дамському туалеті в космопорті і виявив опір під час арешту, — доповів він.
— Порушення громадського порядку у п'яному вигляді. Тягни його в камеру.
Фетс повів свою жертву, похитуючись їй у такт. Я завжди дивом дивувався, спостерігаючи, як Фетс поводиться з п'яним, — звичайно, в нього було залито за галстук більше, ніж у них. Я ніколи не бачив його ані п'яним, як хлющ, ані повністю тверезим. Незважаючи на це, його каламутні очі ніколи не підводили — чи то він вартував біля камер, чи то ловив п'яних. Це він робив чудово. До яких би закамарків вони не заповзали, він знаходив їх. Безперечно тому, що інстинкт вів їх у одне й те ж місце.
Фете хряснув дверима шостої камери і, виписуючи кренделі, повернувся назад.
— Що це? — він показав на робота.
— Це робот. Я забув номер, який дала йому мама на заводі, і тому ми звемо його Недом. Він тепер працює у нас.
— Ну й молодець! Нехай почистить камери після того, як ми викинемо звідти шантрапу.
— Це мій обов'язок, — сказав Біллі, входячи до кімнати. Він стискував поліцейський дубець і похмуро дивився з-під козирка форменого кашкета. Біллі був не те щоб дурний, просто природа наділила його зайвою силонькою за рахунок розуму.
— Тепер це обов'язок Неда, бо ти отримав підвищення. Будеш допомагати мені.
Біллі часом буває дуже корисний, і я цінував його атлетичну статуру. Моє пояснення підбадьорило його, він усівся поряд із Фетсом і став дивитися, як Нед підмітає підлогу.
Так справи йшли десь із тиждень. Ми спостерігали за тим, як Нед підмітає і чистить, доки відділення не почало набувати явно стерильного вигляду. Начальник, що завжди дбав про порядок, виявив, що Нед може підшити цілу тонну доповідних та інших паперів, які захаращували його кабінет. Роботи в Неда виявилося багато, і ми так звикли до нього, що майже не помічали його присутності. Я знав, що він відніс свою фанерну домовину на склад і влаштував собі там щось схоже на затишну маленьку спальню. Решта мене не цікавила.
Інструкція щодо робота була похована в моєму столі, і я ні разу не заглянув до неї. Якби я це зробив, то мав би певне уявлення про великі зміни, що ждали нас попереду. Ніхто з нас не знав нічого про те, що робот може та чого не може робити. Нед чудово справлявся з обов'язками прибиральниці-діловода і цим обмежувався. Діло не пішло б далі, якби начальник не був занадто лінивий. Із цього все й почалось.
Було близько десятої вечора, і начальник якраз збирався йти додому, коли задзеленчав телефон. Він узяв трубку, послухав і поклав її.
— Винний магазин Ґрінбека.
