Удень, коли сонце звершає похід тріумфальний... - Гофштейн Давид

Удень, коли сонце звершає похід тріумфальний
Закуреним бруком
I стелеться стомлено сонний асфальт
Під жіночі легкі закаблуки,-
Тоді мені часом здається,
Що жде мене щось надзвичайне,
Що диво якесь світлосяйне,
Дощами умите і сонячним чаром повите,
Зненацька навстріч мені вийде...
I духом
Одним тільки рухом
Звільняюся я від журби навісної,
I плащ мій,
Злинялий від спеки палкої,
Просякнутий пилом до краю,
Із мене зміїсто сповзає,
I я мов зникаю...