Аромат чоловіка - Валерія Дражинська
- Заходь! - відповідаю голосно на впевнений стукіт у двері.
Я стояла біля дзеркала, оцінювала ступінь своєї чарівності, про яку просив - наказував Руслан. Думаю, він залишиться більш ніж задоволений. Без зайвої скромності, виглядала я приголомшливо. На мені була в міру коротка темно-синя сукня з відвертим, але не зухвалим декольте, трохи вільна, але фасон дуже гарно натякав на всі достоїнства фігури при найменшому русі. На ногах босоніжки на високих підборах з переплетеними ремінцями. Розпущене від природи хвилясте волосся діставало майже до талії. Макіяж яскравіший ніж зазвичай.
Із дзеркала на мене зараз дивилася вродлива струнка дівчина з яскравими заворожуючими очима. Справжня цукерочка. Сподіваюся, Руслан подавиться слиною від такої естетичної насолоди. Я ж старалася!
Двері відчиняються та заходить він. У блакитній сорочці з коротким рукавом та чорних класичних штанях. Усе сидить ідеально. Я задивляюся на нього та не одразу вловлюю в потемнілих очах розгорілу бурю емоцій - захоплення, дика спрага, голод. Мить, та полум'я гасне, безжальною силою волі свого господаря. На моїх очах Руслан, здавалося б із легкістю, повертає собі свій незворушний непробивний вигляд. Моргаю кілька разів. Виникає стійке відчуття, що то була лише гра моєї уяви, яка розігралася.
- Ти дуже красива, Богдано! – каже хрипким голосом.
- Дякую! - навіть якщо мені й привиділися його оголені емоції або я видала бажане за дійсне, то однаково це додало мені певної впевненості та невластивої грайливості, - Ну, як? Порадувала я тебе?
Повільно кручуся кілька разів навколо своєї осі. Під час руху тканина гарно обволікає всі вигини фігури, а краї вільної спідниці грайливо підводяться.
- Більш ніж! - посміхається одним краєчком губ, але очі, незважаючи на видимий спокій, здаються напруженими, - Готова?
- Звичайно, - спокусливо посміхаюся у відповідь демонструючи ямочки на щоках та безтурботно беру зі столика маленьку сумочку в тон сукні.
Нічого мені не здалося! І сьогодні вранці, коли побачив мене голою і щойно. Він на мене реагує. Можливо, та найімовірніше, що це всього лише фізіологія, але мені сьогодні, при повному параді та при цілковитій впевненості у своїй привабливості, захотілося перевірити її грані. Нічого такого! Сама межі переступати не збираюся в жодному разі, просто набридло, що в нашому незрозумілому тандемі я від початку сторона, що вічно програє.
- А що за зустріч? - цікавлюся вже в машині, - Мені будуть якісь особливі вказівки?
Їхали ми в чорному мінівені Мерседесі, але якомусь незвичному. Занадто масивному та з якимись непотрібними, на мій погляд, зовнішніми примочками. Ще за нами слідував джип з охороною із чотирьох осіб.
Я комфортно розмістилася, закинувши ногу на ногу, навпроти Руслана. Почувши моє запитання, він, відірвавшись від телефону, в який уткнувся щойно ми сіли в машину, пройшовся нечитабельним поглядом спочатку по моїм довгим струнким ногами, затримався в районі декольте, а вже потім подивився в очі.
- У місцевому клубі відзначатиме день народження сестра мого хорошого знайомого. Там я домовився зустрітися з потрібною мені людиною. Ти будеш у ролі моєї супутниці. І тільки!
"Він мене тягає по всіх заходах, де вважає за потрібне взяти із собою супутницю", - згадала я слова його колишньої помічниці Марини.
Усередині неприємно кольнуло. Колись я їй заздрила. Хотіла опинитися на її місці. Мрії збуваються! Сумно усміхаюся. Смішно! Я буквально зараз на її місці. У всіх сенсах! Така ж небайдужа та непотрібна йому в цьому плані. Лише помічниця. Супутниця.
Але я піду красиво, а не принижено. Обіцяю сама собі!
- Ясненько! - відкидаю непотрібні думки, - А чому машина така дивна?
- Дивна? - підводить брову Руслан.
- Ну, якась не звичайна.
- Броньована, - пояснює спокійно.
- Тобі щось загрожує? - миттєво напружуюся, адже не буде ж він просто так у танку роз’їжджати.
- Звичайні запобіжні заходи. Не хвилюйся!