Палай зі мною - Еліс Кларк

Ми виходимо з автівки, тримаючись за руки. 

— Скільки пригод за такий короткий час, — кажу я. — Ніколи б не подумала, шо таке можливо в реальному житті! 

— Знаєш, інколи я мрію про просте нудне життя, без всіх цих "пригод", — усміхається він у відповідь, коли ми йдемо до будинку. 

— А мені подобається, — кажу я і сміюся, — принаймні не нудно! 

— Мене хвилює, що через мене ти можеш потрапити в біду, — відповідає Влад, коли ми вже заходимо в будинок. 

— Ти ж мене завжди захистиш, — безтурботно кажу я.  — Цікаво, як тут Аля? Чи не занудьгувала на самоті? 

Цієї миті  до нас підбігає схвильована Аля.

— Селіно, нарешті, — вона обіймає мене. — Я випадково увімкнула новини, а там якраз передавали репортаж про захоплення заручників. Дзвонила до тебе, а ти не відповідала! Добре, що ви живі-здорові! 

— В мене телефон залишився в гардеробі, — трохи винувато відповідаю я. — Ну і ці бандити… Коротше, трохи клопоту було з ними…

— Але ти впоралась, — втручається Влад, цілуючи мене в щоку. — Алю, уяви, це завдяки Селіні поліція врятувала заручників без жертв. 

— Я не сумніваюся, що Селіна здатна на таке, вона завжди всіх рятує, — усміхається Аля. — В тому числі, й мене…

— Та перестаньте, захвалили вже мене, — я відчуваю, що червонію. — Давайте краще щось перекусимо, бо в мене від нервів прокинувся вовчий апетит…

— Я там дещо приготувала, — каже Аля. — Зараз розігрію…

Ми всі дружно рушаємо на кухню, обговорюючи наші з Владом пригоди…

***

Після вечері Аля йде до своєї кімнати, а ми з Владом залишаємось наодинці.

— Може, подивимося якийсь фільм? — запитую я. 

— Давай, — він обіймає мене, а потім бере за руку. — Тільки давай сьогодні без шпигунських історій, як на мене, сьогодні їх і в житті було достатньо…

— Так, я згодна, треба увімкнути щось романтичне, — кажу, усміхаючись. — Щоб зняти стрес і відволіктися. 

— Хороша ідея, — він теж усміхається. — Пропоную подивитись кіно на телевізорі в спальні, що скажеш?

— Я тільки за, — проводжу рукою по його долоні. 

Він усміхається, бере мене за руку і веде нагору. 

Коли ми заходимо до спальні, він притягує мене до себе і шепоче:

— Знаєш, я тут подумав, може, спочатку приймемо душ? Після всіх цих пригод він не завадить…

— А це гарна ідея, — кажу я.

Влад усміхається і притягує мене до себе, втягуючи в поцілунок. 

Я відповідаю на поцілунок, обіймаючи його за шию.

— Ти так еротично виглядав там, в піджаку на голе тіло, — шепочу грайливо. 

— Ти стала такою відвертою, — він облизує губи. — Мені це дуже подобається…

— Це ти так на мене впливаєш, — усміхаюся і починаю його роздягати. — То що, в душ? 

— В душ… І може обійдемось і без кіно… Є дещо, чого я зараз хочу набагато більше, — каже Влад і втягує мене в солодкий поцілунок…

***

Наступного дня я записана до косметолога, тож трохи відчуваю вину перед Алею, що залишаю її саму, але вона запевняє, що з задоволенням ще погосподарює на кухні. Виявляється, вона гарно готує, на відміну від мене.

— Треба буде  взяти в тебе кілька майстер-класів, поки ти тут, — усміхаюся я. — Я недовго, не нудьгуй! 

— Добре, домовились! Тільки не встрягай в якусь неприємність, добре? Я вже боюся тебе відпускати… — усміхається подруга у відповідь.

— Думаю, що навряд чи якісь зловмисники зберуться штурмувати салон краси, — віджартовуюсь я. 

— Але тепер ти дівчина Влада… А у нього, певно, багато ворогів, як і у всіх багатих людей, — зітхає Аля.

— Ну, я ж поїду з охоронцем, він чекатиме надворі в машині. А в самому салоні є власна охорона. Так що нічого мені не загрожує, крім якоїсь невдалої процедури…

— Добре, — киває вона. — Але все одно будь обережна…

***

Я сиджу в кріслі, чекаючи поки звільниться мій майстер. Приїхала трохи раніше, от тепер доводиться чекати. Але в салоні прохолодно, затишно, мені запропонували каву, я дивлюся по телевізору якусь світську хроніку і почуваюся цілком комфортно. 

Аж доки до мене не підходить якась жінка. Це, мабуть, прибиральниця, я бачила, що вона протирала меблі  та підлогу, коли я зайшла сюди. 

 — Вибачте, це не ви загубили? — каже вона, простягаючи мені якийсь складений у кілька разів шматок паперу. 

Я здивовано дивлюся на неї.

Потім розгортаю той аркушик і читаю невеличку записку.

"Селіно, мені не віриться, що я дійсно побачила тебе… Я давно хотіла зустрітись з тобою. Але тут не місце і не час. Якщо тобі цікаво, хто я, і чому звʼязалась з тобою, ми можемо зустрітись сьогодні о сьомій в кафе "Париж", яке знаходиться буквально за рогом від цього салону."