Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Тиждень пролітає як божевільний. Я знову помилилася з приводу Руслана. Зробила поспішні висновки. Неправильно зрозуміла. А йому і справді потрібна була помічниця. Колосальне завантаження це однозначно підтвердило. Вільного часу в мене було мізерно мало. У моїй особі, як Руслан пояснив в перший робочий день дорогою на свою зустріч, він побачив прийнятного для себе працівника, знайомого та надійного, у якому не сумнівався. З одного боку було приємно таке чути, але як дівчині, яка таяла поруч із ним, звісно ж, не особливо.  

У роботу я втягнулася дуже швидко та, як ніколи, намагалася не підвести його. Звісно, траплялися проколи, але Руслан виявився хорошим та справедливим начальником. Завжди був стриманим, утім тут не було нічого нового для мене, ніколи не чіплявся, завдання ставив адекватні. Якщо й дзвонив уночі, що вже траплялося кілька разів, то не для того, щоб принести йому водички в ліжко, як я злякано спросоння подумала першого разу, а у справі. Того разу це було розпорядження перекроїти його ранковий графік із самого ранку, точніше з шостої години. Ось тоді й сталася моя перша накладка. Я наплутала із зустрічами, які в нього траплялися і в таку рань. На мою помилку Руслан відреагував спокійно. Одне слово з ввічливим зверненням "виправ, будь ласка", сказане рівним тоном без обурень та криків, надихнуло на неможливе. Я все виправила за десять хвилин та три дзвінки. Пишалася собою, що так швидко все розрулила.

У мій бік Руслан не робив жодних зайвих рухів. Поводився строго офіційно. За цей тиждень я встигла освоїться поруч із ним, якщо це можна так назвати. Ні, шалений потяг нікуди не подівся, на роботу за звичку стало брати з собою змінні трусики, але постійно спостерігаючи його так близько, я поступово звикла та, можна сказати, навчилася частково контролювати цю незмінну реакцію свого тіла на нього, навіть іноді просто не помічати її. Це не так вже й складно, коли не бачиш взаємності.

Ось тільки Руслан почав захоплювати мене як людина, як неординарна особистість. Мені подобалося в ньому все. Навіть його стриманість, що межувала з холоднокровністю, вже не відштовхувала, а сприймалася як відмінна риса характеру, рідкісне вміння повністю володіти собою. Моя, м'яко сказати, симпатія вже була проблемою, яка, сподіваюся, не переросте в щось глобальне для мене.

Загалом, працювати на Руслана мені подобалося та якби не мої особисті заморочки щодо нього, то було б взагалі ідеально. Тим більше я реально набиралася досвіду. Він не просто давав мені завдання, дуже багато пояснював простою мовою, здавалося б, суцільну абракадабру. Але після закінчення терміну ми з ним однозначно розпрощаємося. Не знаю, чи залишуся працювати на його партнера, чи повернуся до себе на роботу, там далі подивлюся. Поки ж нерозважливо пливла за течією.

У п'ятницю ввечері я повернулася додому втомлена, як собака, та щойно голова торкнулася подушки, одразу ж відключилася. До такого навантаження я не звикла. Всю суботу провалялася в ліжку, дивлячись свій улюблений серіал. У неділю цілий день налаштовувалася на новий продуктивний тиждень. Навіть лягла спати о десятій годині, попередньо підготувавши на ранок стандартне офісне вбрання. Засинала з відчуттям, що завтра на мене чекає важкий день. Однак дуже помилилася.

Телефон, що задзвонив о пів на першу ночі, підказував про початок робочого тижня набагато раніше. Просто зараз. На екрані висвітився зачастивший останнім часом номер із трьома п'ятірками в кінці, який я так і не зберегла. Мене вночі знову захотів мій начальник.

- Так, Руслане? - на роботі я спробувала один раз звернутися до нього офіційно на ім'я по батькові та на «ви», але він одразу мене обрубав із цим.

- За півгодини за тобою приїде Андрій. Захопи з собою необхідні речі на кілька днів, - коротко та ні чого не зрозуміло!

Не встигаю й рота відкрити, як Руслан мене скидає. Очманіти!