О, мій Бос - Ірен Васильєва

Елізабет

Лікарняні стіни, постійна присутність лікарів, все це тільки нагнітало і без того напружену ситуацію.

Журналісти постійно намагалися пробратися до лікарні заради нових фото та інтерв'ю. Були спроби підкупу персоналу заради інформації. Така пильна увага до її персони лякала ні на жарт.

Як уберегтися самій, і як уберегти їхню дитину від усього цього бедламу?

Залишатися у лікарні вже не було потреби. Але повертатися до того будинку не було жодного бажання.

На додачу до всього, батьки дізнавшись про свою цю ситуацію, та почали наполягати на поверненні додому. До рідного дому. У рідне місто. Посипалися звинувачення у бік Майкла та його родини.

Але їх також можна зрозуміти. Вони хотіли зробити як краще для мене. Але я хочу кращого не лише собі, ай своїй родині. І Майкл її частина.

І як вчинити? І як буде краще для них двох? А незабаром і трьох.

Одне вона знала точно. Нікуди не поїде сама, не залишить коханого одного.

Йому теж тяжко. І в усьому винна лише його мати, а не він сам. І було б не справедливо змушувати Майкла відповідати за вчинки матері.

Вони поїдуть разом, адже сама вона нікуди не поїде.

***

- Містере Шон, я вас розумію. Ви хочете, як краще для доньки. Але…  я не можу її відпустити поїхати з вами. Я її кохаю. Ми чекаємо на дитину. Я хочу бити їх поряд зі мною.

Майкл скуйовдив свое волосся, притулившись спиною до стіни лікарняної палати Елізабет. Він дуже втомився.

- Майкл - Місіс Дарсі тяжко зітхнула. – Ми тебе розуміємо. Але зараз потрібно зробити все можливе, щоб захистити Лізі від цього стресу. Адже ти і сам бачиш що тут відбувається. І як це на ній відбивається.

- Я розумію. Але не можу її відпустити.

- Майкл…

- Містере Шон, не треба мене вмовляти…

- Я й не збирався. Просто послухай нас. Якщо ти й справді так сильно любиш нашу доньку… думаю ти й сам розумієш, що треба зробити. І розумієш, яке тобі потрібно прийняти рішення в ситуації, що склалася.

Майкл тяжко зітхнув.

- Зробимо так, як вирішить сама Лізі. Вибір лише за нею.

***

Майкл

За час перебування Елізабет у лікарні нам так і не дали змоги побути вдвох. Бачити її такою блідою і виснаженою було дуже тяжко. Я розумів, що Лізі буде краще у дома, з батьками. Але не міг уявити, як же я буду без неї? Я розумів що вчиняю як егоїст, думаючи тільки про себе. Але я не міг зробити інакше. Просто не міг.

Була майже восьма вечора, сонце вже давно сіло. У палаті було темно. Лізі мирно спала. Майкл сидів у кріслі та спостерігав за нею. Йому не хотілося йти додому. Він тільки поряд з нею почував себе спокійніше.

Але чудово розумів, що йому все ж таки доведеться поступитися її батькам і відправити Лізі разом з ними додому. Так буде краще для неї та їхньої дитини. Якими б не були його справжні бажання, ризикувати здоров'ям коханої і життям дитини, що ще не народилася, було не чесно.

У напівтемряві кімнати він бачив, як кохана ворухнулася і її повіки здригнулися.

- Майкл?

- Та мила. Я тут.

- Чому ти так далеко від мене сидиш?

Майкл у ту саму хвилину опинився поруч.

- Я не хотів тобі заважати відпочивати.

Вона лукаво посміхнулася йому.

- Лягай поруч.

- Добре люба. - Він акуратно влаштувався на ліжку, притискаючи кохану до своїх грудей. - Як же ти люба мене налякала. - Він видихнув їй у волосся. - Я так боюся втратити вас. - Майкл провів рукою по округленому животі дружини. - Ти знаєш, як сильно я вас люблю? Адже знаєш?

- Так. І ми тебе любимо.

Він притиснув її міцніше до себе.

- Ти мені довіряєш?

Елізабет підвелася, і в сутінках кімнати намагалася роздивитися обличчя чоловіка.

- До чого такі питання? Ти мене лякаєш.

Майкл знову притиснув її до своїх грудей.

- Не думай про погане мила. Просто постарайся поспати. Тобі потрібно добре відпочивати і любити мене та нашого малюка, а все інше я вирішу сам. - Він поцілував її у скроню. - Спи дружина.

Елізабет усміхнулася.

- Знаєш, мені подобається, як це звучить. Назви мене так знову.

Майкл розреготався.

- А мені подобається так тебе називати. Моя улюблена дружина. І нехай це звучить якось по-власному, але мені все ж таки це подобається. І хай усі знають. Що ти моя. І лише моя. - Він міцніше притиснув кохану до своїх грудей. - А зараз спи.

- Майкл?

- Та мила.