Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

У висотну будівлю, де офіс компанії Sollorr Group займає п'ять верхніх поверхів, я влетіла зла та втомлена пошуками парковки. Запізнювалася вже на десять хвилин. Встигла сто разів пошкодувати, що поїхала на своєму старенькому опелі. Спокусилася навігатором. Інакше в центр, громадським транспортом довелося б добирати з двома пересадками, а я ще погано орієнтуюся в столиці. З моєю основною роботою мені пощастило. Три станції метро та я на місці. Тому машиною користувалася не часто.

Ще я страшенно нервувала. Знову доведеться вливатися в новий колектив, нехай і тимчасовий. З людьми я взагалі сходилася важко. Тому зранку на роботу збиралася ретельніше, ніж зазвичай. Скромна блакитна сукня до колін, витриманий непомітний макіяж, волосся зібране у високий хвіст. Ніколи ні на навчання, ні на роботу не розпускала свою густу шевелюру. Не знаю, як іншим дівчатам, але мені це страшенно заважало та не давало зосередиться. Коротше, виглядала я офіційно та суворо, що трохи додавало впевненості.

Ліфт зупиняється на останньому поверсі. Обитель генерального директора та його свити. Дивлюся на годинник. Чудово. У перший же день запізнилася на п'ятнадцять хвилин. І плювати, що я тут тимчасово. Негарно вийшло.

Коридором проходжу у велику світлу приймальню з панорамними вікнами, краєвид з яких заворожує, та я не одразу помічаю двох дівчат, що схилилися до плоского монітора комп'ютера з емблемою надкушеного яблука. 

- Доброго ранку! - вітається одна з них із ввічливою посмішкою, випрямляючись, - Чим можу вам допомогти?

Друга продовжує захоплено щось друкувати, не звертаючи на мене уваги.

- Доброго ранку! Я Кравцова Богдана з Арді Гранд. Вас повинні були попередити.

- Так! - кидає погляд на свою колегу.

Та неохоче відривається від свого заняття та ліниво спрямовує увагу на мене. Обводить поглядом. Те що бачить їй не подобається, бо вона ледве помітно кривиться.

- Ви запізнилися, Богдано...

- Сергіївна, але можна просто на ім'я. Не розрахувала часу. Довго шукала парковку, - вибачливо посміхаюся.

- У майбутньому, будьте так люб'язні, розраховувати, - тон гордовитий, повадки невизнаної королеви. 

Не подружимося ми з нею! Утім, як і з другою, яка стояла з абсолютно непроникним виразом обличчя, але в очах палахкотіла очевидна неприязнь.

- На весь місяць, поки я буду тут працювати, я це врахую! - кажу якомога серйозніше.

- Добре! - царствено киває, - Йдіть за мною, Богдано. А ти, Світлано, закінчуй звіт. Потім зайдеш до мене. 

- Добре, Вікторіє Юріївно, - від її підлесливої посмішки мене внутрішньо пересмикує.

Куди я потрапила? У тераріум?

Мовчки йду за "королевою" до величезних чорних дверей. Прямо ворота в Пекло. Насправді свята святих компанії - лігво гендиректора. Попередньо постукавши, вона легко відчиняє, здавалося б, багатотонні двері. Йду за нею всередину й одразу зніяковіло гублюся від пильного уважного погляду, що безцеремонно роздивляється мене. Навіть пропускаю слова дівчини, звернені до джерела мого збентеження, вловлюю лише закінчення:

- ... нарешті з'явилася.

- Ти можеш іти, Віко! - чоловік за столом недбало проганяє дівчину, навіть не подивившись на неї.

Тепер розумію до чого було невдоволення моєю появою. Генеральний директор Sollorr Group - Кролевець Олексій Григорович. Тут, судячи з усього, йде війна світів за його увагу. Заможний молодий чоловік, блондин із блакитними очима. Симпатичний. А коли посміхається, ось як зараз, то взагалі сама чарівність. Не чоловік. Мрія!

- Богдано Сергіївно, доброго ранку! - встає та запрошувальним жестом вказує на крісло навпроти, - Сідайте!

- Доброго ранку! - у повній розгубленості сідаю.

- Чай? Кава? 

- Ні, дякую! - здивовано хитаю головою.

Що відбувається? Таке враження, що до нього зайшла не рядовий запозичений помічник директора, а віп-персона, яку дуже потрібно задобрити.