Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

З вихідних у мене не минало свербляче відчуття ніби за мною спостерігають. Причому нічим не обґрунтоване. Я не один раз за цей тиждень озиралася по сторонах, але нічого підозрілого не помічала. Кілька разів здавалося, що бачила одного і того самого чоловіка, який дивився на мене, але хіба в натовпі цим когось здивуєш? Та й переплутати для мене нічого не варто, я не особливо уважна. Дивне відчуття не проходило. Уже складалося враження, ніби в мене розігралася параноя. Раніше ніколи такого не було.

Ось і зараз їхала з начальником та знову те саме. Звідки це взагалі взялося? Я ж не клятий екстрасенс! Враження таке, ніби твою потилицю пропалює чийсь пильний, наполегливий погляд. Але в такому потоці машин у годину пік щось виглядати було безглуздо і я постаралася придушити в собі це незрозуміле відчуття. 

Ярослав Петрович не вперше підвозить мене додому, тому прекрасно знає, де я живу. Усю дорогу ми обговорювали мою майбутню тимчасову роботу у Sollorr Group. Усе стримано формально. Біля парадної я ввічливо подякувала йому, попрощалася та вже взялася за ручку дверцят виходити з машини, як він раптом мене зупинив, затримавши за лікоть. 

- Богдано, почекай!

Я спочатку застигла, потім повільно повернулася в його бік та здивовано подивилася на руку, що утримувала мене. Це був перший раз, коли він собі дозволив мене схопити. Та й узагалі доторкнутися. Раніше якщо і відбувалися між нами дотики, то тільки випадкові. Тому я зараз й перебувала в легкому шоці. Руку начальник не прибирав, а навпаки потягнув на себе. Перебуваючи в якійсь прострації, я піддалася.

Друга рука зарилася мені у волосся, а чоловічі губи накрили мої в ніжному поцілунку. Відторгнення не було. Утім, як і дикого захоплення. Просто приємне вологе погладжування. Він навіть язика не підключав. Я тільки приймала обережну ласку, не відповідаючи. Прислухалася до себе, аналізувала враження. Простіше кажучи, мізки залишалися на місці, нікуди не спливали, а дуже навіть продуктивно працювали.

Не те! Усе не те! Розчаровано відстороняюся. А на що я сподівалася?! Як чоловік він мені був симпатичний, але не більше того. Ярослав Петрович мене відпускає та відвертається в інший бік.

- Я піду?! - кажу ніяково та сиджу на місці.

Не хочу йти на такій ноті, а що сказати не знаю.

- Почекай! Поговорити з тобою хочу, - вирішує начальник мою дилему, нервово стискаючи кермо. На мене не дивиться. 

- Гаразд!

- Вибач, не з того почав. Не зміг утриматися, - нервово усміхається.

- Усе гаразд! – кажу на автоматі

- Ні, Богдано! Не в порядку, - повертається нарешті до мене.

В очах рішучість та бажання, яке раніше він майже вдало приховував. Уже розумію, про що піде мова. Подумки зітхаю, але сама винна, треба було відразу йти, а не намагатися згладити незручну ситуацію.   

 - Я тебе хоч трохи приваблюю? - дивиться запитально в очікуванні.

- Ні! Ви мені симпатичні. Але й тільки, - кажу правду.

Не хочу давати навіть малу крихту надії. Марно!

Важко зітхає та знову відвертається. Дивно зараз за ним спостерігати. На роботі він впевнений в собі, суворий, але справедливий начальник, а тут помітно нервує.

- Богдано, не будь такою категоричною. Я хочу..., - заминається, - Я хочу з тобою стосунків.

- Ярославе...

- Замовкни! І послухай. Будь ласка, Богдано!

Киваю. Хіба можна тут відмовити, не образивши!

- Подумай місяць, поки працюватимеш у Sollorr Group. Я почекаю. Щоб ти не вирішила, ми потім все одно разом працювати не зможемо. Підберу тобі посаду в компанії за професією. Досить на побігеньках бігати, - видихає, повертається до мене та бере за руку, - Богдано, думаю, для тебе ніколи не було секретом, що я до тебе небайдужий. Ти мені сподобалася з першого погляду. А за ці півтора року я ще більше прив'язався до тебе. Я не тільки стосунків із тобою хочу. Я всього з тобою хочу. Давай спробуємо. Ти не пошкодуєш, я тобі обіцяю!

 Мимоволі проводжу паралелі. Начальник однозначно виграє елементарним людським ставленням. Він не тисне, не змушує. Йому не байдужа чужа думка. З таким бути простіше, спокійніше, надійніше. Знаєш, чого від нього очікувати. На цьому, на жаль, усе!

А там - бурхлива емоціями невідомість. Суцільна скринька Пандори! Недосяжний! Небезпечний! Байдужий! Зайнятий іншою... обрав іншу...

- Добре. Я подумаю!