Брехня - Надія Борзакова
- Швидко вони, - знехотя розтиснувши обійми, Артем пішов відкривати двері. - Міг би і зателефонувати, тату, - долинуло за кілька секунд.
- А я телефонував, трясця тобі! - закричав Ігор. - Довбану сотню разів. Ти що знову?
- Та ні, тату, послухай ...
- А-ну подивися на мене!
- Та прибери граблі, - метушня, що була далі, змусила мене кинутися в передпокій не подумавши спершу про те, скільки це викличе незручностей. За моєї появи, чоловіки, що не на жарт зчепилися, страшно лаючись, розтиснули хватки і подивились на мене. На стомленому обличчі Ігоря замішання змінилося подивом і якимось навіть полегшенням.
- О, Віка ....
- Так, тато, Віка і я намагався сказати тобі саме про це, - прошипів Артем.
- Здрастуйте, Ігор, - посміхнулася я, мигцем оцінивши довжину одягненою на собі футболки Артема як цілком пристойну.
- Вибач, що при тобі гавкались…
- Ігор, давайте поговоримо в залі. Ви будете кави або воду?
- Відкрите питання, так? - посміхнувся він. - Воду. Кави вже вистачить.
- Отже я піду наллю її, а ви обидва проходьте, добре? - я багатозначно подивилася на Артема і попрямувала в кухню. Наповнила три склянки водою, порізала лимон і кинула в них. Коли я увійшла, бесіда, що велася крізь зуби, обірвалася. Зробивши вигляд, що не помітила цього, поставила склянки на журнальний столик і сіла поруч з Артемом. З кухні долинула трель його телефону, і хлопець вийшов.
- Віка, ще раз вибач за кіпіш, - ковтнувши води, почав Ігор. - Він просто більше доби на зв'язок не виходив і не з'являвся взагалі ніде. Ми хвилювалися.... Ти ж знаєш, які у нього проблеми, так, дівчинко? Він більше місяця вже в зав'язці, але... Мозгоправ говорив, що іноді можливі зриви і ось…
- Можна, бля, без жалісливих висновків «гарного професіонала» нової матусі?! - Артем майже увірвався до зали. Я квапливо підійшла до нього, майже повисла на шиї і вимогливо прошепотіла:
- Артем, не треба!
- А що я сказав такого, чого вона сама не знає? - замайорів Ігор.
- Нічого, - я потягнула Артема назад на диван. - Ігор, мені дуже шкода, що ми змусили вас хвилюватися. Розбиралися між собою і випали з реальності. Я, правда, розумію ваші почуття і побоювання, але запевняю - тепер все буде в порядку.
Обличчя Ігоря пом'якшало. Він скуйовдив волосся на маківці і ніяково усміхнувся.
- Так. Добре, що ви…. Розібралися, - сказав він. Артем видихнув і привернув мене до себе, - Ми з Ірою наступної неділі чекаємо вас вдома. Я м'ясо посмажу. Сподіваюся, мала, ти його ще їси? Або там веганка-вегетарінка як модно за бугром?
- Звичайно їм, - квапливо відповіла я. - І ми з радістю приїдемо.
- От і добре, - нагородивши сина суворим поглядом, Ігор ковтнув води, відставив склянку і піднявся. - Я поїхав. Можеш не брати слухавку - тепер хоч причина поважна.
Він простягнув Артему руку і той потиснув її. Потім поцілував мене в щоку і кинувши «не проводжайте», попрямував до дверей.
- Просто супер, - пробурчав Артем, коли вони зачинилися.
- Артем, подумай, що він відчуває, - я залізла до нього на коліна. – Ігор, дивлячись на тебе бачить не дорослого мужика з триденною щетиною і напіводягненою дівчиною поруч. А немовля, якого колись вперше взяв на руки. Хлопчиська, який цупив у нього лосьйон після гоління і ключі від машини. Якого він вчив битися і стріляти. Ти для нього завжди будеш дитиною, і він завжди хвилюватиметься за тебе і намагатиметься захистити. Особливо після загибелі Сірого. Адже його постійно переслідує страх, що він і тебе втратить. Не без причин, нехай вони і в минулому тепер. Дай батькові час до цього звикнути.
- Обов'язково треба для тебе уточнювати що, як і у кого буває? Я не як всі ці торчки, ясно?
- Ігорю просто стало ніяково через ситуацію, що склалася, і він вирішив порозумітися. І зробив це в звичній для себе манері - сказав все як є, - повільно промовила я. - А мені, Артем, не потрібні нічиї думки про тебе, щоб скласти власну. І я це вже зробила. Правильно чи ні ... Ти вибач, але це покаже тільки час.
Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно
