Аромат чоловіка - Валерія Дражинська

Перші п'ятнадцять хвилин я дико психувала та мучилася величезним бажанням просто відморозиться. І плювати на те, що він мені допоміг. Спасибі я йому сказала кілька разів та навіть один раз написала, а свої диктаторські замашки нехай підлеглим або дівкам своїм демонструє. Але трохи заспокоївшись, вирішила поводитися як доросла, розумна людина. Приїду, повечеряю, послухаю його та врешті культурно попрощаюся. Усе ж не відпустила я до кінця його образливе висловлювання про мене. Гордість вимагала довести, що він був не правий. Ну і ще не хотілося його провокувати. Прописна істина, коли жертва тікає, то хижак наздоганяє. Не варто грати з ним у такі ігри. Це загрожує поганими для мене наслідками, адже заздалегідь відомо, хто програє.   

Мовчазний водій Андрій привіз мене до вже відомого ресторану. Знайома адміністраторка, обдарувавши ввічливо холодною посмішкою та розгублено розглянувши мій недоречний тут чорний спортивний костюм і недбалий пучок на голові, провела до нього за столик. 

Руслан розмовляв із кимось по телефону. Коли я підійшла, він окинув мене нечитабельним поглядом, злегка піднявши одну брову, та невимушеним жестом руки запросив сісти навпроти. Добре, що ми знаходилися в окремій кабінці, а то я злегка переборщила з прагненням не наряджатися. Самій вже було не зручно.

Взяла меню та почала вивчати. Я й справді була голодна. Востаннє їла зранку, потім було якось не до цього.

- Радий тебе бачити, Богдано!

Руслан закінчив розмову і тепер був зосереджений повністю на мені. Мій зовнішній вигляд ніяк не прокоментував. Лише уважно розглядав. А в мене вмить пропав апетит. Захлопнула меню та відклала вбік. Не виходить, як хотілося, думалося! Він не дає жодного шансу! Не потрібно було приходити! Знала ж! Сильно гостро на нього реагую. Безглуздо було сподіватися, що щось зміниться. Досить!

- Навіщо я тут, Руслане? 

- Повечеряти зі мною! - незворушна, як завжди, відповідь.

Цікаво, а якщо я зараз встану та влаштую істерику на рівному місці, це якось виведе його з себе? Дуже сумніваюся! Швидше за все, продовжить спокійно сидіти, тільки дивитися вже буде як на дурепу! Втомилася я від нього. Це тільки наша друга зустріч після того, як ми довго не бачилися, а я вже пересичена ним, в емоційному плані. Не хочу його більше бачити. Адже відчуваю, що на межі знову зануритися в надії чотирирічної давності, з яких він мене так реально викинув.

- Навіщо? У мене вже все добре. Ніяких проблем. Ти казав, що там щось моє в тебе є?! Міг би водієм передати. У зустрічі необхідності не було.

- Так сильно не хочеш мене бачити? Чи боїшся? - влучає точно в ціль.

Хто б сумнівався?! Але я тримаюся та очей не відводжу.

- У мене були свої плани на вечір п'ятниці!

- Я тебе надовго не затримаю! Замов собі що-небудь поїсти!

- Я не..., - різко згадую, як на нашій минулій зустрічі в цьому ж ресторані він зробив замовлення за мене, - Гаразд!

Коли офіціант йде, Руслан кладе переді мною запечатаний паперовий пакунок.

- Що це? - запитую здивовано.

Якщо чесно, навіть не замислювалася про те, що він мені хоче щось віддати. Подумки була зайнята тільки його персоною

- Залишок твоїх грошей. Хлопець твоєї подруги виявився дуже спритним. Встиг майже все витратити. А точніше, повернути борги та знову програти.

Як обухом по голові. Уміє він гарно обламувати!