О, мій Бос - Ірен Васильєва

Місіс Реймс сиділа у величезному кріслі бібліотеки. Як завжди чарівна. В ідеальному чорному костюмі та вишуканих туфельках.

Колір її вбрання прямо говорив про її думки та настрій. Розмова, що зараз неминуче відбудиться, не принесе нічого хорошого нікому з присутніх у цій кімнаті.

Весь її вигляд відповідав пафосу будинку.

Багато золота, дорогих картин. Меблі явно були зроблені на замовлення, тому що відповідали стилю кожної кімнати.

Руку явно доклав дизайнер. Навіть собака господарів бігав у дорогому костюмчику в тон хазяйчиному, і коштував він дорожче ніж місячна заробітна плата Елізабет.

Все навколо прямо кричало, про те що дівчина тут зайва. Це не її світ. Воно тут небажаний гість. І мати Майкла всім своїм виглядом давала їй це зрозуміти.

Побачивши дівчину, та невдоволено скривилася і відвернулася.

Майкл напружився, інстинктивно силніше притискаючи дівчину до себе.

- І так, тепер коли всі тут, я хочу знати, хто заварив усю цю кашу?

Реймс старший окинув присутніх суворим поглядом.

Джоанна підскочила зі свого крісла, і почала тикати пальців у бік Елізабет.

- Це все через цю пройдисвітку.

Лізі зблідла, нудота поступово почала підступати до горла. Вся ця ситуація сильно її пригнічувала. Майкл виступив трохи вперед, прикриваючи її собою.

- Мамо, а тобі не здається, що це ти загралася. - Прогримів той суворим тоном. – Я тебе попереджав, що добром твої зведення не закінчаться. Визнай нарешті це. Ти не зважаючи на мою думку підсилала мені наречених. Та що там казати… Ти давала обіцянки від мого імені всім тим дівчатам. І чому дивуватися, що Соня затіяла весь цей скандал. Адже ти чудово знала що вона в мене давно закохана.

Джоанна немов з переляку прикрила долонею рота. Майкл закотив очі.

- Мамо, годі вже ламати комедію.

Вона потяглася руками до сина, але той відхилився.

- Синку, я хотіла як краще для тебе…

- Для мене? Мамо, а ти нічого не плутаєш?

- Синку, я не розумію тебе?

- Та ти невістку блакитної крові собі підбирала. А то не дай боже син одружиться з простою дівчиною, і що ж тоді подруги з вищого суспільства про тебе подумають. Адже так?

Джоанна насупилась.

- А що поганого в тому, що я дбаю про те, що про нас люди скажуть? Ми пристойна родина. І плітки нам не потрібні.

- Мамо ти себе чуєш? Ми завдяки твоїй турботі тепер на слуху всього міста. І завдяки тобі наш сімейний бізнес може зазнати збитків.

Та округлили очі від здивування.

- Я нічого такого не хотіла. Я просто твоя мати, і моє завдання відваджувати від тебе таких аферисток. - Вона знову тицьнула пальцем у бік дівчини.

- Мамо добирай слова.

- А як ще цю називати. Вона грошей хоче, от і намагається свого виродка повісити на тебе.

- ВИСТАЧИТЬ !!! – Прогримів Реймс старший. - Як ти можеш так відгукуватися про дівчину? Вона теж чиясь донька, та вона мати нашого онука, якого носить під серцем. І найголовніше ВОНА – ВИБІР нашого сина. І ти як нормальна, любляча мати, маєш його вибір прийняти, і підтримати. А не створювати їм проблем.

- Мете… Ти не розумієш?

- Я все розумію. Я ось одного не можу зрозуміти, коли це думка інших людей стала для тебе важливішою за щастя власного сина?

- Але Мет, я все це робила заради його блага.

- Досить сказав, ти все що могла вже зробила, а зараз замовкни і не лізь. Завдяки твоїм старанням мені тепер треба розгрібати всю цю купу лайна.

Джоанна почервоніла від злості.

Реймс старший підійшов і взяв Елізабет за руку.

- Вибачте, що раніше не втрутився і дозволив моїй дружині заварити всю цю кашу. Я дуже радий, що мій син зустрів Вас, радий майбутньому онуку або онуці. І щиро сподіваюся, що в найближчому майбутньому Ви станете вже офіційно членом нашої родини. Я вас благословляю. Діти будьте щасливі. І сподіваюся моя дружина теж підтримае вибір сина, і дасть Вам своє благословення.

Джоанна окинула їх грізним поглядом.

- Не дочекаєтесь.

Вийшла з кімнати голосно грюкнувши за собою дверима.

Елізабет мимоволі здригнулася.

***

З відступом дракона розмова плавно переросла на обговорення робочих тем.

Майкле, треба віддати йому належне постійно був поряд. Придивлявся до неї. Він ніби відчув її стан. У потрібну мить дав води. Попросив подати їй її улюблені фрукти. Хоча вона не могла пригадати коли казала йому, що саме вона любить. Нудота по трохи відступала як і почуття тривоги.

І тут вона краєм вуха почула розмову батька та сина. Лізі відпочивала в кріслі, а решта розташувалася в іншому кінці кімнати біля робочого столу. Вона погано їх чула, але згадка Соні змусила її насторожитися. Вона почала прислухатися про що саме йдеться.