Аромат чоловіка - Валерія Дражинська
- Ти, я дивлюся, карткою своєю ще не користувалася.
Її слова повільно доходять до мене. Встаю та йду в коридор. Беру сумку, з якої ще не встигла дістати телефон після приходу з роботи. Входжу в додаток свого банку. Кілька маніпуляцій і в мене шок. Усі особисті кошти переведені на невідому мені картку. Причому в день зникнення Іри. Та навіть без цього зрозуміло, хто це зробив. Тільки одна людина знала всі паролі, щоб провести таку операцію в моєму телефоні. Моя найкраща подруга. Моя найближча і найрідніша людина. За яку я так сильно переживала, коли вона зникла.
Заходжу на кухню. Іра так само стоїть біля вікна. Погляд вже винуватий, але в ньому також відчувається виклик. Сідаю на стілець, схиляюся до колін та ховаю обличчя в долонях. До неї в мене лише одне запитання:
- Чому?
- Чому?! - вона ніби цього й чекала, - Тому що дура закохана. Була!
- Була? - перепитую тихо, коли вона замовкає.
Віднедавна бісить напружена тиша.
- Кинув він мене.
- Так! - істерично усміхаюся, - неприємно вийшло.
- Це давно почалося. Зараз я це вже розумію. Час був подумати, - теж усміхається, але, на відміну від мене, гірко, - Спочатку спілкувалися зрідка. З його боку навіть якось неохоче. Поки я одного разу в листуванні не згадала тебе. Точніше про твого батька та що ти відмовилася від спадщини. І ось після цього все пішло й поїхало. Звісно не відразу, а поступово. Щоб я нічого не запідозрила, мабуть. Він красиво, навіть можна сказати професійно, витягав з мене інформацію. Часто розмовляли по відео годинами. Подарунки мені надсилав. Дрібниці, звісно, а приємно! Ну, ти розумієш, що я вже тоді конкретно попливла. Навіть не пам'ятаю коли встигла йому про твою квартиру розповісти. Не суть! Про тебе він знав усе, коли нарешті запропонував зустрітися! Попросив щоб я приїхала до нього в гості, в столицю. І ще, головне, такого розуміючого з себе вдавав. До себе, мовляв, не запрошую, розумію, що потрібно спочатку особисто зустрітися, поспілкуватися. Коротше, гарно відправив оселиться в тебе. Зустрілися! Поспілкувалися! Переспали! У перший же день. Добре він мене в оберти взяв, коли почав це робити! Мовляв, поїдемо подалі, нічого нам за це не буде, гарний стартовий капітал, заживемо красиво, твоїй подрузі ці гроші все одно не потрібні, адже від спадщини вона відмовилася. Навіть не зрозуміла як погодилася! Уміє він переконувати.
Я слухала все це та насправді розуміла її! Сама була такою ж закоханою дурепою. Теж зробила дурість, звісно не такого масштабу, але все ж! Шкода її було!
- Ти в душі була, коли я перевела на його картку гроші. А коли приїхала до нього на квартиру, його вже й слід прохолов. Не повірила спочатку, - усміхається, - прочекала під дверима всю ніч. А на ранок господарка квартири прийшла та й повідала, що він з'їхав учора остаточно і безповоротно. Тоді зрозуміла, що до чого. І втекла.
- А прийшла то навіщо? Покаятися чи за речами? - відриваю долоні від обличчя та дивлюся на неї, - А може за прощенням?
Погляд спочатку відводить, але все ж пересилює себе і повертає. З очей, знову, починають котитися сльози.
- Дано, я тебе дуже добре знаю. Ти, звісно, пробач! Але ж не пробачиш!
Сумно махаю в запереченні головою. Річ не у вкрадених грошах. Це те, що приходить та минає. А ось зрада це назавжди. Не розумію, як люди можуть таке прощати. Якщо людина переступила через тебе один раз, вона обов'язково це повторить. Питання тільки в часі.
Звичайно, тут є і моя вина. Не варто було так безмежно їй довіряти.
- І ти мене добре знаєш, - продовжує колишня подруга, - Я б до останнього ховалася.
- І що цього разу пішло не так? - цікавлюся байдуже, встаючи.
Розмова вимотала і морально, і фізично. Хочу, щоб вона вже скоріше пішла.
- Два дядечки завалилися до Тетяни додому. Туди, де я ховалася. Таким відмовити неможливо. Прямо мордовороти з дев'яностих. Переконливо попросили поспілкуватися з подругою, з якою я так негарно вчинила.
