О, мій Бос - Ірен Васильєва

Будинок Реймсыв виявився дуже, дуже великим.

 Триповерхова будівля з білими колонами та квітковими арками, нагадувала замок із фантастичних казок.

Чого тільки вартувала під'їзна алея до самої будівлі. Акуратні кущі троянд, усіх кольорів веселки рівними рядами, немов запрошували пройтися повз них, і заглянути у світ казки.

Зелені галявини з милими лавками, що сховалися в кронах дерев, так і запрошували трохи посидіти і сховатися від спеки в їхніх гілках. Всю цю ідилію завершував величезний фонтан перед входом.

Елізабет широко розпахнувши огі розглядала навколишню красу.

І варто було згадати, чому вони сюди приїхали, як посмішка в мить зникла з її обличчя.

Майкл насторожено подивився на неї.

- Лізі, з тобою все гаразд?

- Поки що так.

Майкл примружився.

- А чому ти так дивно посміхаєшся? І що за відповідь така «поки що так»? Щось має змінитись?

Їхні погляди зустрілися. Елізабет йому лукаво посміхнулася.

- Просто… твій дім нагадує мені замок із казок.

- І?

- Ну… а в кожному замку у тих казках жив злий дракон… Ну от я й…

- Ти порівняла мою матір із драконом? - Майкл витріщив на неї очі.

- Трохи – Дівчина зніяковіла.

І тут Майкл не витримав і голосно засміявся. Дівчина дивилася на нього здивовано.

 - Ти на всі сто відсотків права, - сказав він крізь сміх. - Усі мої друзі в моєму дитинстві теж її так називали. Та до мене гості рідко приходили, бо теж боялися «пасти жертвами злого дракона». Твоє порівняння в мить повернуло мене в дитинство.

Дівчина усміхнулася у відповідь.

- Дивись не проговорися. А то мене й справді зжеруть.

Він знову розреготався. А Елізабет була щаслива, що змогла трохи розбавити напругу, що повисла в машині.

Усю дорогу до будинку Реймсів, телефон Майкла постійно дзвонив. Дзвонили з офісу. Батько Соні виявився досить відомим бізнесменом. І доньку дуже любив. Він не став розбиратися, хто має рацію, а хто ні. Образили його чадо. І цього було достатньо, щоб оголосити кривдникові війну.

Він спустив на Майкла всіх. Офіс заполонили люди зі всілякими перевірками.

За результати цих перевірок, Майкл не хвилювався. Він достеменно знав, що вони нічого не знайдуть. Так як усі справи фірми завжди велися лише законним шляхом.

Але також він чудово розумів, що на перевірках цей бедлам не закінчиться. Містер Грей, батько Соні так просто не здається. А з його зв'язками, підкинути проблем комусь, було простіше простого.

Біля сходів будинку їх зустрічав високий, статний чоловік. Елізабет безпомилково розпізнала в ньому батька Майкла. Схожість була приголомшливою.

Майкл першим вибрався з машини. Обійшовши її, він допоміг дівчині вийти. І вони разом підійшли до Реймса старшого.

Елізабет вся напружилася, не знаючи, якого привітання їй чекати. Вона дуже сподівалася, що батько Майкла люб'язніше, ніж його мати.

Відчувши, що Лізі напружилася. Майкл господарським жестом обійняв її за талію і пригорнув до себе.

- Батьку.

- Привіт сину. - Вони обмінялися міцними рукостисканнями.

- Не представиш мене дамі?

- Тату, це Елізабет. Елізабет Фор, моя наречена і мати моєї майбутньої дитини.

Реймс старший приголомшено дивився на живіт новоспеченої невістки.

- Лізі, це мій батько. Метью Реймс старший.

- Приємно познайомиться - Дівчина зніяковівши опустила погляд у підлогу.

 - І мені приємно. – Реймс старший, явно перебував у шоці від отриманої інформації. Він дивився то на сина, то на Елізабет, перебуваючи немов у трансі.

- Мама вдома?

- Так, ходімо до будинку. Нам потрібно багато чого обговорити.

Коли за ними зачинилися вхідні двері, дівчина напружилася ще більше.

От і все, шляху назад немає.

Усі виходи перекриті. Вибору не лишилося, доведеться йти на уклін до дракона.

Господи, дай їй сили.