О, мій Бос - Ірен Васильєва

- Це ти зараз так кажеш. А потім точно пошкодуєш.

Майкл, притиснув дівчину до грудей, продовжуючи посміхатися.

- І як давно розпочалася нічна пристрасть до морозива?

- Приблизно два тижні. А що?

- І хто дозволь поцікавитися приносив тобі морозиво по серед ночі? Коли мене не було поряд.

Лізі напружилася і Майкл помітивши це насторожився.

- Лізі?

- Ти… точно хочеш це знати?

Вона ніяково опустила очі в підлогу.

- Лізі я хочу це знати – у голосі чоловіка прозирали сталеві нотки.

- Вінс.

- Вінс? - Майкл здивувався

- Так. Мені було сумно і хотілося морозива. А Маша з Вінсом кілька днів залишалися зі мною, щоб я не сумувала. Елізабет притихла. - Що? Не Машу мені було вночі по морозиво посилати? Тим більше, вона теж була не проти поїсти морозива.

Майкл помітно розслабився.

- Нагадай мені подякувати Маші з Вінсом за те, що подбали про тебе. Коли мене не було поряд.

- Добре - Вона посміхнулася - Вони хороші і скоро одружаться.

-Та невже? Швидко вони. До речі, твоя тихоня Маша зовсім не тихоня. Вона мені таку прочуханку влаштувала. Дивуюсь, як ще з кулаками не накинулась.

Елізабет засміялася.

- Я знаю. Коли ти починав на роботі бурчати. Ми вигадували тобі тортури. Що б трохи розслабиться. Кожен пропонував свій варіант. Я хотіла тебе зв'язати, а Маша пропонувала ще й рот скотчем заклеїти, щоб ти голосно не кричав, коли ми тебе бити будемо.

– Що? - Майкл, округлив очі. - Так, за це ти точно будеш покарана.

- Майкле, що ти робиш?

Він повільно став стягувати з неї блузку.

- Як що? Приступаю до покарання.

І… і знову телефонний дзвінок. На цей раз мелодія дзвінка була не знайома Елізабет. Але судячи з того, як Майкл напружився, той, що дзвонив, явно не принесе нічого доброго.

Чому завжди так? Стоїть їм хоч трохи зближуватись, як знову виникають якісь проблеми.

***

- Вибач мила. Але мені треба відповісти. Він акуратно пересадив дівчину зі своїх колін на ліжко і відповів на телевон.

- Тату, щось трапилося?

Майкл ходив по кімнаті, щось на підвищених тонах обговорюючи з батьком. Що казав йому Реймс старший вона не чула. А ось те, що відповідав Майкл, її дуже насторожувало.

- Та я до неї і пальцем не торкався... Я їй нічого не обіцяв... Ми ніколи не були парою...

Майкл заплющив очі і тяжко зітхнув.

- Передай мамі від мене велике спасибі.

На іншому кінці лінії щось продовжували говорити, але Майкл грубо вилаявшись, перебив батька.

- Ми скоро приїдемо. Обговоримо все згодом. І кинувши телефон подивився на перелякану Елізабет.

- Ти сказав ми?

Майкл сів біля її ніг, кладучи їй голову на коліна.

- Нам доведеться з'їздити до будинку моїх батьків... Вони на нас чекають.

- Навіщо? Може, ти сам? А я на тебе і тут можу почекати.

Він сумно посміхнувся.

- Вибач, але треба їхати удвох.

- А що трапилося?

Майкл скуйовди своє коротке волосся.

- Сталася Соня. Моя мама дострибала зі своїми звідницькими іграми.

- Це як?

Майкл знову зітхнув.

– Соня сказала своєму батькові, що вагітна від мене. Сказала, що я її використав і покинув.

Фарба схлинула з обличчя Елізабет. Не промовивши ні слова, вона мовчки повернулася до вікно. Помітивши, як дівчина зблідла, Майкл поспішив їй все пояснити.

- Лізі, подивися на мене.

Але та не зрушила з місця.

- Лізі? Будь ласка, подивися на мене.

Вона неохоче, повернулася.

- Я не знаю, що точно наговорила Соня. Але я присягаюся, я її й пальцем ніколи не чіпав.

Дівчина продовжувала мовчати.

- Ти повинна мені вірити… Відколи я тебе зустрів, я не торкався ні Сони, ні будь-якої іншої дівчини… Я чудово розумів, що вчини я інакше, ти ніколи мені не пробачиш… Та я й сам би собі не пробачив …Я зробив багато дурниць. Але те, що приписує мені Соня не робив. Це неправда... Кохана ти мені віриш?

 У його голосі чулася тривога та… страх. Майкл завмер чекаючи її відповіді.

- Так… Я тобі вірю.

 Він припав до її губ ніжно цілуючи.

- Дякую. Дякую. Для мене це дуже важливо. Я хочу, щоб ти завжди вірила мені. А я, обіцяю, що ніколи не зраджу твоєї довірі.